Малою кров’ю на чужій території

Саме час згадати про старий спосіб ведення воєн за очевидної нерівності сил. Цей спосіб упродовж людської історії неод-норазово приносив успіх. Хоча пов’язаний з великим ризиком під час втілення. Мається на увазі перенесення битв зі своєї території на територію ворога. Відомо, що Сципіон врятував Рим, напавши на Карфаген, поки Ганнібал прасував уздовж і впоперек італійський півострів. Відомо, що Бонапарт із армією обірванців напав на сильну австрійську армію. І забезпечив бідну Францію засобами для ведення майбутніх воєн.

Звісно, не варто порівнювати великі битви минулого з незначним проривом українських військ на територію Курської області рф, хоча принцип той же — бажання воювати малою кров’ю на чужій території. Спокуса настільки велика, що полководці на чолі слабких армій багато разів намагалися вдаватися до такого способу. Не тільки для перемог, а передусім для того, щоб уникнути поразок. А ризик бути відрізаними від своїх основних сил у воїнів, які беруть участь у прориві фронту, дуже великий. Але хто не ризикує, той не піднімає келихів із шампанським під час салюту.

Хто задумав і спланував блискучу операцію із перетином державного кордону рф, сказати зараз не можливо. Військова таємниця за сімома печатками. Для нас, українців. Для закордонних джерел, очевидно, це не зовсім таємниця. Авторитетні видання не соромляться публікувати переконливі версії того, що відбувається. А більшість їхніх експертів підозрюють (зокрема журналісти американського видання The Timеs), що з українського боку до планів «Курськ наш» доклали руку не військові, а політики з Банкової і чи не сам президент Зеленський. Чиї «пальчики» легко вгадати на нібито існуючих документах.

Якщо так, то Верховного головнокомандувача України можна привітати. У справах військових він розуміється краще, ніж у справах політичних. У тому сенсі, що операція з перетином кордону рф принесла нашій країні більше користі, ніж перший Саміт миру та його майбутній близнюк, запланований ще на цей рік. За участю росії, яка до миру стосунку не має. Перший Саміт миру, як відомо, збігся у часі з ультиматумом господаря кремля, який запропонував Україні віддати рашці Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області в їхніх адміністративних кордонах. І на цьому завершити війну. Яку ціну за закінчення війни боже-вільний старий запропонує тепер, чорт його знає. Але з урахуванням «операції Курськ» ціна миру для нас, гадаю, буде значно нижчою.

Захоплені не лише трофеї

Представники українського міністерства закордонних справ уже заявили, що претендувати на захоплені нашими військами російські території Україна не збирається. Але скористається успіхом та трофеями військової операції. Полоненими прикордонниками та солдатами строкової служби для обмінного фонду, а також захопленої під час боїв вимірювальною станцією «Суджа», без якої обсяги постачання трубопровідного російського газу до країн Євросоюзу через територію України документально підтвердити неможливо.

Потенційний український трофей — й одна з найбільших у Європі Курська атомна електростанція, розташована у місті Курчатов на березі річки Сейм. Поруч із нею будується Курська АЕС-2. Від цього будівництва до територій, захоплених українською армією, лише сорок кілометрів. І якщо буде наказ із Києва, пройти сорок кілометрів наші військові можуть за півгодини. А до «обмінного фонду» потраплять недобудовані реактори. Втім, про них нехай дбає МАГАТЕ.

Зрозуміло, що основним завданням операції «Курськ наш» було не збирання трофеїв, а спроба відтягнути зі сходу України до зубів озброєні військові російські частини, які ось уже півроку повільно, але впевнено просуваються на захід. І поки що їх не в змозі ніщо зупинити. Чи вдасться налякати путлера настільки, що він накаже перекинути частини, що наступають, на «курський» фронт, щоб витіснити українські війська зі своєї території? Невідомо.

Поки що на території Курської, Бєлгородської та Брянської областей (які межують з Україною) не запроваджено навіть воєнного стану, а оголошено режим КТО (контртерористичної операції). Російські воєначальники бадьоряться, услід за «національним лідером» повторюють нісенітницю про навмисну провокацію, як можуть, применшують значення українського прориву. Але ешелони з технікою йдуть у зону КТО, в ту ж зону направляють слабо навчених новобранців і сподіваються, що прорив сам собою розсмокчеться. А він не розсмоктується. Це дуже впливає на престиж «найсильнішої, найчисельнішої і наймогутнішої армії світу». Падіння престижу особливо помітне здалеку. Вірна союзниця рашки Китайська Народна Республіка у зв’язку з «Курськом» досі не отямилася від подиву. А північнокорейський диктатор Кім Чен Ин, за чутками, звелів пригальмувати постачання своїх снарядів і ракет до московії, очікуючи, чим завершиться «Курськ».

Але найдивовижніше сталося не в КНР і не в КНДР. А поряд, у Японії, де власник холдингу «Базовий елемент», вірний путінець та фінансова опора кремля мільярдер Олег Дерипаска в інтерв’ю агентству Nikkei Asia назвав російську війну в Україні божевільною та закликав негайно її зупинити. А якщо такі люди, як Олег Дери паска, критикують божевільну війну, справа йде до фіналу. Цей фінал видно без бінокля. Не лише нам, а й усім у світі. Видно з Курська, з Токіо, з Києва — звідусіль і всім, хто хоче бачити кінець війни.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.