№ 3 (22481) четвер 18 січня 2024 року

Виступ Президента України Володимира Зеленського перед учасниками спеціального засідання Всесвітнього економічного форуму у Давосі

Я ціную вашу готовність почути відповіді на справді важливі питання. Коли закінчиться війна? Чи можлива третя світова війна? Чи настав час вести переговори з путіним?

Повномасштабна війна в Європі триває вже майже два роки. Якщо рахувати час із моменту незаконної анексії росією нашого Криму, то це вже майже десять років.

Всесвітній економічний форум, який проходить цього тижня у швейцарському Давосі, — наочний доказ того, що відомі пророки на кшталт Френсіса Фукуями поспішили з висновками про кінець історії та торжество ліберальної моделі глобальної економіки. Більшість слів із гарних пророцтв тепер треба брати в лапки або не вживати взагалі. Насамперед, це слова «всесвітня» та «глобальна», які до лібералізму у будь-якій формі прямого стосунку не мають.

Торговельні війни у розколотому світі

У розколотому, як тепер кажуть — фрагментованому, світі вирують торговельні війни. Сьогодні важче з’ясувати, що об’єднує співтовариство адептів «вільної торгівлі» та вільного переміщення капіталів, ніж те, що їх роз’єднує. По швах розповзаються вже досягнуті й ретельно відредаговані довгострокові угоди. Такі, як добре відома нам Угода про асоціацію з Європейським Союзом. Коли східноєвропейські сусіди України (всупереч духу та букві документа) вимагають відновлення квот та мит для експорту з нашої країни продовольчих продуктів. І з цією метою блокують для фур переїзд кордонів.

(Закінчення. Початок у номері за 11 січня)

ВВС: Опитування показують, що українське суспільство готове воювати до перемоги. Але що саме воно вкладає в це поняття?

О.А.: Поняття перемоги можна розкласти на декілька складових. Перша — це територія. І тут українці продовжують наполягати на тому, що перемога полягає у виході на кордони станом на 1991 рік.

Зустріч в Одеській бібліотеці ім. М. Грушевського з Ільмі Умеровим, заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу. А ще — презентація книжки Марини Гримич «Умерови: історія однієї родини на тлі кримськотатарського національного руху ХХ–ХХІ ст.» (на жаль, авторка не дісталася до Одеси).

Лише кілька разів пощастило побувати в Криму. Довелося походити гірськими стежками, й від одеської чуми вирватись. Не здивувати нас морем, але там воно особливо блакитне й тепле. Не здивувати нас горами, але кримська яйла неймовірно прекрасна будь-якої пори року. І на все життя запам’ятався запах кипарисів — насичений смолами і водночас надзвичайно тонкий аромат цього дивовижного дерева, який одразу викликає в пам’яті призабуті картини…

Наприкінці вже минулого, 2023-го року у редакційно-видавничій фірмі «Прес-кур’єр» вийшла друком книжка «Діалоги про Україну». Її автори — кандидат філософських наук, доцент Євген Акимович і головний редактор газети «Прес-кур’єр», заслужений журналіст України Йосип Бурчо — дали виданню довгий, але дуже конкретний і доречний нині підзаголовок: «Інформаційно-публіцистичні роздуми про 650 днів героїчного спротиву російським окупантам і святу віру в нашу перемогу».

Ново друк підготовлений переважно за публікаціями газети «Прес-кур’єр». Композиційно складається із п’яти розділів: «Одещина: хроніка війни», «Діалоги про Україну», «Історії війни», «Ідеологія протистояння», «Це не війна двох народів, це зіткнення двох цивілізацій».

Із самого початку війни російська пропаганда говорила про особливе ставлення володимира путіна до Одеси. Він, мовляв, це місто любить і не допустить військової наруги над ним. Та й сам кремлівський диктатор, очевидно, чекав від одеситів покори. Тому постійно підкреслював, що Одеса йому не байдужа. На свято, наприклад, клав квіти саме до знака Одеси, а коли мова заходила про пам’ятник цариці Катерині, переконував, що його в Одесі ніхто не посміє зачепити. Це, можливо, й стало останньою краплею у терпінні одеситів і вони проголосували за знесення монумента.

Одесити, як і всі українці, ніколи не вірили у порядність російських окупантів. А події другої половили липня переконали їх, що путін сьогодні особливо ненавидить наше місто, відверто хоче помститися за свої зруйновані мрії, не може змиритися з остаточною втратою Півдня України. Про це і розмірковують у діалозі Євген Акимович і Йосип Бурчо (діалог опублікований у номері «Прес-кур’єра» за 3 серпня 2023 року. — Прим «ЧН»).

20 січня — День Автономної Республіки Крим; День вшанування захисників Донецького аеропорту.

22 січня — День Соборності України. 105 років тому (1919) Директорія Української Народної Республіки проголосила на Софіївській площі в Києві Акт злуки всіх українських земель у єдину соборну Українську Державу.

Відгук на книжку Олекси Різникова «Під пресом репресій»

З Олексою Сергійовичем Різниковим маю честь бути знайомим уже понад три десятиліття. І це не дивно, адже він добре знаний серед одеських українців своєю невтомною просвітницькою діяльністю, своїм патріотичним словом і своєю нелегкою долею двічі ув’язненого комуністичним режимом поета-дисидента.

Доволі часто зустрічалися з ним на різних комунікативних заходах, зокрема й на «круглих столах» і конференціях, що проводив наш Одеській філіал Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД), який я очолював із 2003-го по 2011 рік. Уже одна його участь у цих заходах додавала їм особливого значення. Майже при кожній зустрічі він дарував мені свою нову книжку. От і нещодавно я отримав від пана Олекси його черговий новодрук «Під пресом репресій», що наприкінці минулого року побачив світ у видавництві Марка Мельника.

Українське товариство охорони птахів назвало символом 2024 року горобця хатнього

Цей птах живе поряд з людиною тисячі років. Його не можна назвати красенем, радше він маленький, миршавий та малопомітний... Але не слід його недооцінювати: він надзвичайно тямовитий та спритний. А ще — живучий, терплячий і витримує найжорстокіші умови навколишнього середовища. Він, як і людина, — повноправний мешканець міських джунглів... Знайомтеся: наш герой — горобець хатній.

ХАТНІЙ горобець (Passer domesticus) є відомим прикладом птаха, що здавна добре пристосувався до співіснування з людиною.

Людей, які вчиняють правопорушення, неможливо перевиховати за тюремними мурами. Цю проблему потрібно вирішувати завдяки системній роботі, яка здатна стати альтернативною ув’язненню, — пробації.

Важливо розуміти, що пробація — це не пробачення. Звісно, суспільство потребує справедливого вироку для покарання за злочин, але треба враховувати й перспективу та думати про те, чи буде правопорушник безпечним для суспільства після в’язниці.

Як розпізнати і захиститися

Психологічний тиск — це вплив не тільки на вчинки, дії людини, але й на спосіб її мислення. До такого тиску вдаються з різних причин. Часто це роблять ті, кому бракує реальної влади, або хто невпевнений у собі. Той, хто володіє внутрішньою силою та впевненістю, не тиснутиме на інших, а вирішуватиме проблеми, використовуючи прямі й чесні методи.

Види психологічного тиску

Примус. Його може застосовувати той, хто має уявну чи реальну перевагу над своєю жертвою. Скажімо, начальник, який лякає звільненням, або бандит із підворіття, що погрожує ножем. Усе це не що інше, як примус.