Переглядів: 263

Безперервна мелодія

«Ренесансно-барокові» зали Одеського музею західного і східного мистецтва привітно розкрили свій простір 150 творам нового бенефіціара — народного художника України і громадського діяча Анатолія Горбенка, який 8 лютого таким творчим звітом відзначив своє 80-ліття.

Коли твоєму незаангажованому зору відкривається добротний живопис, написаний так, як за законами виду й жанру, зі знанням технології зроблена хороша річ, то тебе охоплює відчуття причетності до справжнього мистецтва. Виникає бажання розтягнути в часі мандрівку залами, але вже без натовпу, знайти «свої» акценти, аби подовжити пережиту тиху радість і моральне задоволення від побаченого.

Щоб краще зрозуміти феномен митця, якого ось уже сімнадцятий рік більшість знає як невтомного керівника одеської спілки художників, спробуємо дещо абстрагуватися і роз-глянути його творчість у ширшому контексті. В експозиції домі-нантним є пейзаж. Авторові цих великоформатних полотен притаманний тісний зв’язок із природою, яку він тонко відчуває і з великою любов’ю не просто передає — він її оспівує. Картину важко описати словами, вона постає перед нами в гармонії фарб і ліній, викликаючи певний душевний стан і залишаючи в пам’яті образ, який у словах втрачає контури. На ці думки наводить і метафорична назва виставки — «Подих моря у співах степу».

На пам’ять спадають слова нашого вчителя Валерія Гегамяна, який казав, що «писати — це як співати». Він збуджував у серцях учнів пафос пристрасного служіння мистецтву, недолюблював кар’єристів; не був ні представником богеми, ні художником-чиновником, закутим у мундир, а, швидше, художником-мислителем й аскетом. Спілкування з такою особистістю не проходить безслідно.

Інший потужний майстер, якому Анатолій Горбенко зобов’язаний своїм становленням і до якого зберіг пієтет та благого-віння на все життя, — Михайло Божій. Обох пов’язувала багаторічна дружба: молодший колега був частим гостем у сім’ї метра. Мабуть, ніщо так не ушляхетнює учня, як його глибока вдячність наставнику. Кажуть, що учителів скидають з п’єдесталів їхні ж учні, але це не наш випадок. Анатолій Олександрович виношує думку видати спогади про Михайла Михайловича, і, сподіваємося, цю обіцянку за щасливих обставин виконає. Час плине і вимагає від нас не відкладати в довгу шухляду свої задуми. Важливо, коли творчість того чи іншого художника осмислюється вже за його за життя. Варто нагадати, що присутня на відкритті докторка мистецтвознавства Ольга Андріївна Тарасенко кілька років тому в співавторстві із сином Андрієм випустили альбом творів А.О. Горбенка. Нинішній винуватець торжества потужно заявив про себе як послідовник одеської пленерної школи, і це явище не тільки регіонального, а й національного масштабу.

Творчість Анатолія Горбенка увібрала різні тенденції, що домінували в українському малярстві, принаймні, останні 60 років — від національної заангажованості «шістдесятників», пошуку нової виражальної мови у руслі «суворого стилю» до сміливих експериментів з кольором на користь декоративної виразності. Але які б формальні завдання не вирішував, візиткою залишається його очевидний ментально обумовлений «національний романтизм», що викликає певні алюзії з класичною літературою.

«Кордони моєї мови означають кордони мого світу» — це вислів Людвіга Вітґенштайна. Перефразовуючи німецького мислителя, скажемо, що географічні межу природи, зафіксованої на полотнах Анатолія Горбенка, визначають межі його земного й духовного світу, а це улюблена його Батьківщина — мандри від колискової Кіровоградщини, чорноморських берегів до Наддніпрянщини й Карпат. Горбенко — художник великого темпераменту і честолюбства. Він один з тих, хто створив епічний образ степового Причорномор’я. У цьому ряду варто назвати такі вже хрестоматійні пейзажні композиції, як «На берегах Одеси» (1986), «І слава, і доля» (2020), «Береги Чорноморська» (2020), «Одеські береги» (2020). Ностальгійні нотки, замилування і трепет перед минувшиною відчуваються в окремих пейзажах етнографічного плану, наприклад, «Дальницькі кургани» (2010). Працюючи над картиною, митець дотримується традиції одеської школи, представники якої завжди серйозно ставилися до підготовчої роботи: виконання етюдів, ескізів, графічних начерків до майбутньої картини — методу, який розвивали лідери одеської школи від К. Костанді і Г. Головкова до М. Божія і Г. Крижевського. Окрему серію становлять полотна його рідної Кіровоградщини, зігріті теплом синівської любові («Біля рідного дому», 1987).

На користь стилістичних експериментів, які не в останню чергу вмотивовані зміною географії та особистими прерогативами автора, говорить низки пейзажів з їх приматом площини. Вони несуть відголоски сецесії, як-от, серія з видами Гурзуфа, створена ще в другій половині 1980-х.

Про сміливість живописних пошуків свідчить, зокрема, пейзаж «Каньйони Дністра» (2001—2017), що знаменує вихід на які-сно новий, напівабстрактний «монументальний станковизм», який у творчості митця, на жаль, не знайшов подальшого логічного розвитку. Очевидно, проблема в тім, що у нинішній турбулентний час відсутнє соціальне замовлення на подібний монументалізм, а абстрактне мислення для такого позитивіста не є природним. До честі Анатолія Олександровича як керівника творчої організації і домінуючої особи на «виставкомах», він толерує усім без винятку напрямкам — від абстракціонізму до комп’ютерної графіки й активно залучає в лави спілки талановиту молодь.

Згруповані в одному із залів натюрморти дають уявлення про еволюцію від тонального, колористично насиченого живопису зближених контрастів до світлоносної палітри й роботи відкритим кольором суто декоративного плану. Принагідно зазначу, що в умовах війни вікна музею щільно захищені від вибухової хвилі плитами ДСП, тож денне світло замінене електричним. На жаль, пучкове нерівномірне світло софітів, які нині встановлені у цих залах, для великоформатних полотен не завжди виправдане, бо не сприяє їх цілісному сприйняттю.

Розглядаючи останні твори, зауважу, що вони сповнені емпатії, адже художник живе радощами і болями свого часу: він чутливий до нинішніх трагічних подій і перебуває в пошуку відповідних форм вираження. В автора чітка громадянська позиція. Такі картини, як «Син героя» (2021), «Моє рідне місто» («Стоп! Міни!», 2022), «Вистоїмо!» (2023), є своєрідною публіцистикою, безпосереднім відгуком художника на біль, спричинений війною.

Анатолій Горбенко успішний у різних жанрах живопису — пейзажі, натюрморті, жанровій картині, портреті. Всі пам’ятають його чудове зображення Альбіна Гавдзинського, яке, на жаль, не увійшло до цієї експозиції. Рідкісний зразок подібного жанру — його маніфестний «Автопортрет у вишиванці», що належить до раннього періоду творчості (кінець 1970-х).

Якщо далі розвивати думку про певні, творчо трансформовані впливи, то хотів би поділитися своїм суб’єктивним баченням і виділити низку полотен, які, на мою думку, у сенсі мотиву й палітри прив’язані до місцевих традицій і викликають відповідні паралелі: «Після дощу» (1986) асоціюється з творами М. Божія; «На Чернігівщині. Вечоріє» (2014) — М. Павлюка; у вже згаданих «Каньйонах Дністра» вбачається близькість до монументальних пейзажів Г. Крижевського. У цьому нема нічого дивного, адже А. Горбенко розвивався на багатому місцевому ґрунті, вступивши до Спілки художників ще 1977 року.

Анатолій Олександрович — пристрасний прибічник культивування станкової картини з орієнтацією на Київську академію, але проблема одеситів у тім, що, втративши вищу школу ще в 1930-ті, місто-мільйонник досі не відродило її в усій повноцінності. Нема між нами сьогодні нових Брайкевичів та Едуардсів! Тільки в умовах помітного соціального запиту і діяльності вишу з художнім профілем можна виховати майстрів масштабної багатофігурної композиції. Це як вчитися грі на органі — треба десяток і більше років. Безперечно, одна із заслуг Анатолія Горбенка в тому, що він у нових умовах, услід за майстрами старшого покоління — М. Павлюком, М. Божієм, М. Шелюто, О. Ацманчуком та іншими, сприяв виходу одеського малярства із трясовини містечковості на загальнонаціональний рівень. Не беру до уваги паралельний нонконформістський рух, який має своїх лідерів.

Слід визнати, що на тлі загальних руйнівних соціальних процесів, завдяки зусиллям А.О. Горбенка та за підтримки активної більшості Одеська обласна організація НСХУ продовжує утримувати провідні позиції і монолітність. І це, попри хворобливі втрати торговельного й частини виробничого фондів у центрі міста. На даному етапі розпочато підготовку видання каталогу виставки на честь 85-річчя спілки, яка відбулася торік у Центральному домі художника в Києві. Триває також кампанія зі збору коштів на підтримку корпоративного журналу «Образ.М», ініційована одеситами і підхоплена більшістю регіональних організацій.

Ще одним свідченням популярності автора ювілейної виставки стала присутність на її відкритті представників місцевої влади, всеукраїнських громад-ських та профспілкових спіль-нот, меценатів, що надало вернісажу більшої офіційності й водночас резонансу. Подібна багатолюдність як свідчення підвищеної уваги до імпрези стала прекрасним подарунком сповненому сил і натхнення винуватцеві події.

Володимир КУДЛАЧ.
НА ЗНІМКУ: Автопортрет у вишиванці.
Фото автора.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net