Слово, що заворожує...

Згодом деякі речі почали з’являтись на шпальтах «Чорноморки». Це завважив пильним оком голова Спілки (все бачив, усе помічав, своєю енергією, наполегливістю організовував творче життя в Одесі, і воно було цікавим, насиченим літературними подіями). Запропонував підготувати збірочку, а згодом і до Спілки вступати. Тим керівником Одеської обласної організації Спілки письменників України був Геннадій Щипківський. Уже стояли на поличці, під рукою в робочому кабінеті, його поетичні збірки — щирі, душевні рядки про рідну землю, красу природи. Властиво, про життя. Тематика, якій залишається вірним по сьогодні…

На цьому, одначе, завершується автобіографічне і варто би почати, властиво, біографічне. Та не в сенсі анкетного якогось переліку. Життєпис письменника — в його книжках, й саме це чи не найкраще може характеризувати його.

Прочитавши бодай кілька книжок Геннадія Щипківського, вже можете вільно орієнтуватися у його рідних місцях. Бо майже всі його книжки з любов’ю та ніжністю, добротою, щирістю описують, прославляють малу батьківщину, письменник оповідає про краян своїх — чесно і з любов’ю. Про рідний край, що зростив його, виплекав талант щедрий, невтомний, а передовсім — душу Людини, небайдужої до інших людей, до справ громадських, до людських доль, за кожною з яких в його книжках постає доля всієї країни.

Його книжки — це радість кожного прожитого дня й щира дяка йому. Читання їх зроджує потяг до цитації, і є небезпека, що важко буде спинитись — слово Геннадія Щипківського заворожує. Його романи можна б назвати історичними. Але історизм їхній — не в хронологічній послідовності, не в описах історичних подій. Автор досліджує сам процес, виражені в подіях та фактах зміни часо-простору, людські долі в ньому. Кожен його роман, хоча й небагато їх, — це полотно, на якому він виписує нашу історію, властиво, історію свого села, тієї місцини, де народився, бо ж відомо: такі ось біографії села чи містечка становлять історію всієї країни. А правдивіш — історію рідного краю, описану різними барвами, від чорної до червоної — кольору крові людської, попри весь символізм їхній, де чорне — земля, а червоне —пролита за неї кров, де червоне — то радість життя, а чорне — то чорні дії зайд, котрі завше посягали й посягають на наше майбутнє. Тому що у всіх революціях, війнах, повстаннях земля перебувала в центрі усіх катаклізмів.

А його повісті — коли це не поглиблене дослідження людської душі, то вже напевне — залюблений погляд на рідну землю, захоплення її красою, в цьому погляді — ніжність і тиха радість від зустрічі з такою красою. Тож невипадково він поєднує прозу з поезією, органічно і природно. Як художник, котрий добирає барв, щоби передати найтонші відтінки та прописати всі важливі для нього деталі. Часом здається: якби не народився письменником, то був би знаним малярем. До слова: в його колекції — чимало чудових творів відомих одеських художників. Його поезія — це філософія споглядання, це заглиблення в себе самого, звертання до власної душі: до чого не дійшов у житті, чого не добачив, кому не сказав доброго слова… Розкрийте будь-яку його книжку на випадковій сторінці, і ви вже не покинете читати, скільки буде часу.

Гарне письмо — то свічадо письменницької душі. Про нього можна говорити й говорити. Згадувати непрості часи — і хіба ж були колись часи простими в нашому житті?.. А коли б дозволив Господь повторити — не зрікся би, і це витікає з усієї творчости Геннадія Щипківського — ані жодної хвилинки того життя.

Дяка вам за вашу самовіддану творчість, Геннадію Павловичу, за велику душу вашу, за талант, який завше — на людській службі.

Віку вам лебединого!

Роман КРАКАЛІЯ.