Шевченків товариш по засланню

Шевченко продовжував працювати над пейзажами, але не встигав впоратися з роботою самотужки. За клопотанням Бутакова, йому дали на допомогу польського засланця Броніслава Залеського, як людину, «яка вміє малювати». З перших же днів знайомства між ними склалися добрі стосунки як учителя й учня. Художник-аматор Залеський навчався в Шевченка, з багатьох питань радився з ним і незабаром став щирим, задушевним приятелем Тараса Григоровича, допомагав йому в реалізації художніх праць.

Окрім Залеського Шевченко познайомився ще з кількома поляками, як засланцями, так і цивільними службовцями. Зокрема з Аркадієм Венгжиновським, наглядачем школи для киргизьких дітей при Оренбурзькій прикордонній комісії та активним членом оренбурзького гуртка поляків, до якого входили колишні учасники польського руху.

Аркадій Венгжиновський народився 4 січня 1817 року в Проскурові у родині начальника поліції міста. У 1842-у за власним бажанням вступив на службу в Тобольське губернське правління, після 1845-го був переведений в Оренбурзьку прикордонну комісію. У другій половині 1850-го за зв’язки з польськими засланцями звільнений зі служби й поставлений під суворий нагляд поліції. Після звільнення поїхав додому, в містечко Проскурів. Подорож видалася сумною, старенька мати привела сина до могили батька. Такою ж невеселою була й поїздка до Вільно: наречена, яка там мешкала, відмовила Аркадію.

У 1851 році Венгжиновський переїхав до Одеси, де був прийнятий на службу до канцелярії градоначальництва. Перед від’їздом з Оренбурга Тарас Григорович подарував йому свій автопортрет, намальований на цупкому папері розміром 15,6 на 12,9 см. На ньому Шевченко зображений у цивільному пальто, з-під якого видно білу сорочку з відкритим коміром, і в світлому кашкеті. З-під кашкета виглядає стомлене від морської подорожі обличчя. Разом з цим автопортретом Аркадій привіз і малюнок Олексія Чернишова, на якому художник зобразив десятьох польських засланців в Оренбурзі разом з Тарасом Шевченком.

Невдовзі Аркадій Венгжиновський одружився з Елеонорою Совинською, дворянкою Херсонської губернії. У них народилися троє синів — Броні-слав, Гаврило і Климентій. До 1858 року подружжя придбало хутір у Кривій Балці, а Аркадій Миколайович відновив дворянство.

Він і надалі підтримував зв’язок із Шевченком через Броніслава Залеського, який надсилав в Одесу картини Тараса Григоровича для продажу. Кошти від їх реалізації Венгжиновський надсилав для Шевченка через Залеського. А ще замовляв з-за кордону і відправляв в Оренбург фарби та пензлі.

Деякі дослідники стверджують, що саме Венгжиновський допоміг Варварі Рєпніній відновити зв’язок із Шевченком. Як аргумент — вони мешкали в одному місті майже три роки.

Весь час після від’їзду з Оренбурга Аркадій Миколайович перебував під пильним наглядом поліції. Особливо цей нагляд посилився після польського повстання 1863 року, одним із керівників якого був його двоюрідний брат генерал Зигмунт Сєраковський, страчений у червні того ж 1863-го у Вільно. Венгжиновського позбавили посади в канцелярії Одеського градоначальства. Довелося працювати доглядачем Одеської міської лікарні. У 1879-у намагався перебратися до Київської чи Подільської губерній, але не одержав на це дозволу від влади. Наступного року нагляд поліції над Аркадієм Венгжиновським було знято. Деякі дослідники називають цей рік роком його смерті. В російській версії Вікіпедії наводиться інша дата: 21 листопада 1893-го.

Через чотири роки на виставці Товариства красних мистецтв вперше в Одесі з’явилися обидва малюнки, які Аркадій Миколайович привіз з Оренбурга. Про це можна дізнатися з каталогу виставки, який зберігся до нашого часу. Ці малюнки міг передати Броніслав Аркадійович Венгжиновський, якому на той час сповнилося 30 років і який плавав на кораблях Одеського відділення РОПІТ.

Київський мистецтвознавець Леонід Владич стверджував, що в 1888 році було зроблено копії автопортрета Тараса Шевченка й малюнка Олексія Чернишова, які потрапили до хранителя Ягеллонської бібліотеки в Кракові Юзефа Коженьовського. У 1911-у копія автопортрета була оприлюднена в часописі «Swіat slowiacski». Тоді ж в Одесі вийшов колаж, виготовлений до 50-ї річниці смерті Траса Шевченка батьком відомого астрофізика Георгія Гамова Антоном Михайловичем, на якому розміщений автопортрет Тараса Григоровича, що належав Аркадієві Венгжиновському.

Щодо автопортрета Шевченка, то зі спогадів Кирила Студинського «У півстолітніх змаганнях», опублікованих у 1994 році у видавництві «Наукова думка», дізнаємося, що в 1925-у дружина Юзефа Коженьовсього Анеля продала його Музеєві імені Т.Г. Шевченка у Львові (нині — Державний музей українського мистецтва), де він і зберігається.

Цілком можливо, що цей автопортрет передали до Кракова Юзефу Коженьовському його далекі родичі — брати Володимир і Владислав Коженьовські, про яких мало що відомо в Одесі. Ймовірно також, що саме до них Тадеуш Бобровський привозив в Одесу на лікування свого небожа — майбутнього знаменитого англійського письменника Джозефа Конрада, а тоді ще — Юзефа Коженьовського.

На завершення кілька слів про нащадків Аркадія Венгжиновського.

Щодо старшого сина Броніслава, то можна стверджувати, що його доля склалася успішно. На початку ХХ століття він був капітаном пароплава «Трувор», у 1913-у брав участь у Другій художній весняній виставці «Об’єднаних» з етюдом «Куток південного берега Малої Азії», про що можна дізнатися з каталогу виставки, який зберігається у відділі мистецтв Одеської національної наукової бібліотеки. Помер 10 травня 1918 року.

Донька Броніслава Анна навчалася в Одеському вищому художньому училищі на живописному відділенні, брала участь у художніх виставках. Згадку про неї можна знайти у спогадах Валентина Катаєва «Уже написаний Вертер», де автор називає її найвродливішою гімназисткою міста.

Молодший син Климентій Аркадійович активно займався бізнесом, пов’язаним з нерухомістю, мав власний будинок на Середньофонтанській дорозі. Але прихід в Одесу більшовиків виявився фатальним для Венгжиновських. Влітку 1920 року Климентій Аркадійович, дружина Броніслава Аркадійовича Марія Вікторівна (в дівоцтві — Мілер) з доньками Анною, Марією й Оленою були за-арештовані й кинуті до в’язниці ЧК на Маразліївській вулиці. У листопаді всіх їх розстріляли як агентів контрреволюційної організації, що складалася з петлюрівців та білополяків.

Старший син Броніслава Євген виїхав за кордон, де й помер після 1937 року.

Молодший син Георгій вступив до Варшавського політехнічного інституту, з початком Першої світової війни був призваний до російського війська, закінчив 2-у Одеську школу прапорщиків. Після революції — учасник білого руху, в 1920-у емігрував до Польщі, від 1950-го мешкав у Шотландії. Помер в 1981 році.

Як бачимо, темних плям в біографії товариша Шевченка по засланню Аркадія Венгжиновського та його родини чимало. Ба більше: всі із розстріляних Венгжиновських досі вважаються польськими агентами. Тож в істориків та шевченкознавців попереду ще багато роботи.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.