Фантомний біль «Стамбула»

За версією агресорів, саме Джонсону належить сумнівна честь зриву стамбульських переговорів. Він, начебто, буквально змусив українців чинити опір агресії, тоді як у команді Зеленського готові були до далекосяжних компромісів. Ні Джонсон, ні українці згодом роль прем’єра Великої Британії не підтвердили. Але міф знадобився російській пропаганді, яка використовує його й досі.

То як же у квітні 2022 року виглядали попередні підсумки?

Порівняно з «мінськими домовленостями» Україна втрачала надію відновити фактично втрачений суверенітет над Кримом, а частина Донецької та Луганської областей «по той бік розділової лінії» ставала предметом переговорів між нашою країною та агресором. При цьому не йшлося про приєднання «ОРДЛО» (окремих районів Донецької та Луганської областей) до росії. Якби на цьому можна було поставити крапку (як пропонували Ердоган з Абрамовичем), то воєнні дії, з великою імовірністю, вдалося б зупинити.

Але крапку не поставили. Умовою підпису путіна під остаточною редакцією угоди стали:

— відмова України від приєднання до будь-яких військово-політичних блоків (малося на увазі НАТО);

— затвердження в українській Конституції поняття про постійний ней-тралітет за зразками Австрії та Фінляндії;

— обмеження чисельності та озброєнь приблизно втричі;

— відмова від отримання, виробництва та купівлі ядерної зброї;

— відмова від навчань за участю іноземних збройних сил.

Натомість кремль обіцяв суттєво «поліпшити» Будапештський меморандум, закріпивши у ньому право України на самооборону. У результаті наша без’ядерна, роззброєна держава, яка дотримувалася б нейтралітету, опинялася б у безпековому питанні цілковито залежною від сусіда. А зважаючи на різницю економічних потенціалів, залежність від колишньої імперії цементувалася б назавжди.

Про удавану готовність до переговорів

Зараз і з приводу і без путін через засоби своєї пропаганди стверджує, що готовий до переговорів, а українське керівництво до них не готове. При цьому божевільний дід до дрібниць повторює тези дворічної давнини. Щоправда, з уточненням становища, яке склалося фронті. Тобто з урахуванням захоплення українських територій, частини Запорі-зької та Харківської областей. Запаморочення від успіхів у бандита цілком зрозуміле. Він досі не отримав належної силової відсічі. Але дивно, що до «стамбульського проєкту», як до втраченої можливості припинення війни, повертаються у нас, в Україні. Київські політики перебирають позиції, які можна було б тоді погодити, компроміси, на які можна було б погодитись.

За два роки, здавалося б, можна було зрозуміти: подібних компромісів не існує. Якщо нас хочуть знищити і заявляють про це публічно, то нема можливості для маневру. Навіть капі-туляцію нема з ким підписувати, не те що договір. Московська влада не легітимна у всіх сенсах. Нібито президента обрано голосами населення на окупованих територіях. До нібито парламенту (державної думи) увійшли злочинці, набрані на захоплених українських землях. У російських адміністраціях працюють люди, які призначені військовими злочинцями. Армія ворога — озброєна до зубів зграя, що не визнає жодних законів. Навіть законів війни. Вороги беруть заручників, розстрілюють полонених, бомбардують цивільні об’єкти, руйнують економіку та грабують майно громадян на окупованих територіях.

Весь цей жах тримається на двох опорах. Перша — накопичені запаси нафтодоларів США. Друга — успадковані від Радянського Союзу запаси ядерної та термоядерної зброї. За рахунок нафтодоларів підтримується рівень життя заляканого російського обивателя. А ядерна зброя дозволяє тримати у страху весь світ. Скільки не збирай самітів миру, жодна з цих опор не зрушиться з місця. Апелювати до міжнародного права за таких обставин — все одно, що читати крокодилам Білль про права.

Одну з опор, на яких тримаються московські бандити, зрушити з місця чи похитнути навряд чи вдасться. Ринкова економіка є глобальною. Великий бізнес не вдається замкнути в межах державних кордонів ні за допомогою санкцій, ні обмеженням імпорту. Цього не вдавалося зробити під час війни з гітлерівською Німеччиною. Не вдалося і в СРСР, який купував зерно і крав передові технології у країн вільного світу.

Другу опору кремля у принципі можна похитнути і навіть зруйнувати. От тільки доведеться зайняти тверду позицію. Саміт миру у Швейцарії при цьому не потрібен. Потрібна воля західних лідерів, здатних сказати путіну в обличчя: ми також маємо атомну бомбу. Щоб протверезити плюгавого маніяка, сьогодні подібних слів достатньо. А завтра… Завтра треба виконати обіцяне. Дати Збройним силам України зброю і всім разом поставити загарбників на коліна.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.