Місце, якого нема на карті

Результат прискіпливого дослідження порадував перших читачів, передусім мешканців Курсаків, які прийшли на презентацію підтримати свого родича Альберта Єзерова. Поява цього видання — особливий бонус для чисельної родини Єзерових, які, за словами присутніх, займають у цьому мікрорайоні пів кварталу.

«Курсаки, або Місце, якого немає на карті» — це вже восьмий альбом з унікальним ілюстративним матеріалом. Він вийшов у рамках авторського проєкту «Стара Одеса у фотографіях» колекці-йним накладом 300 примірників. Його автори плідно співпрацюють з Одеською національною науковою бібліотекою, послуговуючись унікальними фондами найстарішої в Україні книгозбірні для розкриття й уточнення фактів маловідомих сторінок історії нашого міста. Відтак заступниця генерального директора ОННБ Ліна Арюпіна у вітальному слові подякувала авторам за видання і зауважила, що це приємний подарунок у фонд книгозбірні у рік її 195-ліття.

У книжці описані деякі події, що відбувалися від початку ХІХ і до початку ХХІ століть у цьому районі та сусідніх — Ближніх і Дальніх Млинах, Черемушках. На слуху в одеситів такі назви в Курсаках, як Іванівський шляхопровід, вулиця Святослава Ріхтера (колись Щорса), площа ім. Бориса Дерев’янка, завод «Краян», Селекційний інститут, Стрільбищне поле. Сьогодні Курсаками також називають селища Кагановича та Джутової фабрики.

Хоча співавтори — Євген Волокін, журналіст, фотограф, автор книжкового проєкту та онлайн-ресурсу «Стара Одеса у фотографіях», і Альберт Єзеров, суддя Верховного Суду України, фахівець з конституційного права — наголошують на тому, що не претендують на вичерпність свого дослідження, на думку читачів, вони цілком упоралися з викликом. Історії тихого приватного сектора на захід від мікрорайону Черемушки, що нині є частиною Хаджибейського району, виявилися не менш захоплюючими, ніж центру міста.

Виступи присутніх і дотичних до випуску альбому експертів підтвердили це. Так, співавтори почули вітання від Володимира Суханова, професора, директора Архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури, чий заклад свого часу брав участь у проєктуванні багатьох будинків Курсаків. Представник освітян назвав книжку «емоційно підігрітим історичним дослідженням» і принагідно повідомив, що з наступного року його виш відкриває нову програму — реставрації міської забудови.

А відомий колекціонер, публіцист, автор численних краєзнавчих досліджень про Одесу Анатолій Дроздовський розповів, як йому вдалося допомогти колегам вийти із глухого кута на початку роботи над книжкою. Це була випадкова унікальна знахідка у власній колекції, що зруйнувала нанівець один із міфів і дала поштовх для подальших досліджень цієї місцини. З’ясувалося, що назва так званого колишнього хутора Вишинського на місці нинішніх Курсаків (це була єдина обжита територія на велетенському Стрільбищному полі поза кордоном порто-франко) ніяк не пов’язана з ідеологом сталінських репресій у СРСР 1930-х років, прокурором Андрієм Вишинським. Як установили автори, землями хутора, названого на честь власника, володів губернський секретар Микола Вишинський. Фотографії його дружини Ганни і дочок на фото-віньєтці гімназії (нині школи №39) в Одесі, знайдені А. Дроздовським, стали тим ключиком, який підказав подальшу логіку пошуку…

Щодо самої назви району Курсаки, то, за словами Євгена Волокіна, вона поки що не відкрила свою таємницю. Існує кілька цікавих версій, основні — польська і грецька. Перша: назва району могла прижитися завдяки польським іммігрантам, які оселилися тут у середині ХІХ століття. Польською «курсак» — це бігун, втікач, який покинув рідні землі у пошуках кращого життя. У грецькій версії домінує землевласник з прізвищем Курсаки, який нібито володів землями на величезній території від аеропорту до Черемушок.

Ірина АНДРІЙЧУК.

Відділ зовнішніх комунікацій і маркетингу ОННБ.