Переглядів: 162

Борець за українську державність на Балтщині

…Семен був сином волосного писаря, тож після завершення школи садівництва сам долучився до сільської інтелігенції. Мав військовий досвід — у часи Першої світової війни служив у кінній гвардії царської армії, дослужився до офіцерського звання прапорщика.

Повернувшись додому, в Обжиле Балтського повіту, в 1917 році, в часи Української Центральної Ради, фронтовик С. Заболотний відіграв ключову роль у «справедливому» розподілі поміщицьких земель, чим гарантовано заробив собі величезний авторитет серед місцевого селянства, очікування якого в умовах революції передбачало як національне, так і соціальне визволення та фокусувалося попервах переважно на аграрному питанні.

У тому ж 1917-у С. Заболотний долучився до організації осередку Савранської сотні Подільського коша вільних козаків — загону самооборони та підтримки громадського порядку з місцевого населення, які створювалися за козацьким звичаєм й очолювалися на загальнонаціональному рівні, із жовтня 1917-го генералом Павлом Скоропадським.

Переворот П. Скоропадського від 29 квітня 1918 року й усунення від влади Української Центральної Ради, аграрна політика гетьманського режиму щодо поміщицького землеволо-діння, реквізиції продуктів харчування у місцевого населення австро-угорськими військами (перебували на Поділлі згідно з умовами Берестейського миру) вже з літа призвели до масових селянських антигетьманівських повстань — на кінець вересня 1918-го повстанський рух на Балтщині охоплював до 4 тисяч осіб. Основним осередком повстанців було село Березівка Мошнягської волості. Поділ на загони відбувався за адміністративною приналежністю — кожний підрозділ мав назву свого села, були, зокрема, Березівська, Обжильська, Оленівська, Мошнягська та інші «роти».

Загальне керівництво повітовим повстанкомом здійснював місцевий більшовик Іван Дячишин, однак кіннота перебувала під орудою Семена Заболотного й складалася переважно з на-ціонально свідомої інтелігенції та заможних селян навколишніх сіл. Загін цей, формально під командуванням І. Дячишина, після призначення в грудні 1918-го іменем УНР С. Заболотного помічником начальника полкової розвідки фактично вийшов з підпорядкування повстанкому й підпорядковувався повітовому комісару УНР Оресту Сікорському. Саме загін заболотнівців у цей час був головною військовою підвалиною влади Директорії УНР у Балті та повіті.

З початку 1919 року ворогування більшовицьких загонів І. Дячишина з повітовою владою УНР вилилося у відкрите збройне протистояння. У кінці січня «комуністичну більшовицьку ячейку у м. Балта» Семеном Заболотним спільно з підполковником Юхимом Божком (отаманом збройного формування УНР «Запорозька Січ») було роз-громлено. Василь Совенко, начальник політичного відділу при штабі Південно-Східної групи військ Директорії УНР, що на той час стояла штабом на ст. Бірзула (нині — Подільськ Одеської області), свідчить: «…в добрій згоді під блакитно-жовтим прапором…» спільно билися проти Дячишина («…товаріща командіра рабоче-крестьянской красной дивізії, яка у своїй більшості складалась із чужоземців…»): Божко — із села Білине (залізнична станція Балта), а Заболотний — «громив більшовиків-комуністів у м. Балті». На жаль, пізніше союз Божка й Заболотного розпався через конфлікт за контроль над Балтою.

У джерелах 1919 року С. Заболотний фігурує як командир полку Чорних гайдамаків та отаман Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, який оперував на південно-східному Поділлі, не даючи в повному обсязі реалізувати більшовикам політику «воєнного комунізму».

6 вересня 1919-го Армія УНР під час походу на Одесу оволоділа Балтою. Того ж місяця місто відвідав Голова Директорії УНР, Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра. На громадських заходах, мітингах за участі місцевого населення очільник держави з’являвся у супроводі С. Заболотного, що свідчить про роль останнього у боротьбі з червоними росіянами в регіоні.

Однак уже 25 вересня Балта була захоплена білими росіянами — «денікінцями», які негайно розпочали «білий терор» проти «петлюрівців», катуючи і стра-чуючи місцевих діячів українського визвольного руху на залізничній станції Балта, де у вагонах спецпотягу базувалася їхня контррозвідка. Репресивні заходи російських «добровольців», вилучення продуктів харчування та відновлення поміщицького землеволодіння активізували український повстанський рух, координатором якого в Одеській і частині Подільської губерній був отаман Заболотний. Уже в січні 1920-го ці загони як складові Чорноморського повстанського козацького війська очистили від денікінців Балтський повіт.

Із грудня 1919-го до квітня 1920-го Балта й повіт були осередком розміщення частин Української Галицької Армії, яка, здесяткована тифом, переживала складні трансформаційні процеси, пов’язані з вимушеним тимчасовим включенням до складу білогвардійської, а потім — червоної армій. Галичани також підтримували зв’язок із С. Заболотним, який з лютого 1920-го намагався схилити їх на свій бік. При Заболотному в квітні перебував зв’язковий — уповноважений від Галицького повстанкому чотар Білецький. Під час Першого Зимового походу Армії УНР Київська дивізія і загін Чорних запорожців під командуванням генерал-хорунжого Ю. Тютюнника 18 квітня 1920-го підійшли до Балти, де до них доєдналися загін Заболотного та Технічний курінь УГА Кізюка, і після шестиденних боїв зі зведеним більшовицьким полком, 23 квітня, місто було опановане українським військом. 27 квітня С. Заболотний разом з представником галичан Білецьким завітав у штаб Армії УНР до командарма М. Омеляновича-Павленка в Ободівку.

Під час планування Другого Зимового походу члени Партизансько-повстанського штабу (ППШ) на чолі з генерал-хорунжим Ю. Тютюнником одним з найбоєздатніших отаманів Півдня вважали С. Заболотного (як керівника 5-го району Першої повстанської групи), тож прорив Бессарабської групи військ Армії УНР із Румунії в жовтні 1921-го мав відбутися саме на територію Балтського та Ольгопільського повітів, де Заболотний мав постійне ядро загону із близько 800 шабель та багнетів при 16 кулеметах, а загалом, за наказом отамана, до зброї ставали до 6000 селян цих повітів. Але дістатися Балти українські загони з Румунії не змогли і план залишився нереалізованим. З літа більшовики застосували масовий терор, у результаті якого було заарештовано й закатовано близько 130 членів підпільної української організації повіту.

У добу голодомору 1921 — 1923 років на півдні України саме повстанський рух був найдієвішим способом протидії більшовицьким реквізиціям зерна. Скажімо, отаман С. Заболотний лише протягом 5—17 червня 1921-го 17 разів відбивав у комнезамівців вилучений хліб, повертаючи його селянам та рятуючи їх від голодної смерті. Більшовицькі зведення свідчать, що волості Балтського повіту із «сильним політичним бандитизмом» менше постраждали від голоду, оскільки той не давав більшовикам повністю реалізувати продовольчу диктатуру.

Терор голодом знизив полі-тичну активність селян і призвів до спаду повстанського руху. Для нейтралізації цього руху на Поділлі чекісти також застосовували практику «псевдобоївок», як їх називатимуть уже в часи УПА, в Другій світовій війні: переодягнені більшовики діяли під виглядом повстанців Заболотного, знищуючи присталих до них українців, компрометуючи повстанський рух позірними злочинами.

7 лютого 1922 року С. Заболотний, заблокований з двома товаришами в сільській хаті у с. Фернатії (тепер — с. Кармелюківка Балтської ОТГ), змушений був здатися, аби чекісти не розстріляли 150 призначених «відповідальних» із числа місцевих жителів. С. Боган стверджує, що 28 лютого за вироком більшовицького ревтрибуналу отамана розстріляли, однак існують версії, що уже в березні йому вдалося втекти з в’язниці та повернутися, але він усе ж таки загинув на Балтщині влітку 1922-го в перестрілці з червоними росіянами.

Отже, актуалізована фактографія засвідчує, що Семен Заболотний був одним із найяскравіших історичних діячів доби Української революції на південно-східному Поділлі, переконаним борцем за українську державність, за яку на різних етапах змагався з червоними й білими росіянами у тісному зв’язку з С. Петлюрою, Ю. Тютюнником, Ю. Божком, А. Гулим-Гуленком, М. Омеляновичем-Павленком та іншими провідниками національно-визвольних змагань українського народу 1917—1921 років. Варто навести вислів сучасника тих подій В. Совенка: «Хочу зліквідувати неув’язку історичних фактів, бо ім’я отамана Заболотного вписане в історію українського визвольного руху — золотими літерами…».

Загибель С. Заболотного і сотень тисяч борців за українську державність не була марною. Традицію боротьби за державотворення доби Української революції продовжили наступні покоління, і в 1991-у російський комуністичний режим СРСР таки впав. Тож, маючи такі героїчні приклади, які нам залишили повстанці УНР, ОУН, УПА, УНРА, учасники дисидентського руху і які нині демонструють захисники незалежності України від путінської росії, можемо бути певні: перемогли комунізм, перемогли нацизм, переможемо і рашизм!

Анатолій ЛЕКАР, викладач історії Балтського педагогічного фахового коледжу.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com