Переглядів: 362

Чи збережуть США лідерство у світі?

Від наслідків нинішньої конфронтації між демократією та автократією залежатиме, як розвиватиметься людство у наступні десятиліття і століття

Донедавна вважав, що американська демократія і державний устрій США можуть слугувати певним еталоном для багатьох країн світу, особливо для пострадянських. Після прочитання багатьох публікацій на цю тему у мене склалося враження, що завдяки потужним і стабільним державним інституціям американський «державний корабель» завжди йтиме своїм демократичним курсом, незалежно від того, хто буде президентом і яка із двох партій матиме більшість у Конгресі.

Але, як з’ясувалося, це не зовсім так. Зважаючи на те, що відбувається в американському Конгресі упродовж останніх чотирьох місяців навколо запиту президента США щодо надання Україні фінансової та військової підтримки у її війні проти росії, замислюєшся над деякими особливостями американської демократії — не надто привабливими сьогодні не тільки для українців, а й для переважної більшості європейців. Різні прояви у зовнішній політиці США мають свій початок, свої витоки і традиції, тому для того, щоб усвідомити, що зараз відбувається у Сполучених Штатах, нам слід зробити короткий екскурс в історію формування зовнішньополітичної доктрини США.

Особливості зовнішньої політики США

Як відомо, 13 колишніх американських колоній у Північній Америці оголосили про незалежність від Великої Британії та створення своєї держави — Сполучених Штатів Америки — 4 липня 1776 року, коли практично в усіх державах в Європі та в усьому світі панували монархи. У вересні 1787-го у Філадельфії була ухвалена й ратифікована в усіх 13 тодішніх американських штатах і досі чинна Конституція, якою закладені основи демократичного федеративного устрою у США. За два з половиною століття свого існування ця Конституція за-знала незначних змін. Із 1787-го до неї були внесені лише 27 поправок.

Новим етапом демократизації США стала перемога демократичної Півночі над рабовласницьким Півднем у Громадянській війні 1861—1865 років, після якої Америка стала оплотом демократії і до неї вирушили мільйони емігрантів із багатьох країн світу. Напевно можна казати, що США — це та країна, яка створювалася і розвивалася за участі представників багатьох народів, для яких вона стала другою батьківщиною.

У 1823 році, в період правління п’ятого президента США Джеймса Монро, була ухвалена доктрина зовнішньої політики США, де він використав погляди своїх попередників-президентів Джорджа Вашингтона і Томаса Джефферсона. Основним постулатом доктрини Монро був принцип невтручання США в європейські конфлікти та уникнення участі у військово-політичних блоках й альянсах, що згодом дістало назву ізоляці-онізм. Але в міру того як американці ставали інтернаціональною нацією, а американська економіка — бурхливо розвиватися, доктрина ізоляціонізму почала слабнути.

Вже наприкінці ХІХ століття Сполучені Штати перевершили Велику Британію як провідного світового виробника промислових товарів і вийшли на позицію наймогутнішої країни у світі.

Зі вступом у Першу світову війну у 1917 році США остаточно набули статусу держави-лідерки, перед якою відкрилися перспективи участі в європейських і світових процесах. Тоді ж розпочалася ревізія доктрини Монро. Послаблення ізоляціонізму США тривало й у міжвоєнний період. З приходом до влади в Німеччині Адольфа Гітлера у США загострилася боротьба між ізоляціоністами та інтернаціоналістами (Франклін Делано Рузвельт і його уряд), які вважали, що пасивне спостерігання за поді-ями у Європі призведе до підриву міжнародних позицій США.

14 серпня 1941 року Франклін Рузвельт і Вінстон Черчилль підписали Атлантичну хартію як основоположний документ майбутніх Об’є-днаних Націй. Згодом, 1 січня

1942-го, у Вашингтоні цей документ у доопрацьованому вигляді підписали 26 країн, що стало передумовою створення ООН у 1945-у, і це остаточно сформувало статус США як світового лідера. У роки Другої світової війни США і Велика Британія надали Радянському Союзу за ленд-лізом військову й економічну допомогу на суму 11,3 млрд доларів у цінах 1941—1945 років, що становить 192,1 млрд доларів у цінах 2023-го. Зокрема, протягом війни СРСР отримав від союзників за ленд-лізом 22,2 тис. літаків; 12,2 тис. танків і самохідних установок; 344 тис. тонн вибухівки; 1860 потягів; 70 електродизельних локомотивів; близько 1 тис. вагонів; 480 тис. вантажівок (студебекерів) тощо. Навряд чи СРСР міг перемогти Німеччину, якби не ці поставки з боку ситуативних союзників — США і Великої Британії. Хотілося б, щоб нинішня адміністрація президента Джо Байдена брала приклад з адмі-ністрації президента Франкліна Рузвельта, а нинішній склад Конгресу — з Конгресу США часів Другої світової.

Після тієї війни у відповідь на поширення комунізму в Європі з боку СРСР США відреагували «планом Маршалла», що ще більше зміцнило їх позиції в Європі як світового лідера. Програма допомоги західноєвропейським країнам у відновленні їх економік реалізовувалася упродовж чотирьох років, з квітня 1948-го по червень 1952-го. В цей час США передали близько 13 млрд доларів 16 західноєвропейським країнам, які приєдналися до Організації європейського економічного співробітництва. СРСР і його східноєвропейські сателіти відмовилися від «плану Маршалла». Певною мірою такий план також передбачав захист Західної Європи від совєтизації сталінським режимом.

У 1948 році Конгрес США ухвалив резолюцію, за якою уряд отримав право створювати військово-полі-тичні об’єднання й розташовувати військові бази за межами Америки з метою стримування комунізму. Тоді, наприкінці 1940-х, остаточно сформувалися провідні принципи зовнішньої політики США: ідея унікальності американської демократичної системи та особливої місіонерської ролі США у світі; глобальне лідерство та домінування у світі; принцип «свободи рук», тобто прихильність до односторонніх дій на міжнародній арені, не завжди узгоджених зі своїми партнерами і союзниками. Підписаний 4 квітня 1949 року у Вашингтоні Північноатлантичний договір (про створення НАТО) між США, Канадою та 12 західноєвропейськими країнами означав кінець ізоляціонізму США. Вільна Європа прийняла американську модель безпеки, яка сьогодні, на початку 2024-го, на жаль, у досить невизначеному і навіть загрозливому стані через неадекватну поведінку республіканських еліт у США.

Боротьба в Конгресі США

Ще 20 жовтня минулого року президент Сполучених Штатів Джо Байден подав до Конгресу запит на понад 105 млрд доларів оборонної допомоги, більша частина з яких — 61,4 млрд — передбачалася для України, 14 млрд — для Ізраїлю; 10 млрд — на гуманітарну допомогу у глобальних кризах; 7 млрд — для Тайваню та 14 млрд — на охорону кордону США з Мексикою. Все це подавалося одним пакетом, щоб мінімізувати протидію частини республіканської фракції в Палаті представників Конгресу. Але розгляд цього запиту триває вже більше чотирьох місяців і наразі не відомо, коли буде досягнуто якесь конкретне рішення.

4 лютого цього року Сенат США представив двопартійний законопроєкт, яким передбачається безпека кордонів, а також надання допомоги Україні та Ізраїлю. Загальний обсяг коштів за цим законопроєктом становив 118,2 млрд доларів (20,2 млрд доларів на безпеку кордону з Мексикою, 60 млрд — на підтримку України у війні з росією, 14,1 млрд — на допомогу Ізраїлю, 2,4 млрд — для Центрального командування ЗС США у Червоному морі, а також 4,8 млрд доларів на підтримку партнерів США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні). Для України передбачалися 20 млрд доларів на поповнення складів озброєнь і боєприпасів у США, 15 млрд — на вишкіл українських військових, обмін розвідданими та на інші заходи підтримки, 14 млрд — для закупівлі нової зброї на підприємствах американського ВПК, 8 млрд — для бюджету України і 2 млрд — на підтримку пріоритетних галузей української економіки. Практично всі видатки цього пакета, крім 10 млрд доларів для бюджету й економіки України, так чи інакше передбачалися для інвестування ВПК США. Як зазначав Джо Байден 19 жовтня 2023-го у своєму зверненні до нації, США отримують чималу вигоду, надаючи допомогу Україні. За словами президента Єльського інституту лідерства (CELI) Джеффрі Зонненфельда, 90% усіх коштів, виділених на підтримку, не йдуть до Києва, а залишаються всередині країни. Це дало б змогу провідним виробникам озброєнь інвестувати мільярди доларів у нові підприємства і створити тисячі робочих місць у 38 штатах.

Однак, незважаючи на такі очевидні вигоди для американців, законопроєкт Сенату не був проголосований у Палаті представників, оскільки її спікер Майк Джонсон відмовився поставити його на голосування, назвавши «непрохідним». Як він сказав, «цей законопроєкт навіть не наближається до завершення прикордонної катастрофи, яку створив президент Байден». Спікер фактично повторив заяви експрезидента Дональда Трампа, який виступив категорично проти ухвалення цього законопроєкту, оскі-льки намагається використати міграційну проблему у своїй передвиборній програмі. Взагалі, Д. Трамп, спираючись на свій вплив на республіканську фракцію Палати представників й особисто на спікера М. Джонсона, прагне заблокувати будь-які ініціативи адміністрації Байдена, щоб у такий спосіб показати його неспроможним зробити щось корисне для країни, а відтак поліпшити власні шанси на переобрання на другий термін президентства.

3 лютого М. Джонсон запропонував окремий законопроєкт про прискорення виділення Ізраїлю 17,6 млрд доларів, без коштів для України. Він зауважив, що «зараз нема часу роз-глядати пакет, який поєднує допомогу Україні та Ізраїлю». В адміністрації Байдена цю ініціативу М. Джонсона назвали «цинічним політичним маневром» республіканців. Палата представників відхилила цей законопроект 6 лютого. Голосування відбулося 250 голосами проти 180 голосів, оскільки воно подавалося за прискореною процедурою, що для ухвалення вимагало більшості у дві третини голосів.

Сенат США 13 лютого подав законопроєкт про міжнародну допомогу на суму 95,3 млрд доларів, який передбачає фінансування для України, Ізраїлю та Тайваню. Сенатори подолали поріг у 60 голосів для передачі закону до Палати представників. Законопроєктом передбачається понад 60 млрд доларів допомоги Україні, 14 млрд — Ізраїлю, 9,15 млрд — на гуманітарні потреби палестинцям Сектора Газа, Західного берега річки Йордан та Україні. 4,83 млрд доларів передбачається на підтримку партнерів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, включно з Тайванем. Сенат був змушений вилучити із законопроєкту питання зміцнення кордону з Мексикою, оскільки стало зрозуміло, що Д. Трамп не дозволить республіканцям у Палаті представників проголосувати, намагаючись використати цю проблему у своїй передвиборній боротьбі проти «слабких демократів». Обидві палати Конгресу мають ухвалити законопроєкт, після чого президент США зможе його підписати.

Утім, 14 лютого М. Джонсон заявив, що наразі республіканці не збираються голосувати за законопроєкт щодо допомоги Україні, Ізраїлю й Тайваню, адже «США мають передусім подбати про свої проблеми, перш ніж розв’язувати їх у всьому світі». Всі розуміють, що М. Джонсон, який став спікером Палати представників завдяки підтримці Д. Трампа, намагатиметься залишатися на цій посаді, звісно, за умови, якщо в листопаді Д. Трампа вдруге оберуть на пост президента, а республіканці стануть більшістю у нижній палаті.

До 28 лютого Палата представників США знову пішла на канікули, хоча нещодавно була на різдвяних двотижневих канікулах. У той час, коли в центрі Європи, в Україні, вже два роки триває повномасштабна війна, гинуть тисячі людей, руйнуються міста і села, конгресмени-республіканці вирішили відпочити від важкої роботи, пов’язаної з обслуговуванням інтересів свого патрона Д. Трампа, але аж ніяк не із захистом національних інтересів США і посиленням їх провідної ролі у світі. Конгресмени-трампісти мали б сьогодні дослухатися не тільки до заяв шефа Д. Трампа, а й до свого народу. За підсумками останнього опитування американського дослідницького центру Pew Research Center, опублікованого 16 лютого, 74% американців вважають війну росії проти України важливою для національних інтересів США, а 43% з них — надзвичайно важливою. При цьому американці, прихильніші до демократів, частіше, ніж прихильники республіканців, вважають російсько-українську війну важливою для національних інтересів США (81% проти 69%). Звісно, всі опитані американці підтримують Україну, а не агресора.

Перспективи ухвалення законопроєкту Сенату видаються не надто оптимістичними. Оскільки 1 березня закінчується тимчасове фінансування роботи американського уряду і має бути ухвалене або його нове тимчасове асигнування, або постійне на весь 2024 фінансовий рік. Очікується, що узгодження питання щодо голосування законопроєкту у Сенату й ухвалення рішення щодо нього потребуватиме чимало часу. До того ж можна не сумніватися, що М. Джонсон зволікатиме з цим процесом. Скоріш за все, трампісти Палати представників внесуть у цей законопроєкт настільки радикальні доповнення і поправки, що вони стануть неприйнятними ані для Сенату, ані для президента Джо Байдена.

Реакція Білого дому

Президент Джо Байден подякував сенаторам від обох партій і закликав Палату представників «негайно братися за голосування». За його словами, «ціна бездіяльності зростає з кожним днем, особливо в Україні, де в українських військах закінчуються озброєння і боєприпаси, оскільки росіяни продовжують атакувати». При цьому Джо Байден підкреслив, що у разі, «якщо цивілізований світ не буде протистояти тиранам, які прагнуть завоювати або розділити території своїх сусідів, наслідки для національної безпеки США будуть значними». «Нездатність підтримати Україну в цей критичний момент ніколи не буде забута», — написав він у соцмрежі Х.

Представник Білого дому Ендрю Бейтс розкритикував М. Джонсона за небажання швидко розглянути і проголосувати законопроєкт щодо допомоги Україні. За його словами, «втеча у відпустку лише погіршує обидві проблеми, і цим Джонсон продовжує зміцнювати криваві військові зусилля росії та іранського режиму на шкоду американській національній безпеці й нашим найближчим союзникам».

У своєму виступі 16 лютого на Мюнхенській конференції з безпеки віце-президентка США Камала Гарріс заявила, що відмова нижньої палати Конгресу США надати допомогу Україні «буде подарунком президентові росії». Водночас вона наголосила, що «ми з президентом Джо Байденом стоїмо на боці України», яка «відчайдушно потребує критично важливого озброєння та ресурсів».

Прикметно, що попередній віце-президент США Майк Пенс 15 лютого на своїй сторінці у соцмережі закликав республіканців проголосувати за допомогу Україні, «щоб росіяни не перемогли на полі бою». При цьому підкреслив, що «путін — військовий злочинець, який поважає тільки силу». За кілька днів перед тим у статті на порталі National Review М. Пенс наголосив на надзвичайній важливості надання допомоги Україні, що відповідає національним інтересам самої Америки. Він нагадав американцям, що «США досі були лідерами вільного світу».

Після того, як лідери країн НАТО закликали США розблокувати надання військової підтримки Україні, внутрішня проблема непорозуміння між Конгресом й адміністрацією Байдена набула міжнародного звучання, що ще раз підкреслює необхідність посилення лідерської ролі США в Європі та у світі. 30 січня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг зустрівся зі спікером Палати представників та іншими лідерами Конгресу США у Вашингтоні. Йшлося про необхідність підтримки України. Того ж дня видання Financial Times опублікувало лист лідерів п’яти країн НАТО і ЄС — ФРН, Данії, Чехії, Естонії та Нідерландів, з яким вони звернулися до союзників із закликом подвоїти зусилля для довгострокового озброєння України.

Альтернативні варіанти

На думку багатьох конгресменів, як демократів, так і республіканців, якби спікер М. Джонсон поставив законопроєкт Сенату на голосування ще 14 лютого, то його підтримало б щонайменше 300 конгресменів, у тому числі близько 100 адекватних республіканців. Передбачаючи спротив спікера М. Джонсона і його патрона Д. Трампа ухваленню останньо-го варіанту законопроєкту, конгресмени-демократи намагаються реалі-зувати «план Б», щоб таки надати допомогу Україні. Як вважають деякі конгресмени, альтернативним варіантом може бути так звана петиція про тимчасове відсторонення (Discharge petition), у даному випадку — спікера Палати представників, що дозволяє 218 законодавцям оминути його блокування і проголосувати за внесення законопроєкту на розгляд усієї Палати. Оскільки в Палаті представників демократична фракція налічує 213 конгресменів, то необхідно, щоб хоча б п’ятеро із 222 республіканців взяли участь у підписанні такої петиції.

За даними американського видання Politico, під час канікул конгресмени Палати представників від обох партій розробляють компромісний законопроєкт зі скороченням невійськової допомоги Україні, Тайваню та Ізраїлю і з включенням питання захисту кордону з Мексикою, що є найголовнішим для конгресменів-республіканців. Співголова «Української групи» Конгресу (Congressional Ukraine Caucus), республіканець Браян Фіцпатрік заявив, що планує незабаром обговорити альтернативний законопроєкт зі спікером Палати представників. На думку демократа Майка Квіглі, який разом з Фіцпатріком очолює «Українську групу» Конгресу, будь-який законопроєкт про закордонну допомогу повинен бути двопартійним, щоб мати шанси на ухвалення в Палаті представників. Законопроєкт «Про захист кордонів та захист демократій» (H.R.7372) передбачає виділення 66,3 млрд доларів Міністерству оборони США на підтримку країн, які перебувають у стані бойових дій. Ідеться про близько 47 млрд доларів Україні (на 14 млрд менше від попередніх законопроєктів), 10 млрд Ізраїлю, 5 млрд для Азійсько-Тихоокеанського регіону та 2 млрд доларів на операції Центрального командування ЗС США. Проте, на мій погляд, скоріш за все, сенатори спочатку наполягатимуть, щоб голосували за їхній законопроєкт, представлений 13 лютого.

Поки затяті трампісти (так звані MAGA-республіканці: скорочено від слогана Трампа — Make America Great Again — «Зробимо Америку знову великою») блокують усі законопроєкти про надання допомоги Україні, президент США Джо Байден має право й можливість надати Україні озброєння та боєприпаси, зокрема мільйони артилерійських снарядів, чого він досі чомусь не робить. За даними журналу Forbes, закон про контроль за експортом зброї (The Arms Export Control Act), який був ухвалений 30 червня 1976 року, надає президентові США повноваження з контролю імпорту та експорту оборонних виробів й оборонних послуг. Зокрема, цей закон передбачає передачу так званих надлишкових оборонних товарів (excess defense articles) загальною вартістю 500 млн доларів на рік. Отже, відповідно до цього документа, адміністрація Байдена може продавати Україні зі знижкою або навіть дарувати будь-яке наявне озброєння, яке Пентагон визнає надлишковим для своїх потреб.

На жаль, президент Джо Байден практично не використовував ці свої повноваження щодо України. А на військових складах США зберігаються чотири мільйони 155-міліметрових касетних боєприпасів подвійного призначення — M483A1 і M864 DPICM, а також 402 мільйони (!) боєприпасів DPICM, які можуть вважатися надлишковими, оскільки мають 14-відсоткову ймовірність не спрацювати. Цих снарядів вистачило б для ЗСУ на роки інтенсивних бойових дій.

Мюнхенська безпекова конференція

На думку багатьох оглядачів, основним трендом й основним підсумком ювілейної 60-ї Мюнхенської конференції був поворотний момент у поглядах більшості її провідних європейських учасників, який полягає в тому, що з режимом путіна не можна і не треба ні про що домовлятися, його необхідно лише знищити, оскі-льки він є загрозою не тільки для

України, а й для всієї Європи і для всього світу. Оптимістичний слоган конференції «Мир через діалог» мав певний дисонанс з реальною ситуацією в Україні і на самій конференції. Більшість її учасників погоджувалися, що, допомагаючи Україні, європейські країни допомагають і собі.

Цей тренд був значно посилений звісткою у переддень проведення конференції про вбивство путінським режимом відомого російського опозиціонера Олексія Навального. Значною мірою у виступах на цьому безпековому форумі звучала тема переосмислення й переоцінки уявлень про природу і характер російсько-української війни та, відповідно, формату реагування на неї. Зокрема, глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель визнав, що, попри допомогу Україні у війні, «Євросоюз можна критикувати за зволікання у підтримці Києва». За його словами, «якби ми менше вагалися у наших рішеннях, ймовірно, ця війна була б іншою».

Значною мірою робота української делегації на чолі з президентом В. Зеленським у Мюнхені була пов’язана з тією прикрою ситуацією, що виникла через блокування трампістами у Палаті представників невідкладної і вкрай необхідної військової допомоги Україні з боку США. У своєму надзвичайно важливому і потужному виступі на конференції Володимир Зеленський вкотре закликав світ зупинити путіна, наголошуючи та тому, чим довше триватиме війна в Україні, тим більші злочини путінський режим вчинятиме у світі. Президент України закликав наших союзників і партнерів замислитися: чому путін досі спроможний продовжувати війну в Україні? На його думку, якщо путіна не зупинити сьогодні, то, можливо, завтра люди житимуть у світі, де локальні війни трансформуватимуться в глобальні катастрофи. Відвертим докором на адресу наших нерішучих партнерів були слова В. Зеленського про те, що «тримання України у штучних дефіцитах зброї, зокрема в дефіциті артилерії й далекобійності, дозволяє путіну адаптуватися до наявної інтенсивності війни». Глава нашої держави натякнув також на роботу Палати представників США, яка оголосила перерву до 28 лютого, зазначивши, що «диктатори на канікули не йдуть і ненависть не знає пауз, а ворожа артилерія не замовкає через процедурні негаразди». Утім, як на мене, дорікаючи сьогодні нашим партнерам про зволікання з постачанням нам озброєння і боє-припасів, не забуваймо, що впродовж останніх десяти років ми самі не спромоглися збудувати хоча б два заводи для виготовлення артснарядів і патронів…

Під час зустрічі з президентом В. Зеленським у кулуарах конференції віцепрезидентка США Камала Гарріс запевнила в подальшій підтримці України і наголосила, що агресору треба продемонструвати: чужу землю не можна захоплювати безкарно. Вона зазначила, що команда президента Джо Байдена й надалі працюватиме над забезпеченням України тими ресурсами, які їй потрібні для успіху.

У своєму виступі на конференції К. Гарріс сказала, що «в Європі та світі загалом є питання щодо майбутньої ролі Америки як глобального лідера». На її думку, «ці питання також має собі поставити американський народ, апелюючи до прихильників Дональда Трампа, які підтримують ізоляціонізм Америки і вважають, що в інтересах американського народу слід ізолювати себе від світу й відмовитися від зобов’язань перед нашими союзниками». Віцепрезидентка США вважає, що «така точка зору послабить Америку і підірве глобальну стабільність, тому президент Байден і я відкидаємо таку точку зору».

У Мюнхені В. Зеленський зустрівся і з делегацією американських сенаторів та конгресменів від двох партій.

Перебуваючи в Німеччині, Президент України мав телефонну розмову з президентом США Джо Байденом, під час якої поінформував про поточну ситуацію на фронтах і проблеми, які виникли через велику нестачу артилерійських боєприпасів. Джо Байден запевнив, що робитиме все залежне від нього для якнай-швидшого ухвалення Конгресом законопроєкту про надання військової допомоги нашій державі.

У тому ж Мюнхені В. Зеленський зустрівся з президентом Чехії Петром Павелом. Обговорювали питання оборонної підтримки України, а також посилення співпраці ОПК двох країн задля спільного виробництва озброєнь. Петр Павел поінформував про наявність у деяких країнах Європи близько 800 тисяч артилерійських снарядів, які можна було б передати Україні «за лічені тижні, якщо з фінансуванням допоможуть партнери — США, Німеччина і Швеція». Виникає запитання: 800 тисяч артилерійських снарядів не можна десь заховати і, крім П. Павела, про них знає багато європейських урядовців та військових. То чому ці снаряди досі не в Україні?

Під час конференції лідери бага-тьох європейських країн наголошували на необхідності посилити підтримку України в її конфронтації з агресором. Хотілося б, щоб їхні слова не розходилися з їхніми вчинками, як це, на жаль, неодноразово траплялося протягом минулих двох років. Деякі учасники конференції, прямо чи опосередковано, апелювали до Палати представників Конгресу, закликаючи республіканців-трампістів розблокувати допомогу Україні.

Позитивним фоном для проведення Мюнхенської конференції було підписання президентом В. Зеленським 16 лютого в Берліні і Парижі угод про безпекові гарантії з боку ФРН та Франції. Ще кілька держав — США, Канада, Данія і Нідерланди — оголосили про підготовку до підписання подібних угод найближчим часом. На мою думку, якщо хоча б 10 провідних країн НАТО підпишуть подібні угоди з Києвом, це буде своєрідним «планом Маршалла» для України.

(Далі буде).

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат історичних наук.
Джерело: https://bintel.org.ua.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net