Переглядів: 234

Життя в окупації — це щоденний вибір

На якій дії в залі має постати тиша? Не в одну мить, а поступово. Це вкрай важливо. Бо якщо глядачі замовчать одночасно — значить це спеціально запланована сцена, яка має відповідну мету. А ось коли завмирає людина за людиною — це вже тонка гра між емоціями та усвідомленням, і де наступає переламний момент — кожен глядач обирає сам.

Саме такою була прем’єра вистави «Молочайник» в Одеському театрі юного глядача ім. Юрія Олеші (про неї «ЧН» уже писали у номері за 14 березня. — Прим. Ред.). П’єса написана драматургинею і журналісткою, уродженкою Херсонської області Оксаною Гриценко, а постановку здійснив херсонський режисер Євгеній Резніченко. Акцент на малій батьківщині творчого дуету робиться недаремно, адже це зіграло свою роль у постановці.

Історія вистави висвітлює певний період життя кількох жінок, які опинилися в окупованому селі на Херсонщині. Відсутність гуманітарних коридорів, глушіння українського зв’язку, проходження блок-постів, зникнення готівкової гривні, дефіцит ліків — лише частина умов нової реальності, до яких їм доводиться призвичаюватися. Однакові випробування страшного сьогодення спочатку об’єднують героїнь, однак, щоб утримати цю єдність, вони мусять пройти свій шлях боротьби, передусім особистої. Адже життя в окупації — це щоденний вибір, де нема правильного варіанту…

П’єса має документальне підґрунтя. В її основу лягли свідчення жінок з нині звільненої частини Херсонської області, які пережили російську окупацію. Та драматургиня надала хронології подій містичної складової, в якій розкривається внутрішня сила української жінки — відьомська. Тому сюжет розгортається з незвичного ракурсу, немов легенда, яка передається з покоління у покоління. Цей елемент проходить «червоною ниткою» крізь усю виставу так, що в тебе виникає питання: а чи справді це вигадка? І лише в кінці сюжету знаходиш для себе відповідь, неочікувано, бо післясмак усередині тебе твердить: щось правдиве у цьому таки є.

До речі, у п’єсі ви не побачите окупантів — вони присутні лише на словах. Такий невидимий образ не розпорошує увагу глядача на ворогові, а приковує її винятково до цивільних українців, їхнього життя та доль. І все ж розмови героїнь та обставини, у яких все відбувається, повністю характеризують дії росіян на захоплених територіях. Таким чином глядачі можуть самостійно скласти для себе прототипи окупантів: від зовнішнього образу до ідейної поведінки.

Варто відзначити філігранну гру акторів. Прості діалоги та побутові сценки на умовно одному майданчику — а скільки відіграно почуттів! Разом з ними смієшся й плачеш, наповнюєшся сміливістю чи страхом, а ще — пишаєшся. Вони насправді змогли передати настрій життя в окупації, де поряд із болем, тривогою та злістю знаходяться моменти для радості, співпереживання й надії. При цьому кожен з персонажів робить це по-своєму, вирізняється, запам’ятовується. Але це не суперечить один одному, а, навпаки, переплітається між собою, створюючи гармонійну командну роботу. Це зачіпає і розбурхує багато почуттів. В глядацькій залі плакали всі: як молодь, так і люди поважного віку.

Такий симбіоз, безперечно, — заслуга режисера. Він зумів представити глядачеві задум авторки п’єси максимально правдиво й чесно, розкриваючи підтексти дій і рішень героїнь. Тому тут не вдасться просто дивитися виставу — із розвитком сюжетної лінії ви аналізуєте все, що відбувається на сцені, змінюючи свої висновки та ставлення. Спираючись на власний досвід життя в окупації Євгеній Резніченко приділяє увагу найдрібнішим деталям цієї «реальності»: вибухи без повітряних тривог, позначення часу подій, що починаються з чітких дат, а закінчуються розмитими межами.

Розповідати про історію, яка ще твориться, вкрай важко. Занадто багато невідомих складових, особливо якщо це стосується життя по той бік фронту. Цілісну картину доводиться збирати, немов мозаїку, зі шматочків розповідей тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. Поєднувати їх важливо, бо ситуація в окупованих населених пунктах є різною й дуже швидко змінюється з часом. Водночас необхідно зберігати і загальний фон обставин, аби не перейти точку між реальним та надуманим.

Команді «Молочайника» вдалося втримати цей невидимий баланс: без зайвого героїзму і пафосу показати внутрішню силу й гідність людей. А ще — розкрити причини складних рішень багатьох із них і в такий спосіб підкреслити, що життя в окупації — це не про білий та чорний кольори, а про неймовірну кількість відтінків сірого. Прийняти чи не змиритися з цим — вибір лише за вами. Але якщо ви хочете перейнятися цією непростою долею, яку вже третій рік переживають мешканці лівобережжя Херсонщини, знайдіть час і подивіться виставу Одеського ТЮГу.

Яна САМКО.
м. Херсон.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net