Переглядів: 361

На переході

2023 рік став для багатьох українців не лише роком болю, а й роком певного розчарування. Зруйнувалася казка у швидку перемогу, в яку чимало українців чомусь повірили, не розуміючи реалій поля бою. Болюча, нелюдяна, кривава і брудна реальність війни стала такою голосною, що цю казку розчавила; але зі зникненням ілюзії у багатьох зникла й надія та віра. А без них ми не виживемо.

Здавалося б, урок з високої математики, але простий. Із точки А простору-часу ми вийшли й до неї вже ніколи не повернемось. Завдання — потрапити в точку Б, яка начебто аж манить своєю досяжністю. Але на цьому простота вичерпується, бо координати точки Б не зафіксовані: вони залежать від душевного стану спостерігача. Його віра й надія цю точку наближають — його зневіра переводить її в імлисту даль. Якщо ми цього не усвідомлюємо, то стаємо безвольними іграшками чужих примхливих новин. І тоді нам стає кепсько. Це — помилка перша, згідно з приповідкою «не зачаровуйтеся і не будете розчаровані».

Під час такого переходу наші висновки особливо залежать від буцімто «очевидних» припущень. Пригадуєте оте одіозне: «Треба визнати очевидне: росія незрівнянно сильніша за Україну, а тому завоює її за тиждень»? Скільки поважних експертів потрапили в пастку такої «очевидності»! Після визволення Харкова й Херсона настав час другої «очевидності»: «Наступного року — в Бахчисараї!». І знову пастка. Сьогодні вкотре голос беруть перші: «Ми ж казали! Треба бути реалістами». Що ж, жити без припущень людина не може. Проте коли миготливі події породжують прямо протилежні припущення, стає зрозуміло: покладатися на них нерозумно. Інакше — зробимо помилку другу.

Таких помилок набереться в українців чимало. Але на початку нового року хочеться говорити не про них — хочеться вірити в чудеса. Сьогодні важливо поглянути на наші проблеми з іншої перспективи. І виявиться, що наші дотеперішні слабинки за певних умов можуть стати джерелом нашої сили.

Одвічним лихом України була «отаманщина», тобто небажання українців вписуватися в командні вертикалі. Проте саме ця риса вивільнила сьогодні на фронті ініціативу низових командирів. Тобто стала вона не запереченням, а доповненням керівних вертикалей — і від цього ЗСУ стали сильнішими.

Попри залишковий патерналізм, коли значна частина суспільства все ще покладає відповідальність за свою долю на «верхи», є в Україні здоровий кістяк, який творить чудеса самозарадності. Це, зокрема, різні складові громадянського суспільства, громадські організації, волонтери, капелани, жертовні бізнесмени, зброярі, рятувальники, медики. Сьогодні, коли туман низин знову оповив душі зневі-рених, саме від креативної та ініціативної частини суспільства залежить, як швидко та ефективно буде знайдений вихід з новопосталих глухих кутів. Творчий потенціал України неймовірний — йому тільки треба всіляко сприяти. А щодо «верхів», то дослухаймося Григорія Сковороди: «Життя правителя — у стриманості, зреченні, позбавленні зайвого».

Попри цинізм морально прогнилих, що будують свій добробут посеред горя інших і за рахунок горя інших, Україна давно вже не мала стількох подвижників, які повірили в рятівну силу людського духу, коли постала проблема збереження наших цінностей та України як такої. Це вони, натхненні революційними майданами й жертовністю добровольців, повернули сенс таким поняттям, як совість і честь, солідарність і самопожертва, воля і чин. І цим змінили обличчя землі української та показали приклад усьому світові.

Спільноти можуть вірити у світле або в похмуре майбутнє. Українське суспільство багато пережило та досягло, втім не завжди готове осягнути, що майбутнє до кінця не визначене, і його можна змінити. Ми або приймаємо його, або працюємо над ним. Міцна віра спирається на цінності, а усвідомлення їх приходить через боротьбу та випробування.

Отож ми маємо наш біль і розчарування перетворити зі слабкості на силу. Винести з них уроки зрілості. Маємо зрозуміти, що війна — не шоу, а наше військо — не футбольна команда. Ми не є лише глядачами футбольного матчу; кожен із нас є атомом більших молекул, з яких складається тіло українського війська. Якщо ти не у війську — допомагай війську, чим можеш. Пожертвами, волонтерством. Тому, хто не пройшов через жах, важко зрозуміти тих, хто пройшов через нього; але навіть попри це ми можемо бути єдиним тілом, кожна частинка якого працює на одну мету: захистити свою землю, захистити нашу свободу і наші життя.

Ми зможемо вистояти тільки якщо наш опір цьому темному російському мороку залишатиметься всенародним. Кожен з нас, десятків мільйонів українських громадян, хоч де ми знаходимося, повинен відчути і зрозуміти, що без активної й самовідданої особистої участі в боротьбі перемога неможлива.

Ініціативна група «Першого грудня»: Ольга АЙВАЗОВСЬКА,
Оля ГНАТЮК, Володимир ЄРМОЛЕНКО, Євген ЗАХАРОВ,
Йосиф ЗІСЕЛЬС, Мирослав МАРИНОВИЧ,
Олександра МАТВІЙЧУК, Ігор ЮХНОВСЬКИЙ,
Ярослав ЯЦКІВ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net