Переглядів: 446

Наша релігія — україноцентризм

Чомусь не виходить з пам’яті сонячний березневий день 2022 року. Величезна черга людей, що бажають виїхати в Польщу. Переважно жінки, діти та чоловіки пенсійного віку. Трапляються й молоді чоловіки, які проводжають за кордон своїх дружин з дітьми, а потім відразу повертаються назад, щоб стати на захист Вітчизни.

Іноземні протестантські активісти (їхні промови перекладають на українську наші волонтери) закликають втомлених людей взятися за руки, щоб помолитися Богу. Реакція натовпу в’яла, ніхто за руки братися не хоче, зате добре чути роздратовані вигуки: «Досить локшину на вуха вішати, краще небо над Україною закрийте!». Цих харків’ян, дніпрян, запорожців, краматорців можна зрозуміти. Рівень релігійності там набагато нижчий, ніж у Львові, тому й не стримують себе, кажуть, що накипіло. Втім, не факт, що й західняки мовчали б, якби їхні міста знищували так, як Харків чи Маріуполь. Отже, релігійність у мирний час і під час війни — це абсолютно різні речі.

Християн у світі — десь 2,2 мільярда. Українців же — якщо відмінусувати тих, хто загинув, виїхав до Європи, насильно вивезений у росію чи перебуває на окупованій території — добре якщо набереться 22 мільйони. І ці 22 мільйони (тобто лише 1% від усіх християн) мимоволі виконують роль щита Європи. Що робить християнська решта — 99%? Таке враження, що з цікавістю спостерігає за українськими подіями, вмостившись у зручному кріслі й жуючи попкорн. Пригадайте позицію Папи Римського, орбанівської Угорщини, близької нам у мовному й культурному сенсах Словаччини, блокування прикордонних переходів досі лояльними румунами та нібито дружніми поляками…

Ні, звісно, у світі є маса волонтерів, є героїчні добровольці з Білорусі, Грузії, Канади, США, Литви, Латвії, Естонії та інших країн. Але ж ідеться про тисячі або десятки тисяч людей й аж ніяк не про мільйони, а тим паче — мільярди.

Зрозуміло, що за таких обставин частина українців неминуче перегляне свої погляди на релі-гію. Красномовними є вірші слобожанця Петра Кізка (1913—1976), який закінчив Харківський педагогічний технікум імені Григорія Сковороди, а під час Другої світової опинився за кордоном. Пощастило, що не пропав у таборах ГУЛАГу, а був пригрітий німецькою землею й помер у заможному Мюнхені. Тож не нарікав на долю, але, звертаючись до українського народу, написав радикальні рядки:

Свій власний суд
пошли на ката,
Бо суд чужий не зна того,
Як од віків Москва проклята
На тебе пекла шле вогонь...

Не надто християнська позиція, правда? Ніякого всепрощення, ніякого підставляння лівої щоки. Лише заклик до боротьби й опори на власні сили.

А хіба зараз таких людей мало? Вистачає, бо війна загострює думку, заставляє засумніватися у давно засвоєних постулатах. Бог карає нас за недостатньо глибоку віру? А в росії вона глибша? Хіба віра імперців, асиміляторів, патологічних злодіїв, ґвалтівників і вбивць сильніша? Бог дає нам такі випробування, щоб українці стали кращими, міцнішими? Як же це може статися, коли сотнями й тисячами кістлява викошує українських ангелів, залишаючи життя пристосуванцям і менш активним людям? Хто виграє від такої селекції? А хіба Бог мав недостатньо часу, щоб покарати московитів після знищення ними Новгорода, Казані, Батурина, після штучних голодоморів в Україні та Казахстані? Після депортації кримських татар в 1944-у? Після жахливих подій 2001-го, зафіксованих Анною Політковською в книжці «Друга чеченська»? Хіба те, що відбувалося в Содомі й Гоморі, страшніше, ніж те, що коїлося у Грозному, Маріуполі, Бучі? Тільки чомусь Содом і Гомора були без вагань знищені, а ось росія благополучно перекочовує із століття в століття і має до біса дурної енергії. Бог, невідомо, за які заслуги, воскресив Лазаря, а Дмитра Кацюбайла (легендарного «Да Вінчі») чомусь не хоче. Усе це аргументи на користь етноцентризму, а не інтернаціональних релігій. Краще стати монолітною нацією, аніж постійно просити вищі сили про допомогу.

А як стати монолітнішими? Чи допоможе тут релігія?

Треба сказати, що думки про свідоме використання тих чи інших релігій заради зміцнення українства звучали давно. Ще в 1913 році львівський різьбяр Михайло Гаврило закликав повернутися до поганства і поклонятися ідолам на чолі з Перуном. Мовляв, це і є наш національний Бог. А ще пригадую, як у 1987-у (тільки-но подули перші вітри «перебудови») патріотичний юнак з Києва переконував мене, що українцям варто прийняти... іслам. Мовляв, тоді у нас різко зросте народжуваність, ми станемо дружнішими, агресивнішими, наступальнішими. І тоді точно заткнемо москалів за пояс! Причому, той юнак не мав жодного стосунку до мусульманства. Це я про те, що навіть атеїсти можуть бачити певні позитивні моменти в тій чи іншій релігії.

Пригадую, як на початку 1990-х у газеті «Молодь України» з’явилися великі статті про Лева Силенка та його книжку «Мага Віра». Був шанс на швидке поширення нової релігії на території всієї країни. Взагалі, РУНВіра (тобто Рідна Українська Національна Віра) організаці-йно оформилася ще в 1965 році в місті Чикаго (США). Спочатку до неї входили лише 53 родини. Пізніше подібні громади почали виникати в українських середовищах Канади, Австралії, Великобританії. Навіть у Латинській Америці. В Україні перша громада РУНВіри була зареєстрована 25 вересня 1991-го. Однак за три десятиліття помітного поширення віри, створеної Левом Силенком, не сталося. Можливо, тому, що й християни не дрімали.

А ще ж були й прихильники Рідної Віри. Звучить подібно до РУНВіри, але це дещо інша версія. Ідею рідної віри за кордоном втілив професор Володимир Шаян, який розробив загальну концепцію і методику наукової реконструкції Рідної Віри як автохтонного українського віросповідання. У 1943-у його зусиллями було створено Орден Бога Сонця — об’єднання посвячених лицарів, готових на самовіддане служіння священній ідеї. Лев Силенко був учнем Шаяна, але пішов значно далі від учителя, написавши «Мага Віру». Була одна віра — стало дві. Прикро, що могутнє суб’єктивне бажання працювати на користь народу та щось вдосконалювати може призвести до подальшого розколу патріотичного середовища.

Єдність необхідна українцям як повітря! Тому в разі відсутності єдиної релігії потрібна хоча б толерантність. Добре вже те, що вірні ПЦУ та УГКЦ, рідновіри та сповідники РУНВіри не ворогують між собою. Після 2014 року великий поступ у сенсі зміцнення позицій української мови зробили протестантські організації України. А раз так, то «нехай розцвітають всі квіти», головне — щоб пості-йно викорчовувався ідеологічний бур’ян «п’ятої колони».

До речі, тут можна вивчати позитивний досвід інших країн, навіть невеликих. Ось ми дивуємося, як могли згуртуватися в патріотичний моноліт албанці. Вони відстояли Косово, тоді як ми свого часу не змогли відстояти Кубань... Із солідарністю в албанців усе нормально, попри те, що ця нація дуже розколота конфесійно. Приблизно 63% їх — мусульмани, понад 20% — православні та 10% — католики. Але за межами батьківщини албанець албанцеві — друг, товариш і брат! У цього явища глибокі історичні корені. Національний герой Албанії Скандербег був мусульманином, однак потім прийняв християнство, оскільки очолив боротьбу народу проти османського поневолення. Свобода рідного народу виявилася для нього важливішою, аніж варіанти порятунку власної душі. Та й тепер усі албанці (попри те, що переважна більшість з них — мусульмани) пишаються великою гуманісткою матір’ю Терезою, яка була католичкою й жертовно допомагала знедоленим в Індії.

А як у нас? Етнічні українці Кубані, Воронежчини, Курщини не вважають «своїми» не те що закарпатців з галичанами, а й навіть херсонців, чернігівців, полтавчан. Ідеологічна робота росії зробила свою чорну справу.

Настав час зізнатися, що поштовхом для написання цієї статті став візит до Львова патріотичного буковинця, який мріє про зміцнення в регіоні впливу РУНВіри. Мовляв, це призведе до позитивного ідеологічного «прориву», до різкого зростання українського патріотизму. Щодо права галичан на будівництво храмів РУНВіри, то я — за. Єговісти ж зводять свої молитовні будинки. І їм дозволяють — попри те, що вони принципово не носять вишиванок і категорично засуджують гасло «Слава Україні!».

Але якщо говорити про стратегічний курс нації, то краще б нам сповідувати щось на кшталт «албанізму». Адже в Албанії можуть існувати родини, у яких хтось є католиком, а хтось — мусульманином. У людини може бути християнське ім’я і мусульманське прізвище. Або ж навпаки. Знаменитий албанський письменник Ісмаїл Кадаре свого часу писав: «У XIX столітті, коли балканські албанці визначали стратегію свого відділення від Оттоманської імперії, герої албанського відродження, філософи, поети та політики усвідомили, що релігійна гармонія — це безцінний скарб». Чи це не приклад для України?

Серби зі своїм нетолерантним православ’ям добилися розпаду Югославії, а значно менші чисельно албанці зберегли єдність своєї країни. Коли албанського мислителя Фейка Коніке запитали в Америці, якої віри тепер дотримуються на його батьківщині, він відповів: «У п’ятницю — в мечеть, у неділю — до церкви! Така наша албанська віра». Інший видатний діяч албанського національного відродження Пашко Васа сказав про найголовнішу національну цінність ще коротше: «Релігія албанців — це албанізм!».

Чи можливе щось подібне у нас? Вважаю, що так. Християн у рази більше, але саме полк «Азов» став символом української незламності, а ми знаємо, що серед воїнів там було чимало язичників, які не соромилися про це заявити. Є язичники й на Одещині, які ще в лютому 2022-го пішли добровольцями на фронт. Знаю таких і на Запоріжжі. А в тому ж Маріуполі завжди непохитним, як скеля, був протестантський пастор Геннадій Мохненко. Він усиновив понад тридцять хлопчиків-сиріт, багато з яких нині воюють за Україну — є серед них і десантники, і розвідники. Й, уявіть собі, віра їм не шкодить. Головне — бути справжнім. До речі, ніхто так послідовно й активно, як Геннадій Мохненко, не засуджує пропутінських пасторів у росії, які лягли під імперську ідею. Маріуполець нажив собі ворогів у країні-агресорці, зате у Львові його нагородили почесною відзнакою УГКЦ. Прикладів україноцентризму можна наводити безліч.

Кримський татарин Ісмаїл Курт-Умер (соліст ансамблю ЗСУ) виконав мусульманську пісню арабською — є і кліп такий. Через деякий час ми отримали 100 мільйонів фінансової допомоги від Саудівської Аравії. Пісня не могла не зворушити тих, хто приймав рішення. Тим паче, що, окрім Ісмаїла, дуже швидко арабський текст вивчили й українці.

Поважаю активність буковинця, але впевнений, що зараз не час тягнути ковдру на себе. Українці мають релігійну свободу, і це плюс. Але усвідомлення того, що найкращою релігією під час війни є україноцентризм, дасть набагато кращий результат.

Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net