Людина світу
Культурна громадськість Одеси — в очікуванні відкриття меморіальної дошки мандрівникові-гуманісту, правозахиснику, антропологу, етнографу українського походження Миколі Миколайовичу Миклухо-Маклаю (1846 —1888). У 1996-у, коли вшановувалося 150-ліття від дня народження вченого, ЮНЕСКО визнала його Людиною світу.
Пам’ятний знак, виготовлений на кошти громадськості, буде встановлений в Одесі на фасаді будинку, в якому бував знаменитий мандрівник у квітні 1886 року (вул. Пастера, 36). Показово, що в цьому ж будинку мешкав не менш знаний учений Ілля Мечников. Церемонія відкриття відбудеться 28 травня о 12.00.
М. Миклухо-Маклай був не тільки мандрівником-дослідником, біологом, географом, а й автором проєкту Декларації прав людини та ідеї створення міжнародної організації, по-дібної до ООН. Він першим науково довів біотичну повноцінність людей усіх націй і рас. Саме цим пояснюється високе звання, яке йому присвоїла ЮНЕСКО.
Напередодні меморіальної події я зустрівся з ініціатором проєкту щодо пошанування пам’яті М. Миклухо-Маклая в нашому місті, краєзнавцем, публіцистом Антоном ГРИСЬКОВИМ й автором скульптурної частини пам’ятної дошки, заслуженим художником України Миколою ХУДОЛІЄМ і поставив їм кілька запитань.
— Моє перше запитання — до ініціатора. Пане Антоне, ви вже кілька років наполегливо просуваєте в Одесі цей проєкт, а як саме виник задум?
— Ідея увічнити це ім’я саме в Одесі — це збіг випадковостей. В одній відомій одеській газеті (не називатиму її) свого часу з’явилася публікація під такою «хвилюючою» для одеситів назвою: «Сонька-золота ручка — кримінальна богиня ХІХ століття». Йшлося про те, що нібито навесні 1886 року одесити навіть відмовилися працювати, бо проводжали Соньку, яка відбувала на Далекий Схід, на Сахалін. Мене це заінтригувало: якщо так пишуть наші сучасники, то що ж писали про це «акули пера» у далекому 1886-у? Перечитав усі одеські часописи того часу в кількох книгозбірнях, але про Соньку — ніде ні слова. Зате з’ясувалося, що наші попередники більше переймалися, скажімо, фактом перебуванням навесні того року в Одесі Миколи Миклухо-Маклая. Так виникла ця тема.
— До слова, прямуючи Дерибасівською, зауважив, що гід закликав охочих подивитися видатні пам’ятки міста, завершуючи шаблонне оголошення згадкою про кримінальну Одесу. Дешевий бренд...
— До цього словесного шлейфу треба ставитися серйозно і популяризувати зовсім інше, наприклад, наукове сприйняття світу. Так постає фігура Миклухи-Маклая та інших світочів науки. З’ясувалося, що у квітні 1886-го Микола Миколайович перебував в Одесі впродовж двох тижнів. Адже саме в нашому місті зберігалася його колекція, яка нині є золотим фондом інституту етнографії в Петербурзі — артефакти, зібрані ним під час експедицій. Колекція перебувала в пакгаузах одеського порту два роки, нерозграбована, просто проходила розмитнення. Це свідчить про ставлення одеситів до культурної та матеріальної спадщини, яка має науковий інтерес.
Ми багато чого не знаємо. Коли я ознайомився з чотиритомним виданням праць Миколи Миклухо-Маклая, його листуванням з родиною, то дізнався, що учений аж тричі побував в Одесі, й кожен із цих приїздів по-своєму цікавий. У 1869 році він планував зустрітися з Іллею Мечниковим, який також переймався поді-бними науковими проблемами. Утім, зустріч не відбулася, бо Мечников у той час був за кордоном, де захищав дисертацію. Під час другого перебуванні в Одесі, у 1986-у, звідси він вирушив до Криму на зустріч із царем. Тоді імперіалістичні держави прагнули до переділу світу, й учений запропонував монарху організувати експедицію і створити власне поселення та морську станцію в Новій Гвінеї, відому як «Проєкт Берег Маклая», але московитам забракло ресурсів. Відвідував він наше місто і в 1887 році.
— Простіше, виявляється, колонізувати найближчих сусідів... Відомо також, що в той період Миклухо-Маклай побував у Житомирській області.
— Так, по дорозі з Петербурга він спершу відвідав Київ, де його старший брат обіймав досить поважну посаду мирового судді, а згодом поїхав до Малина, де мешкала його мати. Після смерті чоловіка вона купила там землю і розбудувала собі помістя. Для цього міста вона виступила також у ролі меценатки, збудувавши школу. На місці їхньої садиби, що частково збереглася, нині функціонує лісотехнічний коледж, на базі якого діє музей М.М. Миклухо-Маклая і є парк його імені. Там також відкрито чи не єдиний в Україні пам’ятник мандрівникові.
— Здається, є також бюст Миклухо-Маклаю у Севастополі, в інституті біології південних морів…
— Так. Родовий девіз Миклух: «Чистий, як лебідь — ось моя доля!». Доречно згадати, що в Миколи Миколайо-вича був ще й молодший брат Володимир, який проявив себе в операції під назвою «Доброфлот». Він перебував на борту крейсера під сумнозвісною назвою «Москва», який сів на риф біля Африки. Про цей випадок повідомлялося на сторінках одеського часопису «Новороссийский телеграфъ» за 1882 рік (див. також «ЧН» за 28.07.2016). Кількість екіпажу з пасажирами цього судна складала 142 особи, включно з дітьми. Тоді вдалося не тільки органі-зувати виживання табору, але й переміщення людей через згубну пустелю в оточенні войо-вничих бедуїнів. І серед тих, хто відіграв вирішальну роль у порятунку, був відважний лейтенант, людина честі Володимир Миклуха, який зумів знайти оптимальний маршрут і спільну мову з місцевим населенням. Через 50 днів поневірянь їх зустрічала щаслива Одеса.
— Як видно, представники роду Миклух були не тільки сміливцями, людьми честі, але й геніями комунікації. Показово, що Микола Миклухо-Маклай більшу частину свого короткого життя провів за межами росії. Моє запитання до пана Миколи: наскільки важливою у творчому сенсі була для тебе робота над цим барельєфом?
— Ще школярем я захоплювався пригодницькою літературою, й тоді вперше дізнався про таку постать, як Миклухо-Маклай. Невдовзі потрапив до Дніпропетровського історичного музею імені Дмитра Яворницького, де вже в першому залі моєму зору відкрилися предмети, подаровані свого часу історикові славнозвісним мандрівником. Пам’ятаю, що серед експонатів був щит із панцира черепахи, інша зброя та предмети побуту.
Для нас також важливо, що Миклухо-Маклай був прихильним до батьківщини своїх пращурів, вихідців із Стародубщини. Україна для нього була не просто територією, а краєм зі своєю славною історією. А ще для мене важливо, що він з тих людей, які чудово відчували нове соціальне середовище і легко до нього адаптувалися.
Тож, коли мені запропонували роботу над цим образом, то внутрішньо я вже був готовим і з радістю взявся за вирішення нового творчого завдання. Для цього ознайомився з доступними сьогодні творами мистецтва, переважно живописом, і фотодокументами, пов’язаними з цією особистістю. Серед світлин найбільше вподобав ті зображення, де Микола Миколайович із розкуйовдженими кучерями, адже це викликало асоціації з народами Океанії, серед яких йому довелося жити, і загалом романтизувало образ.
— Хотів би уточнити, — додає Антон Гриськов, — за яких саме обставин відбулася зустріч Миклухо-Маклая і професора Яворницького. Це було в Петербурзі, коли Дмитро Яворницький прийшов на зустріч з Іллею Рєпіним, який у той час працював над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (орієнтовно у 1886-у. — В. К.). Усі троє мали українське коріння і вболівали за Україну. Саме тоді мандрівник погодився передати нашому історикові близько десятка артефактів, зібраних на острові Папуа-Нова Гвінея. На сьогодні це єдині автентичні предмети з експедиції Миклухо-Маклая в Україні. Мені довелося бачити ці речі, щоправда, на слайдах, які демонструвала працівниця Дніпропетровського історичного музею під час відкриття меморіальної дошки Миклухо-Маклаю на фасаді коледжу в Малині у 2021 році — на будинку, який, як уже мовилося, належав матері вченого. До речі, я був єдиним представником від Одеси на цьому заході. Раніше, у 2016-у, там було відкрито Історико-краєзнавчий музей Миклухо-Маклая.
— Чим сьогодні, на вашу думку, крім історичного аспекту, актуальний Микола Миклухо-Маклай?
— Слід згадати, що свого часу на 2-у з’їзді російських природодослідників (1869) Миклухо-Маклай уперше висунув ідею важливості організації на різних континентах морських біологічних станцій, що й нині актуально. Є й інші моменти, важливі для вивчення з позицій сьогодення, наприклад, гуманізм, ставлення до загальнолюдських проблем, рівності усіх народів, що особливо гостро сприймається в умовах нинішньої війни.
— Дякую вам за розмову.
Розмовляв Володимир КУДЛАЧ.
НА СВІТЛИНІ: Антон Гриськов і Микола Худолій.
Фото автора.
П.С. Відкриття меморіальної дошки Миколі Миклухо-Маклаю відбудеться 28 травня о 12.00 за адресою: вул. Пастера, 36. У церемонії візьмуть участь історики, краєзнавці, члени НСКУ, НСХУ та НСЖУ. Інформаційна підтримка — газета «Чорноморські новини».
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206