Відчувається як...

Однак у ХХІ столітті у середовищі демократичних країн застосування сильних засобів вважають негуманним. І чекають (собі на погибель), що у рашці жахіття саме розсмокчеться. Але, як бачимо, хвороба поки що не розсмоктується, а поширюється, захоплюючи так званий «Глобальний Південь» цілком і частину світу, яку ми звикли вважати цивілізованим. Як зупинити поширення божевілля, підозрюю, наразі не знає ніхто. Але засоби шукають і, слід сподіватися, знайдуть до початку передбачуваної катастрофи.

Наприкінці минулого століття знайшли ж засоби для пом’якшення, а потім і для попередження світових криз, які накривали економіку. Хоча, за відчуттями, в 1987 році здавалося — все. Закривайте фондові біржі, розраховуйтеся із виробниками золотими злитками, переходьте на бартери у світовому масштабі. До речі, перед економічною катастрофою початку 1990-х відчувалося, що все у світі гаразд. Рейганоміка зупинила рецесію у США, «доу-джонси» та інші індекси показували безхмарне майбутнє. Аж ні! Хмара кризи народилася в Гонконзі, перетворилася на «чорну п’ятницю» на Нью-Йоркській фондовій біржі і, як луна, відбилася падінням економічних показників на європейських ринках.

Правда, ця ситуація нагадує нинішню? Президент Сполучених Штатів, який у важких умовах пом’якшив у країні економічну рецесію, став жертвою цькування політиків-республіканців. Тобто тих, хто економічні показники завжди вважав запорукою успіху. Не помилюся, якщо відхід Байдена спровокує, якщо вже не спровокував, економічну кризу. Причому у світовому масштабі.

За відчуттями, щоправда, поки що все відносно благополучно. Першу хвилю коливань вартості цінних паперів на азійських ринках і в США вдалося погасити завдяки накопиченому досвіду і відмові від застарі-лих доктрин. Але попереду — прихід до влади політиків (Камали Гарріс чи Дональда Трампа — байдуже), яким поради нобелівських лауреатів у галузі економіки не є указом. Найважливіше — у будь-який спосіб зміцнити отриману владу. А там — хоч трава не рости. От тільки економіка — не політика. Вдариш по ній в одному місці, вона в сто разів сильніше дасть здачі в іншому.

Світова економічна криза, певна річ, торкнеться і нашої країни. Але вона може в якомусь сенсі і допомогти нам. Закордонні бізнесмени, які шукають місця для вкладення активів, знають: війна не лише все спише, а й усе сховає. Парадоксально, але Україна, що воює, сьогодні — найнадійніше місце, щоб зберігати і множити капітали. Тут є захист від санкцій. Тут можливість вкладень у найприбутковішу галузь економіки — у виробництво зброї. Тут нема проблем з обходом законів та сплатою податків. А корупція... Покажіть на глобусі країну, де нема корупції.

Звільнення від ілюзій

Але досить про гроші. Поговоримо про справи суто військові і про війну загалом.

Незважаючи на те, що в цій сфері у ворога все оповите таємницею, сховати стратегію і тактику бойових дій ще нікому не вдавалося. Не вдається і «кремлю». Заміна міністра оборони Сергія Шойгу на Андрія Бєлоусова не була формальною чи продиктованою близькістю до «національного лідера». Одночасно з цією заміною відбувся перегляд інструментів, за допомогою яких путіноїди розраховують досягти швидких позитивних для себе результатів. Це поєднання тиску (просування) по всьому фронту з концентрацією сил та засобів на вузькій ділянці. При цьому у разі невдачі сили та засоби можуть бути швидко перекинуті туди, де успіх гарантований. Із наступу на Харківщині, наприклад, у Запорізьку чи Херсонську області. Прикметно, що з цією метою в рф та на окупованих територіях України будуються нові залізниці та шосейні дороги і модернізуються старі.

Не треба ілюзій. Все це розраховане на нескінченну війну, а не на переговори з Україною хоч би й з позиції сили. Жодного підрозділу росіяни не виведуть із нашої території, а захопити нові українські землі можуть. Якщо їм не завадити. Нашій країні діяти треба негайно. А не влаштовувати в парламенті дебати про мобілізацію, не блокувати трибуну ВР, щоб не допустити заборони могутньої церкви, яка перебуває під контролем ворога. Хоча ситуація у Верховній Раді — окрема тема, вважаю, слід нагадати, що вибори до українського парламенту дев’ятого скликання відбулися після того, як президент Зеленський без серйозних підстав і фактично в обхід Конституції розпустив ВР восьмого скликання. Для часу «треба просто перестати стріляти» і «яка різниця, якою мовою розмовляти» «слуги народу», як більшість депутатського корпусу, підходили за всіма статтями. Але для умов війни на виживання держави — ні. І ще раз ні.

Розпускати парламент в умовах воєнного стану не дозволяє Конституція України. Але нічого не заважає свідомим патріотам добровільно відмовлятися від своїх мандатів, а міністрам та їхнім заступникам по одному добровільно йти у відставку. Якщо зважити на те, що важливі державні рішення ухвалюються вузьким колом осіб на Банковій, в українському управлінні державою нічого не зміниться. Але влада в умовах війни почуватиметься інакше. Як тверда.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.