Як повернути ініціативу?

Втрата Авдіївки для наших Збройних сил не така важлива, як загальна втрата ініціативи у воєнних діях. Про це практично хором твердять наші та закордонні засоби масової інформації. Аналітики американського Інституту вивчення війни вважають небезпечною саму по собі українську стратегію переходу від наступу до оборони, яких би вигод вона не обі-цяла в тактиці. Оборонні споруди швидко не збудуєш, а оборонні комунікації миттєво не організуєш. Для цього недостатньо указів президента та розпоряджень генералів нової команди. Необхідний бойовий настрій у нижніх ланках ланцюжка та впевненість, що цей настрій оцінять. Що вчасно прийде зміна у вигляді мобілізованих та навчених побратимів. Судячи з усього, така робота у ЗСУ ведеться. Але доки вона не закінчена, ворог має перевагу. І прагне її реалізувати, наступаючи від захоплених територій на захід.

У рамках пресконференції, у спілкуванні із союзниками Володимир Зеленський не втомлюється повторювати, що найближчі місяці будуть важкими для України, а війська ворога вже у травні можуть перейти у наступ. Яка частина заяв Президента України розрахована на те, щоб прискорити постачання зброї від союзників, а яка частина показує справжню загрозу — не зрозуміло. Але початок літа 2024-го — справді небезпечний період. Перехід стратегічної військової ініціативи до ворога означає, що кремль може вибирати вразливі місця на будь-яких напрямках і здатний зосередити на цих напрямках значні сили. Це, власне, вже відбувається. До травня.

Зіткнення по всій лінії фронту — не затихають. До перепризначення путіна на черговий термін генерали, схоже, готують вождеві якийсь особливий подарунок. Слід сподіватися, що до 17 березня прориву фронту на жодній з його ділянок все ж таки не станеться. Але після «виборів» підготовка до літнього наступу у москалів піде на повний хід. І дай Боже, щоб на той час нашим бійцям було чим зустріти ворога.

Варіант Макрона

1 березня у конгресменів Сполучених Штатів Америки закінчуються чергові канікули. У будівлі вашингтонського Капітолію на них уже чекають десятки, якщо не сотні, поданих на схвалення законопроєктів. Але один із них був і залишається особливо важливим для законодавців. Це — закон про федеральний бюджет, поданий Білим домом та Сенатом. А також його складова частина — закон про виділення коштів для допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню.

Про процес проходження та обговорення цього закону стільки писали, що нема сенсу повторюватися. Але варто зауважити, що від того, як — за чи проти бюджету — проголосує кожен конгресмен, залежить його особиста політична доля. І все ви-значиться лише 5 листопада. Коли відбудуться вибори президента і (частково) вибори до Конгресу.

Не будемо самі себе обманювати. Виділення мільярдів доларів Україні для американських законодавців — це лише нагода насолити Байдену або завоювати симпатію Трампа. Ймовірний республіканський господар Білого дому не скривдить тих, хто його вчасно підтримав, і зробить усе, щоб решті ускладнити роботу у Конгресі. Спікер Палати представників Майкл Джонсон вирішує для себе нелегке завдання. Поставить на голосування бюджетний законопроєкт — з великою ймовірністю збереже свою посаду, але викличе гнів патрона. Не поставить — ризикує втратити посаду негайно.

А Україна… Як не сумно, тут американські демократи і республіканці — єдині. Далека для них країна проживе якийсь час без військової допомоги з-за океану. Європа розщедриться, не дасть пропасти остаточно. Макрон створить нову коаліцію, Шольц пообіцяє все, крім необхідних для оборони ракет «Таурус». Данія з Норвегією підкинуть ще якусь дещицю. Пощастить Україні — втратить ще частину території. Не пощастить — розпочнуться переговори. І вже тоді Штати втрутяться. Не без користі для себе, як будь-які миротворці. На Зеленського не можна було натиснути під час успіху, а після поразок із глави української держави можна буде сукати мотузки. І зсукають, якщо до літа наш президент чогось не придумає.

Придумати успішний варіант самому, вочевидь, не вдасться, але разом з друзями можна знайти непоганий хід. Президент Франції Еммануель Макрон на саміті у Парижі поді-бний варіант уже запропонував. Його пропозиція полягає у тому, щоб на територію нашої держави ввести війська західних партнерів, які за-просить Україна. Зрозуміло, що напад на них, згідно з п’ятим пунктом Статуту НАТО, розглядатиметься як напад на весь Альянс. Це не дозволить росіянам розвинути наступ або, принаймні, убезпечить від просування москалів на захід. Так, розкриття над нашою країною натівської військової парасольки можна розглядати як часткову втрату Україною суверенітету. Але якщо згадати, то у ХХ століт-ті США тримали ядерну парасольку над усією Західною Європою. А про втрату суверенітету ніхто з підзахисних не заїкався. Комуністи у кремлі теж мовчали.

Стерпить і путін. Він до цього не готовий. Але чи готовий Зеленський почути Макрона?

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.