Свідок століття: історія одесита

Вперше він поглянув на світ 22 травня 1898 року Вітаутас Жостаутас народився серед причорноморських степів, у благополучній родині. Закінчивши третю одеську гімназію, 18-літній юнак мріяв продовжити навчання й отримати університетський диплом. Пори те, що палала Перша світова війна.

Одесит успішно склав іспити і став студентом фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Та війна не давала відмахнутися від себе, безжально збираючи врожай з крові і зламаних доль. У 19 років Вітаутас змінив студентську лаву на окопи Румунського фронту. Сюди молодий новоспечений офіцер потрапив після закінчення Сергієвського артилерійського училища у рідній Одесі.

Дві революції у Росії та колапс її армії звільнили фронтовика-артилериста від обов’язку воювати за інтереси чужої імперії. Після демобілізації, у січні 1918-го, Вітаутас Жостаутас спробував повернутися до мирного життя. Тим більше, тепер мав нову амбітну ціль — стати юристом. І знову війна й залізний, важкий крок епохи розтрощили мрії та сподівання. Буквально за вікном розгорталися змагання за незалежність України. У боротьбі з віковічним ворогом український народ повертав втрачену півтора століття тому волю.

Нам наразі невідомо, чи брав наш герой безпосередню участь у подіях Української революції (1917 — 1921), чи лише був спостерігачем. Однак очевидно, що вітер від розгорнутих синьо-жовтих прапорів обдавав і його обличчя. Разом з хвилями Чорного моря його слух наповнювався гаслами вільної України та словами її гімну. У ті, сповнені мрій та випробувань, революційні роки, коли молодістю і властивим їй максималізмом дихала надія на відновлення нашої свободи…

1919-й — рік зламу в перших українських визвольних змаганнях. У житті ж нашого героя — це рік повернення до етнічної вітчизни. Литва, як і Україна тоді, воювала за незалежність. Литовська армія конче потребувала офіцерів. Жостаутас приєднався до Війська Литовського у грудні 1919-го. На той момент армія республіки успішно відбила агресію Радянської Росії і завдала поразки російсько-німецькій Західній добровольчій армії.

Одеситу припало служити у 1-у Артилерійському полку. Свого роду, легендарний підрозділ для перших литовських визвольних змагань (1919 — 1923). До речі, через 1-й Артилерійський у роки збройної боротьби пройшов не один офіцер-уродженець України.

У травні 1920-го за станом здоров’я лейтенанта Жостатуаса було звільнено з Війська Литовського. На той момент він служив у комендатурі міста Каунаса, тимчасової столиці держави.

Нарешті уродженець Одеси мав можливість насолодитися мирним життям, зайнятися улюбленою справою. Увесь міжвоєнний період він присвятив юриспруденції. Закінчив Литовський університет (нині — Університет Вітаутаса Великого) у Каунасі. Мав широку практику, десять років працював суддею. Одночасно активно включився до системи територіальної оборони Литви, вступив до лав парамілітарного Союзу литовських стрільців. Як резервіст 2-го Артилерійського полку брав участь у військових навчаннях.

Вдруге повноцінно встати до лав Війська Литовського одеситові довелося восени 1939-го. Звичний європейський світ, підточений подіями другої половини 1930-х, остаточно зруйнувала Друга світова війна. Литва оголосила про нейтралітет.

У результаті змови радянського і німецького диктаторів країни Балтії опинилися у сфері впливу Москви. Остання нав’язала їм нерівноправні договори, що відкрили для Сталі-на можливість розмістити радянські військові контингенти в Естонії, Латвії та Литві. Вибору три республіки фактично не мали і змушені були погодитися. У випадку з Литвою ситуація мала власні нюанси.

За результатами польсько-литовської війни (1919 — 1920) Литва втратила історичну столицю — Вільнюс. Окрім міста і сам регіон — Вільнюський край. Повернення Вільнюса стало буквально сенсом життя всього міжвоєнного покоління литовців. Польща впала, розчавлена Гітлером та Сталіним. За угодою з Литвою, Москва передавала їй втрачений край. Утім, то було не більше, ніж маневром перед повномасштабною інтервенцією до самої Литовської Республіки. Цей факт із сумом усвідомлювався багатьма представниками литовських еліт уже тоді.

Литовський народ і суспільство, пригнічені втратою Клайпедського краю (захопленого Третім рейхом навесні 1939-го), усе ж раділи відновленню литовської влади над містом великого князя Гедиміна. Це вбачалося сатисфакцією за поразки попередніх років та відновлення історичної справедливості. У лавах Війська Литовського, що урочисто входило до столиці у жовтні 1939-го, був і Вітаутас Жостаутас. Утім, до падіння Литовської держави залишалися лічені місяці.

У червні 1940 року СРСР, після жорсткого ультиматуму, окупував усі три країни Балтії. Почався період першої радянської окупації (1940 — 1941). Жостаутас, як і решта, намагався вижити у дні катастрофи незалежності. Колишній офіцер працював у різних установах на посадах ревізіоніста, завідувача юридичного відділу.

Початок німецько-радянської війни у червні 1941-го сприйнявся у Литві, як і багатьма в Україні, шансом на відродження незалежності. Майже одночасно українські та литовські національні сили проголосили відновлення держави. У Литві цим подіям передувало Червневе повстання (22—27 червня 1941-го). Але незалежність України та Литви не входила у плани нацистського керівництва. На зміну сталінському прийшов гітлерівський режим. За нацистської окупації Жостаутас повернувся до цивільної судової практики.

Протягом 1941 — 1944 років фронт, зайшовши до берегів Волги, зробив кульбіт назад, на захід. На багатостраждальні литовські землі, слідом за відступаючими німецькими військами, нагрянула друга радянська окупація. Протидія загарбникам вилилася у велику визвольну партизанську війну, яка тривала у Литві усе наступне десятиліття. Для Вітаутаса Жостаутаса ж наступали нові важкі випробування. У 1945-у його заарештували. Військовий трибунал засудив одесита до 8 років таборів та 5 років заслання. Він вижив у страшному Воркутлазі. Там, де знайшли свій мученицький кінець так багато синів та дочок і Балтії, і України. Там, де литовці ділили з українцями табірні муки й гіркий зеківський хліб.

Повернувшись до Литви майже 60-річним, уродженець південної України знайшов сили почати життя заново. Він закінчив технічний виш у Каунасі і почав працювати інженером-будівельником.

Наче віддаючи борг за роки поневірянь, життя подарувало Жостаутасу втіху, якої не дочекалася більшість литовських воїнів доби визвольних змагань. Спершу, у 1989-у, він добився через суд, тоді ще Литовської РСР, реабілітації, як незаконно репресованого. У наступні два роки став свідком того, як визволяються з-під окупації рідні Литва й Україна. Як падає «червона імперія». Дожив наш герой і до остаточної перемоги Литви — виведення російських військ з території країни (1993).

Можливо, Вітаутас Жостаутас і не здужав би усіх випробувань без підтримки дружини Ольги. Вони народилися в один рік, пройшли разом крізь життя і померли також майже одночасно. У 1994-у подружжя тихо прийняла вільна литовська земля.

Артем ПЕТРИК,
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник Інституту історії та археології
Балтійського регіону Клайпедського університету.

Використані джерела: Lietuvos centrinis valstybеs archyvas; Lietuvos gyventojи genocido ir rezistencijos tyrimo centras; Lietuvos kariuomenеs karininkai 1918—1953. Т. 8, 9.

Джерело: «Історична правда» (https://www.istpravda.com.ua).