Переглядів: 190

Наш музичний генетичний код

Найвибагливіших епітетів замало буде для цього концерту, що відбувся в Одеській національній опері 9 березня, саме в день 210-ї річниці Тараса Шевченка.

…Так нестерпно захотілося української музики… З терпким присмаком старовини, музики рідкісного звучання, і добре знаної нами, й захованої в часі.

— Часом не надто відомої навіть музикантам, — продовжує розмову авторка проєкту і режисерка-постановниця цього дійства Тетяна Подерська, заслужена працівниця культури України. — Запраглося несподіваних відкриттів, якогось дива, музики, давно чутої, а може, й зовсім незнаної. А можливо, й не виконуваної ще на цій сцені. Не надто відомої навіть музикантам…

Гори літератури, партитур треба було перегорнути. А скільки було роздумів, скільки ескізів та начерків! Попри сирени повітряної тривоги, попри щоденні службові обов’язки та домашні клопоти. Генеральна директорка театру, а згодом — художня керівниця проєкту, заслужена працівниця культури України Надія Бабіч ідею схвалила одразу. Музиканти, хористи загорілися, почали допомагати, щось і самі згадували…

Проєкт поступово визрівав, наповнювався, отримував зримі обриси… Але як назвати його? Благословенне ім’я немовби дароване було з неба: «ВЛАСНЕ» — саме так, великими літерами, слово це упродовж цілого концерту нагадувало глядачам про національну приналежність виконуваних творів. Музика не буває безнаціональною. Та й як же інакше, коли вся ця прекрасна музика — наша, рідна, українська, — все це багатство, зчаста заборонюване колись та приховуване від нас, і все ж таки збережене для майбутнього, в яке вірили ті, що творили його та думали про збереження — нерідко ціною власного життя. Ще й досі горять в нашій пам’яті нотні аркуші Василя Барвінського, спалені у дворику Львівської консерваторії, а самого композитора заслано було в табори… З-поміж багатьох — один лише епізод — випадкова згадка недавно почутого. Бо розповідь нинішня — про радість від зустрічі з музикою, в якій — наша душа українська. Це не єдине, що різнить її від інших. Українська музика, можливо, не унікальна. Вона просто якісна професійно, бо творили її часом геніальні, винятково фахові композитори, нерідко — в умовах, не надто придатних для цього. А попри те, вона прекрасна, міцна і добротна. Але ми, українці, недостатньо знаємо її, а часто не знає світ. А мали би пишатися, як пишаються своєю музикою, своїм мистецтвом інші народи.

— ВЛАСНЕ — це своє, власне, притаманне тільки нам й інтегроване у світовий музичний контекст. А слова «Нескорені та Непереможні» — додані до назви проєкту — це наш генетичний код. Адже назва проєкту ще й амбітно заявляє про чотири століття української музики.

Тетяна Подерська емоційно вповідає про те, як прийшла до нього, як починався проєкт. Час летів, не давав можливостей для тривалих репетицій, як воно зазвичай буває, зате щодень додавав хвилювання.

Й ось — прем’єра. Особливий день — 210-а річниця Тараса Шевченка. В різних культурних локаціях — святкові заходи, збіги в часі тривожать. Так повільно збираються глядачі. Та майже перед самим початком — повна зала.

Увертюра до опери «Алкід» Дмитра Бортнянського. Колись вона вже йшла на цій сцені. Гарна музика, що зберегла аромат тієї епохи, особливий стиль композитора, а ще — додає нам свіжості сприйняття. Оркестр — бездоганний, музиканти гранично зосереджені, втім, як завжди, але сьогодні — особливо, диригент Володимир Врублевський заворожує своїм натхненням. У залі повно молоді. Музика, як зараз мовиться, «заходить» їм. Оплески — немовби чайки знялися вгору. Цього концерту чекали. Чотири століття української музики — це інтригувало, захоплювало. Імена творців, хоч і знані назагал, викликали цікавість, творили очікування зустрічі з прекрасним.

— Кому не скажи тоді про новий проєкт, у відповідь: аякже, українська музика така прекрасна, об’єднати давнину із сучасною мелодійністю — дуже гарна ідея, — Тетяна Подерська продовжує згадувати, як готувався проект, розмірковує: — Всі твердять, що люблять українську культуру, українську музику… А доходить до конкретики — обирають зарубіжну класику. І музиканти, і глядачі. Звичка. Довго привчали нас, що українське — нецікаве, неякісне, нефахове… По правді сказати, мені й самій не все подобається в усталених постановках деяких опер нашого репертуару, треба там багато що міняти… А проте, арія Андрія із «Запорожця…», як завжди, схвилювала глядачів, живе в ній щось особливе, дуже сучасне. Поставили в театрі «Катерину» Родіна — шалений успіх, і вдома, і в Європі… Той самий матеріал, а як сучасно, яке багатство музики, мелосу! Невеликим фрагментом цієї опери прозвучала арія Шинкарки — колоритно, видовищно… Музика українських композиторів Олександра Родіна, Івана Небесного, Мирослава Волинського не лише сучасна, вона просто гарна, слухати її — естетично збагачуватися. Усі троє виявили значний інтерес до цього проєкту. Досить сказати, що Мирослав Волинський таки не витерпів і примчав до Одеси на прем’єру, хоч того ж вечора змушений був виїхати. Обіцяв приїхати й Іван Небесний, та, на жаль, не зміг через проблему зі здоров’ям.

Здавалося б не раз чута арія Кривоноса в опері Костянтина Данькевича «Богдан Хмельницький» цього разу прозвучала особливо потужно, сучасно, красиво. Колориту цій музиці додав потужний бас Дмитра Павлюка, заслуженого артиста України.

Один за одним міняються номери концерту. А поміж ними ведуча у прекрасній сукні зачитує текстову інформацію про композитора, про його музику. На лінійку з цим текстом над сценою мало хто й дивиться: всі розглядають чудову сукню ведучої з чудовим поєднанням традиційного та сучасного українського вишиття — замовлення виконувалося у Львові.

Звучить музика Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Левка Колодуба… А в одній сув’язі з нею — Володимир Івасюк, що своїми піснями зробив прорив у тогочасній, ще совковій музиці. І незабутня Квітка Цісик, відкрита для нас лише якихось десять-дванадцять років тому… Багато дізнаємося ми сьогодні про себе самих, про свою культуру «через роки, через віки». Й так само вписується в загальну концепцію концерту композиція нашого сучасника Святослава Вакарчука «Я не здамся без бою».

І щоразу немовби якось по-новому звучить легендарний «Запорозький марш». Диригент з оркестром, здається, подали цю музику, ніби творили нову по старій партитурі. Марші загалом притаманні українській музичній культурі.

А на фіналі — «Реве та стогне Дніпр широкий…». Музика, створена в Одесі нашим краянином Данилом Крижанівським. І добре знані всіма слова великого Тараса на заднику сцени:

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Щось прекрасне відбувається в наших душах у хвилини звучання генетично рідної музики, вона легко запам’я-товується й залишається там надовго. Стаємо незаперечно сильнішими, згуртованішими — а це так нам потрібне. Сьогодні і завжди.

Роман КРАКАЛІЯ.
Фото із фейсбук-сторінки Одеської опери.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net