Переглядів: 179

І вижити, і перемогти

Коли вперше побачив картину київського художника Олександра Мельника «Перемога» (2023), то був вражений тим, наскільки вона співзвучна з моїм баченням війни.

Автор взяв за основу скульптуру Ніки Самофракійської, яка зберігається в Луврі. Нагадаю, що її знайшли на острові Самофракія у 1863 році. Без обох рук і без голови. Попри те, вона й досі вважається (і вважатиметься) найдосконалішим шедевром, який символізує Перемогу. У силуеті богині стільки життя, сили, пориву, стрімкості, що, здається, вона зустрічає вітер на корабельному носі.

За образом Ніки Самофракійської створено безліч прекрасних полотен й інших мистецьких речей. Ось і Олександр Мельник, звернувшись до цього образу, змалював нинішні жорстокі українські реалії. Наче й перемога, і водночас майже поразка. Під богинею Перемоги лежать понівечені частини людських тіл, які символізують втрати, ту надвисоку ціну, яка заплачена за перемогу. І навіть меч Ніки зламаний. Пригадав слова бійця, сказані у госпіталі ще рік тому: ми втратили стільки чудових людей, що лиш це вже можна вважати поразкою, навіть якщо вийдемо на кордони 1991 року.

Ті, хто на передовій, відчувають максимальний біль від втрати побратимів. Саме вони найкраще усвідомлюють, наскільки біднішим стає суспільство без найвідповідальніших, найсміливіших і найжертовніших українців. Тяжко на душі, коли гинуть воїни-ангели… Як Україні без них жити далі?

На жаль, у «тилової» частини суспі-льства уявлення про війну дещо спотворене, та й співпереживання набагато менше. Ще пів року тому соцмережі були переповнені відеосюжетами, в яких багато хто співчував молодикам, котрі втікали від представників ТЦК або й навіть чинили силовий спротив. Погодьтеся, це не свідчить про дорослішання нації, а тим більше — про наближення Перемоги.

* * *

Усім відомо про постійні обстріли українського Півдня, але не всі чули про виникнення там стихійних острівців справжнього патріотизму.

Скажімо, селище Доброслав (колишнє Комінтернівське) провело масштабну декомунізацію. Там з’явилися вулиці Cтепана Бандери, Героїв УПА, Захисників Маріуполя, Романа Шухевича, Героїв 28-ї бригади... Ще раніше постали пам’ятники кіборгам, В’ячеславу Чорноволу й (уявіть собі!) Українській пісні. Є там і парк болгарської культури «Тракія», заснований на честь перших переселенців у ці краї. Тобто суто європейське поєднання патріотизму й інтернаціоналізму. Недаремно ж вулиця Європейська також там є.

Як на мене, декомунізатори могли б скористатися досвідом доброславців. Якщо вулиця Степана Бандери з’явилася на Одещині, то чому б не зробити це на Кіровоградщині, Чернігівщині, Сумщині? А на Миколаївщині, Херсонщині, Харківщині? Там це ще важливіше, бо принагідно (й дуже оперативно) можна всіх «ждунів» виявити.

Якщо досвід Доброслава вдасться повторити, то я назвав би це явище «детонацією добрих справ». Але щоб знати про специфіку Доброслава та інших населених пунктів України, треба надовго затримуватися в соцмережах, бо по телевізору показують не все. До речі, робота в соцмережах — це також фронт, який може суттєво прискорити нашу Перемогу, особливо якщо використати її як ще одну можливість для об’єднання однодумців. Легко не буде, однак це набагато легше, ніж нашим хлопцям і дівчатам на фронті.

* * *

У Києві є така організація — «Майбутні». Назва приємна, надихаюча, оптимістична. Самі ж творці структури розповідають про себе так: «Робимо міський табір для підлітків, які шукають свою роль у розбудові України. Думаємо про такого українського підлітка, який хоче долучатися до змін і впливати на майбутнє. Який прагне брати участь у розбудові України, але не знає, як це зробити конкретно — окрім того, що хоче бути хорошою людиною. «Що взагалі я вмію і хочу? Кому це може бути корисним, зважаючи на мої таланти, можливості та інтереси?».

Здавалося б, усе чудово. Ніби все пояснено, але все одно знаходяться такі, кому не догодиш. Зокрема, була й така реакція «небайдужого» громадянина: «Вони орендують приміщення у будинку, де безкоштовно використовують дитячі майданчики. А все, що вони ламають, мешканці потім ремонтують власним коштом. Та ще й діти їхні постійно кричать під вікнами, ніби ті чайки…». Ось бачите, зупинити корупцію такі люди не можуть, прийти на судилище над розвідником Червінським, аби підтримати шляхетного офіцера, не знаходять часу, а повоювати з надією України завжди готові.

Утім, і захист «Майбутніх» не забарився: «Перш ніж говорити щось негативне, ви хоч би поцікавилися місією школи, можливо, прийшли б і познайомилися з викладачами, подивилися в очі дітей. Тоді ви самі побачили б цінність того, що робиться цими людьми!». Та й самі «Майбутні» терпляче пояснюють суспільству: «Про конкретні результати нашої освіти можна говорити в різних вимірах. Для нас головне — що в дітях утверджується віра в себе і в Україну. З’являється небайдужість до того, що відбувається навколо, розуміння складного світу й відсутності простих та легких рішень у політиці. З іншого боку — бачення шляхів вирішення проблем. Вони усвідомлюють важливість демократії та її складових: поділу влади, формування системи стримувань з боку громадянського суспільства, важливості вільних медіа. Усе це виливається у конкретні власні рішення наших учнів та випускників…».

Ось так, у муках, народжується в умовах війни педагогічна істина.

* * *

Слід сказати, що в Олександра Мельника є багато робіт із світлими, оптимістичними назвами. І з такою ж світлою суттю. Скажімо: «Пора», «Надія». «Мрія», «Крок» тощо. Взагалі, Олександра Івановича я про себе називаю кращим художником усіх часів і народів. Не знаю, чи є в інших державах такі митці, які займалися б не лише популяризацією власних творів, а й інформаційною підтримкою всіх національних художників, котрі точно варті уваги, але поки що не відомі суспільству. Олександр Мельник не отримує за це матеріальної винагороди, ба більше — докладає власні кошти.

Активний учасник усіх столичних майданів, він ще з 2008 року організовує загальнонаціональні виставки «Україна від Трипілля до сьогодення». За цей час зробив усе можливе для популяризації 2189 творів патріотичних художників з різних регіонів нашої держави. Задумайтеся лишень: ми живі свідки найжертовнішого художника, якого, скоріш за все, не мають інші нації. Ось і привід для оптимізму. Свого часу навіть Віктор Ющенко зробив на каталозі теплий запис: «Вдячність особлива молодим художникам, які підняли правдиву українську історію. Слава вам усім!».

Художники відтворюють на полотнах лише деякі аспекти нашого життя. А скільки людей виступають у ролі творців отого самого українського прекрасного! Їх більше, ніж здається на перший погляд.

Якось патріотична вчителька з Одещини повідомила мені про загибель на фронті воїна, батька одинадцяти дітей. А через деякий час від неї ж дізнався, що київський підприємець Василь Пецеля, недовго думаючи, надіслав цій родині 5 тисяч гривень. Пан Пецеля не банкір, не нафтовий магнат, займається дрібним бізнесом. А от гроші для дітей Героя відразу знайшов. І не для одного. Трьома десятками осиротілих нащадків полеглих захисників опікується цей шляхетний підприємець.

* * *

Інколи здається, що росія настільки сильна і затята, а ситуація у світі настільки непроста, що будь-яка робота на Перемогу видається малопродуктивною. Однак є розумні й мотивовані люди, які наполегливо прискорюють розвал країни-агресорки. Вистачає і скептиків: «Національні республіки російської федерації настільки розбавлені росіянами, що корінного населення там часом не більше 25—30%. То про яке утворення незалежних держав може йти мова?». Але будь-яка системна робота приречена на позитивні наслідки.

Наприклад, ми часом сприймаємо бурятів як виплодків пекла, не розуміючи, що саме такою й була стратегія путіна: привчити українців до думки, що союзників серед корінних народів росії у нас апріорі не може бути — лише вороги. Однак послідовна робота численних активістів дає свої плоди.

Розповім історію про виїзд до США калмицького опозиційного діяча, члена Конгресу ойрат-калмицького народу Батира Боромангнаєва. Він прибув в Улан-Батор із Казахстану, сподіваючись отримати в Монголії політичний притулок. Але в Казахстані його спеціально протримали на два дні довше, поки не минув строк дії його російського паспорта. Батир більше тижня провів в аеропорту Улан-Батора, і в цей час місцеві активісти, які виступають проти війни в Україні та за право монгольських народів росії на репатріацію в Монголію, підтримували його морально. Аж поки Ліга вільних націй, яка об’єднує національні рухи кількох народів рф, не повідомила, що справою Боромангнаєва зайнявся офіс Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у Бангкоку. Опозиційному діячеві дозволили вилетіти у США, попри прострочений російський паспорт.

Після цього випадку, завдяки тиску громадянського суспільства, Монголія погодилася приймати калмиків, бурятів та інших представників монгольських народів з російської федерації. І тепер там понад 250000 бурятів призовного віку. Хіба це погано для України? Якби ми упродовж останніх тридцяти років системно займалися народами росії, то, може, й війни не було б. І всі картини українських художників були б оптимістичними.

Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net