Битва технологій і майбутнє війни

Однак за два з половиною роки масштабної війни наші військові навчилися непогано захищати важливі об’єкти (енергетику, центри ухвалення рішень, міську інфраструктуру). І якщо росіяни не знаходять на українській стороні зрадників, завдавати ефективні удари їм вдається дедалі рідше. Зауважте: керовані бомби, ті ж «шахеди» та інші пристрої змінюють напрямки, баражують, уникають наших засобів ППО, доки не отримають команди. Наважуся припустити, що таку тактику застосовують і наші. При цьому роблять схожі помилки. А уникнути цих помилок, потрапляння у цивільні об’єкти, можна лише двома способами. Удосконалюючи засоби доставки та системи управління літаючою і плавучою смертю. Це і є, власне кажучи, битва технологій.

Що принесе битва технологій у майбутньому — сказати важко. Звісно, принесе зло. Але не тільки. Якби не були «хіросі-ми», світ досі не знав би нічого про атомні електростанції. Спалював би у промислових масштабах вугілля та нафтопродукти, отруюючи навколишній простір. Прогрес і зростання добробуту людей, подобається це комусь чи ні, — завжди результат воєн. І наша війна не є винятком. Наголос на ракетобудуванні допоможе людям вирватися в космос, а дрони в кількох модифікаціях уже тепер, під час війни, застосовуються у промисловості та сільському господарстві.

На вдосконалення технологій наша країна, на жаль, звернула увагу пізно. Фактично після двох років масштабної війни. Дешевше виявилося випрошувати високотехнологічну зброю у союзників, стимулювати технологічний прогрес у США та Західній Європі, ніж спрямовувати кошти на вітчизняне ракетобудування та виробництво сучасного озброєння там, де за радянських часів дорогою ціною створювалася необхідна база. Де існував «Південьмаш» та десятки схожих на нього державних підприємств. Їх обладнання задешево розпродали, а кваліфіковані працівники оборонки зміцнили кадри «ринкової» економіки України.

Наразі становище намагаються виправити. І частково виправляють у виробництві безпілотних пристроїв під єдиним державним керівництвом. На жаль, далі за дослідні, не серійні екземпляри справа не рухається. Але й ці зразки завдають ворогові величезних збитків. Вони долітають до бази ВКС поблизу Мурманська, вони допливають до сховища ПММ поблизу Новоросійська. Вони перетинають Уральський хребет і потрапляють у військові об’єкти Сибіру. Вони наближаються до москви.

Гроші можуть щезнути

Тим часом на очах тане частина із шістдесяти мільярдів доларів, виділених президентом США Байденом для підтримки України під час війни. Умовою такого виділення американські законодавці визначили надання Конгресу плану поставок у нашу країну зброї. Разом із планом завершення війни в уявленні Білого дому. Цей план не був наданий у строк. Запізнився на три місяці. А республіканська більшість у Палаті представників відмовилася продовжувати фінансування України на наступний фінансовий термін. Тобто із жовтня 2024 року.

Як Джо Байден вийде зі становища, ніхто не знає. Можна було б залишок «українських» мільярдів передати до Пентагону. Сплатити ними високоточні ракети та кілька F-16 з озброєнням. Але це, на думку кремля, «ескалація». Страшно. І не узгоджується із засекреченим «планом Байдена», переданим законодавцям — минулого тижня він надійшов до Конгресу. У цьому секретному плані, з чуток, не йдеться про можливу перемогу України над агресором, але, як жуйка, вкотре з’являється «новина» про підтримку суверенітету України та її цілісності. Не дивно, що чинна віцепрезидентка Камала Гарріс чекає не дочекається, коли старий, що вижив з розуму, залишить свою посаду, і про нашу країну мовчить.

Вимушена скритність Гарріс у сфері зовнішньої політики дуже турбує союзників Вашингтона, не дозволяючи їм визначити, кого (нишком) підтримувати на президентських виборах у США і які мости наводити з можливими адміністраціями. Не всі лідери цивілізованих країн є вільними у висловлюваннях, не всі можуть дозволити собі провокацію «ми за Гарріс», щоб її очорнити. Мало хто сумнівається, що путлер якраз за Трампа. Він любить людей зразка «великого Дональда», зберіг з ним добрі стосунки і сподівається, що з Трампом справді зуміє порозумітися.

Зуміє чи не зуміє — питання відкрите. Як і те, чи зможе новий президент США вплинути на божевільного «діда з червоної площі» і припинити безглузду війну. На відміну від Камали Гарріс, Дональд Трамп ні в інтерв’ю, ні на мітингах не забуває про війну в Україні. І повторює: він припинить цю війну до нового року. Зрозуміло, якщо виграє вибори. При цьому претендент, як справжній шоумен, зберігає інтригу. Не розповідає нікому, як припинить. Здогадайтеся самі, а поки що голосуйте за мене.

Один із наших патріотів, стихійний демократ, який зо двадцять років живе у США, цими днями заявив в інтерв’ю: голосуватиму за Трампа. Він усе-таки обіцяє. У зв’язку з цим на думку спадає українське прислів’я: «Обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість».

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.