Повернімось у реальний час

Щоб не темнити, назву головне завдання швейцарського Саміту миру. Це створення широкого фронту союзників України із залученням держав, які не бажають брати участь в активному спротиві російським агресорам. Складовою частиною «нейтралітету» таких країн є примітивне тлумачення Статуту ООН та зобов’язань, що ви-пливають із дотримання договорів, заснованих на Статуті. Певна річ, що читати лекції про право лідерам, які прийшли до влади недемократичним шляхом, марно. Слід апелювати до інших аргументів. Наприклад, таких, як їхня власна безпека чи вигода.

Але таких аргументів мало. А в розпорядженні Президента України їх практично нема. Володимир Зеленський ніколи не вмовить Сі Цзіньпіна приєднатися до Саміту миру, якщо показний «нейтралітет» приносить Китайській Народній Республіці безумовний прибуток, а співпраця з москвою забезпечує безпеку краще, ніж переговори з Вашингтоном. Щодо політичних переваг, то низка держав «Глобального Півдня» намертво пов’язала себе з путінським режимом. І була б дивною поява на саміті представників Ірану або інших постачальників зброї, необхідної агресору для ведення загарбницької війни. Залишається ще кілька ніш, здатних заповнити швейцарську масовку. Африканська ніша практично вся куплена кремлем, латиноамериканська — здебільшого опозиційна до Вашингтона, а арабській ніші українці нічого запропонувати не можуть. Там більше грошей, ніж зберігається у банках світу.

Але повернемося до союзників України. Тут на поверхню виринає питання представництва. Керівниками делегації США на Саміті миру офіційно є віце-президентка Камала Харріс і радник Білого дому з безпеки Джейк Салліван, тоді як президент Джо Байден перебуває буквально поруч, відвідуючи європейські країни з метою збору коштів для своєї передвиборної кампанії. Безперечно, ці кошти кандидатові на посаду президента потрібні. Але зібрати їх було б легше, спілкуючись із друзями особисто на Саміті миру. Чи європейські політики Байдену тепер не друзі?

Від чого залежить мир у всьому світі?

До виборів у США залишається мало часу. Суперники, як свідчить низка опитувань, ідуть упритул. Причому Дональд Трамп у низці штатів випереджає Джо Байдена на кілька пунктів.

30 травня присяжні в суді Нью-Йорка винесли обвинувальний вердикт Трампу за звинуваченням у фальсифікації документів про виплату компенсації колишній порноакторці Стормі Деніелс. Приховування виплати вплинуло на результат передвиборної кампанії Трампа у 2016 році. 11 липня суддя оголосить вирок. Це буде перший випадок в історії, коли колишнього президента США засудять у кримінальній справі. І, можливо, перший випадок, коли таку людину буде обрано на вищу посаду в США. Навіть якщо сяде у в’язницю.

Сам Дональд Трамп нещодавно прокоментував таку можливість. При цьому заявив, що від його обрання президентом залежить мир у всьому світі. Щодо України теж були коментарі. На зразок того, що за нього, Трампа, ніяка війна не почалася б. Він розбомбив би москву у відповідь на напад росіян на Україну. І вчинив би так само з Пекіном — у відповідь на можливий напад КНР на Тайвань. Ті, хто вважає заяви Дональда Трампа маренням (на кшталт заяв російського дмітрія мєдвєдєва), — дуже помиляються. Його «миро-творчість» у минулому розпочався із реального запуску сімдесяти американських крилатих ракет по Сирії. І це якщо не путіна, то Асада зупинило. Організатори саміту в Швейцарії не здогадалися запросити людину, здатну (хоча б на словах) розбомбити тих, хто не визнає міжнародне право. І хоча у західних країн є способи дістати бандитів, які засіли за «червоними лініями», терористи почуваються у безпеці.

Звісно, існує страх цивілізованого світу перед можливим застосуванням ядерної зброї кремлівськими психопатами. Понад тридцять років такий страх паралізує волю західних політиків. Так паралізує, що забули: не можна запобігти «ескалації» страхом. А можна тільки застосуванням сили або погрозою у відповідь. Коли президент Франції Еммануель Макрон нагадав, що «у нас теж є ядерна зброя», союзники по НАТО дорікнули йому у безвідповідальності, хоча розумнішої і відповідальнішої заяви з боку Північноатлантичного альянсу на адресу агресора давно не звучало.

Було б непогано на Саміті миру у Швейцарії почути метал у голосі з уст усіх наших союзників. От тільки навряд чи він прозвучить. Хіба що Камала Харріс захоче підвищити свій авторитет. Або про власну ядерну зброю напередодні парламентських виборів нагадають британські консерватори. Ми, певна річ, чекаємо зараз не слів, а зброї. Але слова, сказані в унісон представниками ста держав, — така ж зброя, як гаубиці та літаки F-16.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.