Непроминуще щастя Геннадія Щипківського

Досить майстерно переплітаються в його новій книжці «Навперейми з часом» поетичні строфи й прозові рядки, дитячі спогади й життя умудреного досвідом чоловіка. Та про що б не писав Г. Щипківський, перо його саме повертає на малу батьківщину і вже вкотре оспівує рідне село, Горб, Толічки, Бучаю:

«Згадалися навколишні стежки
оті межи горбами,
Ще дитячі, якими біг до лісу навпрошки,
Бо ноги мав міцні та не ледачі».

Не перестаю дивуватися й милуватися поетичними рядками. Хочеться їх цитувати й цитувати:

«Усміхалось сонце вранці
Крізь вікно мені.
У весняній вишиванці
Великодні дні».
«Отут в степу живу пів віку,
Тут доля і розрада для душі.
То скільки треба щастя чоловіку,
Що пише кожен день свої вірші!»

Так і живе Геннадій Щипківський з розполовиненою душею. Шукає наснаги в рідному селі під час нечастих зустрічей, а степ став уже рідним, бо тут його гніздо, його кохана Мавка, діти. Усім їм вдячний Геннадій Павлович, про кожного сказав добре слово. Впродовж усього життя славить свою кохану: «Моя Мавка, мій самоцвіт і наснага»; «У своїх творах віддзеркалив усе. І своїм дітям передав. Справжніми виросли українцями»; «Хіба без доньки Ірени видав би стільки книг? Вона — мій друкар і критик. Вдячний за таку донечку: розумну і щиру». Син Ігор захищає Україну на фронті.

Кожен із нас на схилі літ аналізує своє життя. Так і Геннадій Щипківський у свої ювілейні дні: «І прожив, не кривлячи душею, лишнього нічого не нажив. Був і залишився сам собою — легких не шукав альтернатив».

Це його життєве кредо.

Згадує, скільки довелося пережити в колгоспній дійсності через свою принциповість і прямоту, як важко йшли змагання за незалежність України, створення Народного руху, важкі, але й вагомі роки, коли очолював Одеську обласну спілку письменників.

Саме в той час і я познайомилася з Геннадієм Павловичем. Завжди діловий і діяльний. Уважно поставився до моїх перших творів, рекомендував до вступу в Спілку. Так із його благословення я й увійшла в літературу, стала видавати книжку за книжкою. Часто їздила в Одесу, благоговіла перед знаними письменниками-краянами, подобалося активне літераторське коло. Думала, що завжди так буде. Не очікувала, що голову сьогодні не видзвониш, не докличешся, а письменників не чути й не видно.

А слово ж наше як потрібне сьогодні людям! Тому й працюємо з молоддю, діємо в нашому місті, щоб не згасала літературна творчість. Чорноморські поети і прозаїки черпають творчу майстерність у Г. Щипківського, дослухаються до його порад: «Гортаю багатство словників, згадую, що писали талановиті колеги», «Роздумую над плином часу і сутністю буття», «Лише в душі сконцентрована думка й народжує перше слово поетичної строфи», «Гортав розумні книги», «Прабатьківська земля дала хист до слова», «На суд читача має вийти твір виразним, соковитим, оригінальним», «В жодному творі не відступав від правди життя», «Образ має бути зримим, риси чіткі, притаманні тільки йому, епітети підкреслять характер»...

А ще ж наука безсмертної бабки Сашки: «Уважно придивляйся. Звертай увагу на людей, які вирі-зняються з натовпу. Згодиться кожна подробиця».

З цих настанов і виникли твори письменника: «Клейноди степу», «Акварелі», «Щем», «Заполоч», «Пацьорки», «Утекти від себе», «Лють», «Товтри» та інші.

Болить пану Геннадію наше сьогодення. Він дає історичну довідку нашої «дружби з братами». Москалі протягом століть підступно намагалися знищити український дух, віру, мову, культуру, що сьогодні вже й не приховують, знищуючи ракетами наших людей, руйнуючи міста й села.

Кажемо словами Геннадія Щипківського:

«Мірило духу — наша воля:
тверда, незламна і свята.
Ми вистоїм — така в нас доля —
інакшого шляху нема».

Зустрічає Геннадій Павлович Щипківський своє 80-ліття щасливим, що зумів у житті не схибити, що зробив багато корисного, залишив свій досвід і почуття в своїх творах. До ювілею видав нову книжку «Навперейми з часом».

Вітаю, шановний ювіляре, Вашими ж словами:
«Як знову задзвенить ще стремено,
Буду пегаса в думці доганяти…».

Нехай Вам щастить!

З повагою —

Валентина СИДОРУК.
м. Чорноморськ.