№ 32 (22510) четвер 15 серпня 2024 року

«60 мільйонів тонн — результат роботи нашого зернового коридору», — написав 1 серпня на своїй ФБ-сторінці речник Військово-Морських сил ЗСУ Дмитро Плетенчук.

Оскільки зерновий коридор, а відтак — порти Великої Одеси активно запрацювали якраз завдяки вдалим діям Об’єднаних сил оборони України загалом і Військово-Морських сил ЗСУ зокрема, за першим коментарем щодо безпеки роботи українських портів і судноплавства у виключній економічній зоні нашої держави на ниніш-ньому етапі звертаюся саме до капітана 3-го рангу Дмитра Плетенчука.

— Знакова подія. Саме так ви охарактеризували збиття ОТРК «Іскандер», який прямував на Одещину 18 липня. Маємо надію, що відтепер ракети такого класу менше загрожуватимуть нашому регіону?

— Для початку зауважу, що протидія повітряним атакам ворога, зокрема балістикою, — це поза компетенцією Військово-Морських сил, адже це зона відповідальності нашої Протиповітряної оборони. Але чому агресор вдається до вогневого ураження по нашій портовій інфраструктурі саме з повітря? Та тому, що він уже не може безкарно робити цього ні з моря, ні із суходолу. Там його спроможності, скажемо так, дуже обмежені. Залишилося повітря. Але й ці атаки останнім часом є для нього невдалими. Під час ракетних ударів, завданих ворогом на початку липня, цілей він не досягнув. Так, на жаль, є втрати серед цивільних: в одному випадку загинули двоє водіїв-далекобійників, в іншому — постраждали працівники порту.

20 серпня минає 80 років від дня загибелі від рук більшовицьких катів Юрія Липи, письменника, лікаря, одного з ідеологів українського націоналізму, автора української геополітичної концепції.

Тривалий час між дослідниками біографії Юрія Липи точилася дискусія стосовно місця його народження. Зрештою, одеська історикиня Світлана Кучеренко на підставі архівних документів встановила, що Юрій (Георгій) Липа народився в селі Старі Санжари на Полтавщині в родині священника Андрія Андрійовича Геращенка та Єлизавети Іванівни (в дівоцтві — Булдовської). Влітку 1909 року, після смерті рідної матері, хлопчика всиновив хрещений батько — лікар Іван Львович Липа. Після цього йому змінили прізвище, ім’я та по батькові.

Десь десять років тому один український історик зауважив, що маленька радянська армія не здатна перемогти велику радянську армію. А деколонізацію України слід починати не зі знищення пам’яток минулої епохи та не з перейменування вулиць, а з нових методів ведення війни. У нас цього довго не розуміли. Не до того було. Розраховували здолати ворога за допомогою ентузіастів, патріотів і надійних союзників.

Не зважаючи на державні кордони

Спочатку виходило непогано. Відігнали москалів від столиці, захистили Харківську область, звільнили Херсон. Але на цьому застрягли. Масштабний контрнаступ 2023 року, м’яко кажучи, не вдався, а допомоги союзників ледве вистачає, щоб уникнути поразки.

П’ять міфів, які потрібно розвінчати, щоб повернути Одесі українську душу

Перейменування вулиць у містах України рішеннями голів ОВА в рамках виконання закону про деколонізацію топонімії викликало велику дискусію e суспільстві. Починаючи від позиції, що єдність країни саме у розмаїтті: «всіх під одну гребінку, не вийде», і закінчуючи тим, що «центральна влада зобов’язана втручатися в місцеву політику, якщо це стосується питань національної безпеки».

Як правильно чинити? Де закінчується межа корисного розмаїття і починаються ризики для воюючої держави?

Метою операції Сил оборони України в Курській області рф є не захоплення чужих територій, а збереження життя наших людей і захист території України від російських ударів. Дії України є абсолютно легітимними, а ЗСУ не порушують міжнародного гуманітарного права. Про це заявив на брифінгу речник МЗС Георгій Тихий.

Речник МЗС нагадав, що на Ставці Верховного головнокомандувача головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський доповів, що ЗСУ контролюють близько 1000 квадратних кілометрів території рф.

У липні Одеса зробила дуже важливий крок  у процесі деколонізації, утвердження міста як справді українського. Значна частина одеських топонімів деколонізована, тобто очищена від російсько-імперських та совєтських маркерів-імен.

Головним завданням деколонізації є усунення з громадсько-символічного простору усіх символів «русского міра», основи ідеології рашизму, що проростає там, де домінує російські «язик» та культура в усіх її підступних та розгалужених проявах. Ці прояви іноді можуть бути не помітні простим людям, яких десятиліттями привчали вклонятися всьому російському, звісно ж «русскоязикому», роблячи вигляд, що це широко знані у світі зразки, що це, власне, і є велич світової культури. Ну це так, як привчити людину до співу якогось виконавця тільки через наспівування кимось іншим. Так вчили сприймати японську, англійську, німецьку літературу винятково через російські переклади.

Знайома художниця запросила на виставку своєї колишньої однокурсниці в арт-просторі Централізованої міської бібліотечної системи для дітей по вул. Європейській, 67 (колишня Катерининська). «Не пошкодуєте», — запевнила. Що ж, коли так, усі справи — убік, попри повітряну тривогу, яка відсунула відкриття виставки на пів години.

«Не боїтеся?» — запитання до художниці при знайомстві, знаючи, що давненько живе закордоном. «Трішечки страшно. Не за себе — за рідних, котрі живуть тут. Хоч я й далеко, та вважаю себе частинкою того, що тут відбувається. Постійно стежу за новинами. У Норвегії досить велика українська діаспора. Коли почалася війна, ми всі познаходили одне одного, хоч це країна, як відомо, з великими відстанями між частинами суходолу. Познайомилася там з багатьма українками. Всі ми прагнемо допомагати Україні, як лиш можемо, звісно, коштами, які збираємо поміж людьми, докладаємо і свої, коли є спромога…».

У серпні в Одесі пройдуть два унікальні дні, присвячені плейбек-театру — інтерактивній формі мистецтва, яка дозволяє глядачам не лише спостерігати, а й безпосередньо брати участь у творчому процесі.

Плейбек-театр — це унікальна форма театрального мистецтва, де глядачі мають можливість розповісти свої особисті історії, а актори на сцені одразу імпровізують і відтворюють їх. Це не лише спосіб самовираження, а й потужний інструмент для створення глибоких соціальних зв’язків, переживання емоцій разом з іншими.

У понеділок в Одесі відкрилася вулична фотовиставка «Крим очима громадянських журналістів: 10 років у неволі». Під час пресконференції, що передувала її відкриттю, правозахисники, представники влади, кримські журналісти та родичі політичних в’язнів розповіли про ідею фотовиставки, про злочини російських окупантів проти активної частини громадськості на окупованому півострові, про становище зі свободою слова та виклики, з якими зіштовхуються тамтешні жителі.

Як відомо, Крим уже десять років перебуває під російською окупацією, і за цей час окупаційна влада майже повністю знищила там свободу слова і незалежну журналістику, через що велика кількість кримських видань припинила свою діяльність ще у 2014-у, а багато медівників покинули територію півострова. Натомість у Криму постала когорта громадянських журналістів, які щодня ризикують, висвітлюючи злочини рф.

Бактеріальний опік плодових — хвороба, яка включена до «Переліку регульованих шкідливих організмів, обмежено поширених в Україні».

Її збудник вражає близько 200 видів рослин. Високочутливими до бактеріального опіку є кизильник, глід, айва, яблуня, груша, горобина, вишня, персик, абрикос, слива, троянда тощо. Ураження зазнають усі частини рослини. Це призводить не лише до втрати товарної якості плодів, різкого зниження врожайності, а й за сприятливих умов розвитку хвороби — до повної загибелі рослин, особливо саджанців.