Переглядів: 140

Непокарана ідеологія терору

День пам’яті жертв політичних репресій — щорічний національний меморіальний день в Україні, встановлений указом президента від 21 травня 2007 року для привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії нашої країни, спричинених насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, для відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства.

Цьогоріч, уже традиційно, в Одесі меморіальні заходи пройшли на Другому християнському кладовищі, де в 1937 році були поховані понад п’ять тисяч невинно закатованих одеситів, і на Західному кладовищі, біля місця, де у 2011-у було перепоховано тіла 1086 жителів Одещини, розстріляних НКВС у 1937—1938 роках і таємно захоронених на 6-у кілометрі Овідіопольської дороги.

У заході взяли участь представники органів влади, духовенства та громадських організацій. Поклавши квіти до могили, присутні схилили голови у хвилині мовчання за всіма жертвами радянської влади та мучениками новітньої російсько-української війни. Священники Православної церкви України, Української греко-католицької церкви і Римсько-католицької церкви в Україні відслужили спільну жалобну поминальну панахиду за жертвами по-літичних репресій.

«30 липня 1937 року голова НКВС Микола Єжов видав наказ, згідно з яким слід було арештовувати «куркулів, кримінальників та інших шкідливих елементів» і карати їх (залежно від тяжкості скоєного) за двома категоріями: перша — розстріл, друга — тюремний термін до десяти років, — розповіла керівниця програми «Одеський мартиролог», голова регіональної комісії з реабілітації при Одеській обласній державній адміністрації Лідія Ковальчук. — За спущеним «зверху» планом Одеська область зобов’язана була в 1937-у затримати чотири з половиною тисячі «ворогів народу», з них тисячу — за першою категорією. У відділах НКВС розгорнулося справжнє «соцзмагання». У результаті чекісти навіть направили лист Єжову з проханням збільшити план арештів на півтори тисячі осіб...».

Точну кількість жертв тоталітарного режиму досі встановити неможливо. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже 1,5 мільйона осіб. Значну частину засуджених розстріляли, інші пройшли тюрми, заслання, каторгу, табори, примусово перебували в психіатричних закладах. Терор і репресії зачепили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священників, представників культури, селянство. Особливо жорстокі репресії чинилися сталінським режимом та його провідниками у 1930-х. Зокрема, в 1937—1938 роках в Україні, за неповними даними, було засуджено 197617 осіб, з них до страти — 122237 громадян.

Ось один із типових прикладів. Діти директорки сільської школи Анни Арсенич разом з друзями на шкільному горищі знайшли старі журнали, у яких йшлося про Троцького, і принесли їх до школи. Через кілька днів директорку школи забрав «воронок». 20 квітня 1938-го за «націоналістичну, терористичну, повстанську, шпигунську, диверсійну, троцькістську, шкідницьку, фашистську діяльність» «трійка» засудила її до розстрілу, який 7 травня того ж року було виконано.

З книги «Одеський мартиролог» можна дізнатися, що та травнева ніч стала останньою не тільки для Анни Арсенич, а й іще для 55 наших краян. Відоме і прізвище ката — Іванов, який у 1938 році був комендантом Одеського облуправління НКВС. Пострілами в потилицю він приводив вироки у виконання. Його «рекорд» — 140 осіб за ніч... У 1963-у Анну Арсенич було реабілітовано.

«Репресіям підлягали й члени сімей «ворогів народу», — наголошує доктор історичних наук Олександр Шишко. — Зокрема, дружин засуджували на термін від трьох до восьми років таборів. Рішення за-звичай виносила «трійка»: начальник відділу НКВС, прокурор і партійний секретар. Кожного четвертого засуджували до смертної кари».

Упродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, територію розрівнювали бульдозерами й засаджували деревами. Ска-жімо, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці — парк культури і відпочинку. Один із знакових трагічних символів тієї доби є київська Биківня, де, за даними науковців, поховано близько (тільки вдумайтесь!) 100 тисяч репресованих комуністичною владою.

А ще були П’ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Дем’янів лаз на Прикарпатті, Суча балка на Луганщині, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова...

Під Одесою також було таке місце — ділянка на 6-у кілометрі Овідіопольської дороги, де покояться ті, кого в одеському НКВС засудили до розстрілу.

Перша інформація про це поховання була оприлюднена румунськими окупантами у 1943 році за результатами роботи спеціальної комісії. Місце показали самі одесити, які заявили, що до війни сюди звозили засуджених «трійкою» до смертної кари.

6 серпня 1943-го комісія, яку очолив Александру Біркле — медичний експерт міністерства юстиції Румунії, професор Інституту судової медицини та кримінології в Бухаресті (який згодом займався й ексгумацією поляків, убитих комуністами в Катині та був членом міжнародної комісії експертів, які розслідували розстріли НКВС у Вінниці), представила «Попередній медико-правовий звіт про розслідування в Татарці».

Згідно з архівними документами, дослідники виявили 42 братські могили та ознаки ще двох десятків поховань. У кожній могилі — приблизно вісім десятків тіл різного ступеня збереження. Всього — десь 3500 осіб. При цьому загальну кількість похованих комісія оцінила в понад п’ять тисяч.

За висновками експертів:

— смерть усіх цих людей настала 3,5 — 5 років від моменту ексгумації (тобто у 1937 — 1939 роках);

— причиною смерті були постріли у задню частину черепа і лише в окремих випадках — у потилицю;

— розстріл здійснювався з військового револьвера, що мав кулі з металевою гільзою калібру 7 мм, та зі ствольного револьвера із свинцевими кулями калібру 5,5 мм;

— зброя знаходилася у безпосередній близькості;

— криміналістичні дослідження показали, що термін перебування трупів у ямах становив 3,5 — 5 років;

— процес гниття затримався через велику кількість трупів, похованих разом;

— із 486 обстежених трупів усі були зі зв’язаними за спиною руками, за винятком одного, для якого не було знайдено жодної зв’язки, але від неї було видно сліди на руках;

— із загальної кількості розслідуваних трупів 7 були жінками і 479 — чоловіками, один з яких виявися солдатом у військовій формі;

— 43 трупи мали документи, які засвідчували їхні особи (виписки зі звітів про їх арешти), що дозволило їх упізнати;

— із 486 були перепоховані 385, ще 31 — не поховані;

— вік: 20—30 років — 60, 30—40 років — 189, 40—50 років — 186, старше — 81;

— усі ідентифіковані були жителями УРСР.

Радянська влада вперто замовчувала інформацію про ці події. Лише 5 січня 1989-го вийшла постанова ЦК КПРС, а 16 січня того ж року — указ Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи з відновлення справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30—40-х і початку 50-х років», а відтак стало можливим отримання хоч якоїсь інформації.

На початку 1990-го газета «Чорноморська комуна» (нинішні «Чорноморські новини») оприлюднила інформацію про масове поховання в цьому місці.

Активістам громадської організації «Одеський Меморіал» вдалося ознайо-митися з кількома тисячами справ, які надав архів СБУ, де були акти про приведення у виконання смертних вироків за 1938 рік. Вони склали своєрідний мартиролог із прізвищами та датою народження розстріляних у стінах НКВС.

У 2007 році, після численних звернень «Одеського Меморіалу» до міжвідомчої урядової комісії з виконання державної комплексної програми пошуку і впорядкування захоронень жертв війни та політичних репресій, нарешті почалися розкопки на 6-у кілометрі Овідіопольської дороги. У травні 2007-го до Одеси прибула бригада працівників Севастопольського спецпідприємства, якій вдалося відшукати одну з багатьох братських могил. Її розчистили тільки до першого шару, де знайшли останки 22 осіб. На цьому роботи завершилися, бо закінчилося фінансування.

Розпорядженням Одеського міського голови №681-01р від 10 липня 2007 року створено комісію з організації перепоховання останків жертв політичних репресій, знайдених у районі 6-го кілометра Овідіопольської дороги. За даними державної комісії Кабміну з увічнення жертв війни та політичних репресій, у цій братській могилі знайшли вічний спокій майже шість тисяч розстріляних жителів Одеси та області.

Українцям здавалося, що всі ці жахи з падінням радянсько-комуністичної системи назавжди відійшли в минуле. Але путінська росія, що є ідеологі-чною спадкоємицею СРСР й активно відроджує культ Сталіна, знову принесла на нашу землю масові політичні репресії, насильницькі депортації, фільтраційні табори, вбивства. Після широкомасштабного вторгнення росії це знову стало страшною реальністю для величезної кількості українців.

У цих умовах День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення і спонукає активно діяти, відстоюючи право на незалежність, територіальну цілісність та життя в демократичній країні.

Вічна пам’ять усім невинно убієнним...

Ярослава РІЗНИКОВА.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net