Переглядів: 97

В сім’ї вольній, новій

Щиро кажучи, я не здивуюся, якщо для когось мій виступ видасться надто песимістичним. Я сам просто захоплююся тим духовним піднесенням, яке все ще очевидне в житті України. Проте не можна не бачити й тривожних тенденцій, які можуть дуже негативно вплинути на наше майбутнє. Тому моєму виступу можна дати й інший заголовок, процитувавши Олександра Олеся: «З журбою радість обнялася».

Отож, я говоритиму про категоричний імператив цінностей, тобто знову і знову говоритиму про те, що такими, як ми є сьогодні, ми все ще не зможемо пройти крізь голкове вушко історії. Інакше кажучи — не будемо гідні утвердитись у своїй «сім’ї вольній, новій». Хоча, повторюючи це, я сам собі нагадую римлянина Катона Старшого (на світлині) з його постійним рефреном «Карфаген має бути зруйнований!».

Утім, хтось може сказати: «А чому «має» чи «мусить»?» Хіба народи, які успішніші за нас, є святими? Хіба їхні «карфагени гріховності» менші за наші? Спробую відповісти на ці запитання.

Я усвідомлюю, що, приймаючи якісь рішення у житті, лише одиниці з нас згадують про Десять заповідей Божих. Ми, що шануємо правила дорожнього руху, давно вже перестали сприймати Декалог як правила життєвого руху. І якби хтось увиразнив наш життєвий шлях саме в цьому ключі, то ми вжахнулися б від того, скільки «аварій» та інших «ДТП» ми вчинили. Але споглядати своє життя саме так ми не звикли, а тому й дорікаємо Богові за череду своїх нещасть — і далі живемо за однією-єдиною заповіддю, що її якийсь дотепник вдало сформулював іще в радянський час: «Вообще-то нельзя, но если очень хочется, то можно».

Проте, живучи так, ми не усвідомлюємо, що ніщо не прив’язує нас так міцно до минулого, як стара система цінностей. Саме тому, зійшовши з Синаю зі скрижалями Завіту, Мойсей і дав біблійному народові нові засади його існування. І саме вони остаточно вирвали цей народ із прив’язаності до країни його рабства.

Однак упродовж 30 років своєї незалежності Україна не надто була успішною у правильному вирішенні дилеми «цінності супроти інтересів». Надто багато людей жило за правилом, що його сформулював інший дотепник часів нелегкого утвердження нашої незалежності — «регіонал» Михайло Чечетов: «Мы их развели как котят». Більшість населення країни надавала пріоритет інтересам, а відтак відсовувала цінності вбік.

Ситуація мінялася на протилежну тільки в часи наших трьох революційних Майданів. І що важливо: саме безоглядне обстоювання цінностей і приносило українцям феноменальну перемогу. Саме на Майданах українці виявляли неймовірну довіру одне до одного (пригадуєте ті моменти, коли кияни віддавали ключі від своїх квартир для відпочинку зовсім незнайомим майданівцям?). Саме на Майданах готовність до самопожертви була безумовною й не залежала від рівня загрози. І саме завдяки цьому українські Майдани перетворювалися на величезні оази любові, солідарності й молитви.

Тому хай цей висновок і буде нашим найголовнішим аргументом: з цінностями не завжди виграєш усі битви — але остаточну перемогу можна здобути лише з ними. Якщо хочете, це досвід мого ув’язнення, у слушності якого я переконуюся все своє життя.

Перші роки війни виявили таку саму закономірність. Що спонукало численних добровольців піти з Майдану прямо на фронт, а всю країну перетворитися на величезний «вулик» волонтерства? Майданний досвід самопожертви. І з ним українці не допустили колапсу держави.

Пригадаймо собі, що переконало Захід посилати в Україну не таксі для Президента, а зброю для опору? Одностайний моральний дух українців. І з ним ми почали підважувати всю дотеперішню геополітичну конструкцію світу, в якій росія була однією з найголовніших опор.

Сьогодні в досі консолідоване суспільство почав закрадатися сумнів, а часом і страх. Хтось не був готовий до довгої дистанції — і психологічно вигас. У когось готовність до самопожертви поступилася місцем «тверезому» розрахунку рівня небезпеки. Багатьох розчарувала інерційна постава Заходу, який, не даючи Україні програти, все ще не хоче й поразки росії. Ще інші засумнівалися, чи такою вже консолідованою є Україна, якщо в ній можливі кричущі факти корупції й цілі групи «ждунів». А хтось, може мимові-льно, не думаючи, піддається російській підступній пропаганді, розрахованій на розкол нашого суспільства.

Так, це правда, що війна дала черговий і надзвичайно важливий сплеск нашого духу. У її вогні згоряє чималий пласт нашої успадкованої совковості. Але, на жаль, не весь. Тому ми підійшли до дуже відповідального моменту нашої історії. І мені таки сумно, що на нашій території нема гори Синай… Втім, є Київські гори, на яких апостол Андрій провістив: «Тут возсіяє благодать Божа». То, може, піднімемось на них?

Світ сьогодні глобалізований, а це значить, що наш героїзм і наші моральні виразки — як на долоні. Їх видно, і рішення наші партнери приймають на основі того, що саме потрапляє в їхнє поле зору. Героїзм захисників конвертується у щораз більшу військову, фінансову й моральну підтримку. Наша внутрішня «хробачливість», навпаки, руйнує довіру до нас і сповільнює чи спиняє підтримку.

Так, для прикладу, те, що донедавна сприяло нашому виживанню — а саме «робити вигляд, а не бути насправді», — сьогодні такому виживанню вже шкодить. Все, що рятувало українців, коли вони були під владою чужих держав, як-от дрібне хабарництво, кумівство, «рятівна» брехня, «ти мені, я — тобі», старе «хочешь жить — умей вертеться» чи новітнє «ваші проблеми — це ваші проблеми» — все це сьогодні стає гирями, які тягнуть нас на дно. Кажучи іншими словами, наші «маленькі» гріхи активно живлять велику ракову пухлину згаданої «хробачливості».

Ось і стоять у нашому державному саду два дерева — дерево самопожертви і дерево моральної гнилизни. Біля першого все ще багато українців, але їхні ряди таки поріділи. А до другого горнуться ті, яким би лише врятувати себе й свою сім’ю, а про долю країни хай подбає хтось інший.

Тому я й повторюю знову і знову: нам потрібне ще одне піднесення нашого духу, яке запровадить нові правила гри. Потрібна радикальна зміна управлінських моделей, які викликатимуть суспільну довіру і сприятимуть належним соціальним ліфтам. Потрібен високий професіоналізм і моральна стійкість наших еліт, які спілкуються із західними партнерами. Потрібне радикальне преображення українського суспільства, під яким я розумію передусім оздоровлення суспільної моралі. Якщо метафора синайських «скрижалей» нам не до вподоби, то берімось за формування нового суспільного договору.

Якщо ми не здобудемося на це, то не здивуймося, якщо колись нас змусять прийняти позірний мир, який збереже статус росії як головного «контролера» східноєвропейського простору, що неминуче означатиме нову війну в найближчому майбутньому. Щоб схилити чашу терезів у наш бік, наш дух і наші спроможності мають стати значно вагомішими.

Але як це зробити? Що ж, вибачте, але тут мені доведеться знову озвучити ті думки, які я висловлюю вже кілька років поспіль.

Про зміну суспільного договору ми говоримо вже давно, і він таки поволі міняється. Під цю пору в країні сформовано чимало успішних інституцій, структур та осередків, які функціонують уже за новими цивілізованими правилами. Проте існують вони у власноруч створених «бульбашках», а тому не стали елементами розгалуженого і впливового каркасу. На якомусь етапі «бульбашки» були неминучими, бо ж треба було якось відгородитися від токсичного оточення. Але тепер така відгородженість також щораз більше стає гальмом. Бо сьогодні замало бути важливими клітинами нового суспільного організму — треба ставати опорним його хребтом. Це і має стати нашим завданням на ті сім років, яких бракує нам до Мойсеєвого числа 40.

Інше питання — хто це має робити? Втім, ставити це питання у країні натхненного волонтерства якось і незручно. Господь коригує розвиток земної цивілізації, діючи здебільшого через людей. Тому люди мають просто усвідомити, що прояви духовної гнилизни і безчестя «вибухають» у нашому суспільстві ще руйнівніше за дрони-камікадзе. Отже, треба знайти рятівні засоби, що можуть знешкодити ці руйнівні «дрони».

Вочевидь, уся країна водночас ці засоби не знайде. Всі великі ідеї народжуються в невеликій групі ентузіастів. Точніше, з волі Святого Духа якась людина відчуває осяяння, яке пронизує пітьму вагань і зневіри. В цьому осяянні народжується конкретна ідея, яка запалює серця кількох інших відчайдухів і дає їм силу гребти проти течії. Бо кожна велика ідея, як відомо, приходить на світ як єресь; вона суперечить усталеним звичаям. І так, зростаючи духовно у своїй самопожертві, ці відчайдухи стають апостолами нового ціннісного руху.

Це — механізм, який відтворювався в житті людства чимало разів. Сам Бог підпорядкувався йому, коли посилав на самопожертву Свого Сина. Отже, існує велика ймовірність, що так станеться і цього разу. Є тільки одна незручність: я не можу запропонувати вам прийняти разом на цьому зібранні постанову про духовне осяяння. На жаль чи на щастя, його не можна раціонально запланувати рішенням якоїсь політичної чи громадської організації. Кажучи біблійною мовою, воно приходить несподівано, як «злодій уночі» (1 Сол. 5:2). Тому треба духовно готуватися до цього: «Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години» (Мт. 25:13).

Отож уважно стежмо за розвитком подій, не впадаймо у відчай, не улягаймо спокусі ненависництва і простих радикальних рішень, а головне: тримаймо свої духовні антени готовими прийняти сигнали з Неба. І все буде добре — повірте!

Мирослав МАРИНОВИЧ,
член-засновник Української Гельсінської групи,
дисидент і політв’язень часів СРСР, філософ, релігієзнавець,
проректор Українського католицького університету.

(Виступ на форумі «Колективні стійкість, зцілення та зростання у відповідь на досвід колективної травми», УКУ, 1 липня 2024 року)

Джерело: https://zbruc.eu.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net