Ми різні, але з однієї сім’ї, ім’я якої — Україна

Доля і сучасні трагічні для нашої держави обставини привели до Одеси людей, які були змушені зараз, через війну, покинути рідні місця і стати тимчасово переміщеними особами: Зою Гребенюк з Нікополя, колишніх працівниць Запорізької АЄС з Енергодара Світлану Бондаренко і Світлану Трегубову.

Основна маса слухачів, які, попри обстріли, щосереди приходять до бібліотеки, є одеситами, котрі свого часу або зовсім не вивчали українську мову, бо були звільнені від уроків у школі, або їхні знання завершилися шкільною програмою, а було це вже так давно… І саме війна, яку розпочала проти нашої держави росія, намагаючись чи не найперше позбавити нас не лише життя, я й рідної мови, вмотивувала цих людей долучитися до рідного слова, до його витоків, до літератури, культури загалом.

Одна з наших слухачок, одеситка Любов Звєркова, на самому початку роботи вітальні сказала про це такими словами: «Не хочу більше розмовляти мовою ворога!». І її позицію розділяють усі слухачі! А Ірина Харитоненко розповіла, що діти поставили їй умову: дозволять «бабусі спілкуватися з онуками тільки англійською або українською», відтак у неї не було виходу.

Ведуча вітальні «Дивослово» Тетяна Ананченко, педагогиня з великим стажем, культурологиня, одразу ж запропонувала вивчати українську мову через літературу, адже мовних курсів зараз багато онлайн — вибирай, що хочеш, а от знайомство з художніми текстами, з авторами, які створили геніальні, неперевершені взірці красного письменства, — це спосіб відчути мову в «живому контексті», пов’язаному з реальними ситуаціями й емоціями. І ця методика, як показала практика, виправдала себе. Тут викладачка передбачила ще один важливий момент: мову треба вміти «вимовляти»! Тож і за-пропонувала із самого початку запам’ятати, чого в українській мові нема і не було: «акання», «фикання», «вакання», «ґикання». Водночас засвоїти і правильні лексичні форми українського етикету. Й тепер слухачі вже ніколи не скажуть «вибачаюсь» чи «приймаю участь».

Так і почалося читання вголос і коментування «енциклопедії українського буття» — «Енеїди» Івана Котляревського, далі — «Конотопської відьми» та «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка, поезій Тараса Шевченка, «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького. Заодно вивчалися і головні правила української орфоепії: чергування голосних і приголосних; спрощення у групах приголосних; правила вживання м’якого знака й апострофа; правопис префіксів та суфіксів тощо. І все це не у спосіб «зазубрити», а віднайти і побачити це в тексті й запам’ятати.

Із часом слухачі «розговорилися», позбулися остраху розмовляти українською і навіть почали робити доповіді й повідомлення. Так, Лейла Черкезова виступила з повідомленням про особливості жіночого вбрання в «Енеїді» Івана Котляревського, а Сергій Малахов виголосив цікаву доповідь про страви й особливо напої у тому ж творі, та ще й додавши рецепти до описаних українських трунків, чим викликав в аудиторії активне пожвавлення. Коли ж вивчалася творчість Тараса Шевченка, автор цих рядків підготував ґрунтовне повідомлення про історію написання малюнка «Казашка Катя», розповівши про стосунки поета й художника з казахами.

Активність слухачів «Дивослова» виявилася одразу не лише в читанні текстів та виконанні письмових завдань, а й в інші способи. Так, четверо з них долучилися до конкурсу «Книголюб», який постійно проводить ОННБ, і стали його номінантами: Лейла Черкезова, Лена Садикова, Емілія Щанова і Сергій Малахов були відзначені журі й громадською органі-зацією «Ротарі-клуб Одеса Рішельє» дипломами та цінними подарунками. Долучаються наші слухачі й до різноманітних інших культурологічних заходів: виставок художників і майстрів народного мистецтва, вони є пос-тійними відвідувачами експозицій музеїв міста. Одне слово, живуть активним життям, і ніяка ворожа сила не зможе його припинити!

Велика подяка працівникам читального залу ОННБ Ользі Мойсей і Людмилі Христовій за сприяння у проведенні засідань вітальні «Диво-слово».

В’ячеслав ВОРОНКОВ,
журналіст.

P.S. Скажу, що цей газетний матеріал — перший у моєму житті, який я написав українською мовою. Тож, певна річ, переживаю за можливі помилки.