Вічний опозиціонер і «запеклий яструб»

Але попри це, називав себе оптимістом. «Ніколи людина не має замикатися на тому, що «якщо мені не доведеться бачити, то мені однаково». Ні, мені не однаково, буду з того світу дивитися», — запевняв Степан Хмара в одному із інтерв’ю у жовтні 2017-го, коли його, 80-літнього, запитували, чи відчуває він свій вік.

Він завжди казав, що років не відчуває, бо постійно у русі і в боротьбі. У нього народився син, коли йому було 65.

Степан Хмара народився у 1937 році на Львівщині, працював медиком.

Його політична діяльність почалася у 1970-х — поширював самвидав, зокрема, «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і прогрес» Андрія Сахарова, яку переклав українською.

Після того, як у 1972—1973 роках радянська влада арештувала і відправила у заслання В’ячеслава Чорновола, Хмара разом із Олесем Шевченком редагував «Український віс-ник» — самвидавівський журнал, у якому публікували твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби. Там друкувалися також статті про репресії в СРСР. Під псевдонімом «Максим Сагайдак» у журналі виступав і сам Степан Хмара. Його статтю «Етноцид українців в СРСР» високо оцінив американський історик, дослідник репресій і Голодомору Роберт Конквест.

У 1975-у у КДБ висунули звинувачення проти Хмари у нібито забороненій приватній практиці стоматолога, але згодом справу закрили через відсутність доказів. У 1980-у його таки заарештували і за «приватне під-приємництво», і за «антирадянську агітацію та пропаганду» й засудили до семи років суворого режиму та п’яти років заслання. Майже сім років просидів у концтаборах суворого режиму на Уралі й повернувся додому у 1987-у, тобто за три з половиною роки до незалежності.

У 1990-у став депутатом Верховної Ради і разом з іншими націонал-патріотами, що входили до «Народної ради» і серед яких було чимало таких, як і він, колишніх політв’язнів, став одним із авторів Декларації про державний суверенітет України. Є співавтором й інших законів — про конфіскацію майна компартії, департизацію державних установ і правоохоронних органів.

Він першим із депутатів підтримав «Революцію на граніті» у жовтні 1990 року — страйк і голодування студентів на площі Жовтневої Революції (нинішній Майдан Незалежності) і сам голодував два тижні. Й недарма: тоді студенти домоглися виконання більшості своїх вимог, зокрема не допустили підписання союзного договору, домоглися військової служби молоді на території України, а головне — відставки уряду Віталія Масола.

У листопаді 1990 року Степана Хмару заарештували за звинуваченням у нападі на працівника міліції. У відповідь він знову оголосив голодування. Вийшов на волю у квітні 1991-го. Справу згодом закрили — після провалу «ГКЧП» і розпаду Союзу. Сам політик твердив, що це була зрежисована провокація комуністів.

До парламенту Степан Ількович обирався кілька разів — і як самовисуванець, і в складі Блоку Юлії Тимошенко. Але у цій фракції пробув недовго — після того, як тодішня очільниця уряду підписала газові угоди з президентом росії володимиром путіним, залишив цю політичну силу і звинуватив Юлію Тимошенко у «продажу України».

Брав активну участь у всіх наймасовіших акціях протесту в Україні. На початку 2000-х — «Україна без Кучми» (входив до «Форуму національного порятунку»), згодом — у Помаранчевій революції на підтримку Віктора Ющенка. Саме Віктор Ющенко за свого президентства нагородив Степана Хмару найвищими державними нагородами: званням Герой України, орденом Ярослава Мудрого та орденом Свободи. Попри поважний вік, Степан Ількович був активним учасником Революції Гідності.

Степан Хмара називав себе «запеклим яструбом». Його радикалізм багатьох лякав і дратував. Можливо, саме тому він не мав значної підтримки як політик у суспільстві.

«Степан Хмара своїм словом і критикою оперує, наче бритвою. Інколи навіть здається, що він може зачепити і безвинного. Та його принциповість дає карт-бланш його радикалізму», — писала газета «День» у 2017-у.

У часи депутатства і після роботи у парламенті він був проти відмови України від ядерного статусу і запекло критикував Леоніда Кравчука.

Степан Хмара закликав якнайшвидше вивести з України російські війська чорноморського флоту. Коли у березні 2014-го «зелені чоловічки» захоплювали будівлю Верховної Ради Криму, він пропонував «зрівняти із землею кримський парламент» разом з усіма, хто там перебував.

Після подій у Криму і початку війни на Донбасі закликав розірвати всі відносини з росією, проводити спецоперації зі знищення ватажків самопроголошених республік, захоплювати високопосадових осіб рф, а не вести переговори у Мінську. А ще — розпустити донецьку футбольну команду «Шахтар». Український парламент 2014—2019 років називав «огидним посміховиськом», до якого йому «бридко заходити».

Він брав участь в акціях протесту разом із Міхеілом Саакашвілі, звинувачуючи президента Петра Порошенка у потуранні олігархам і корупціонерам та незаконному збагаченні.

Діставалося від Степана Ільковича і владі Зеленського. «Цю шпану, що прийшла до влади, їх всіх чекає трибунал! Це — перекотиполе, яких цікавлять тільки гроші», — заявляв він у грудні 2019-у, коли у парламенті голосували за продаж землі.

Разом із колишнім колегою Віктором Шишкіним Степан Хмара прийшов у Верховну Раду на урочисте засідання з нагоди 25-ї річниці Конституції із написом на футболках «Зе — вбивця Конституції!».

З початком війни радикалізм Степана Хмари вже не дисонував з настроями суспільства, як це було раніше, коли йшлося про росію.

«Я завжди казав, що кінець російської імперії, ключі від її кінця, знаходяться в Україні», — наголошував він навесні 2022 року. «Це особлива війна. Це війна світів. Імперії зла і справедливості проти неї», — вважав Степан Хмара.

За матеріалами https://www.bbc.com/ukrainian.