Переглядів: 251

«Вій»-націоналіст

Про трагічні долі двох директорів Одеського театру держдрами

Український дослідник професор Юрій Шаповал, знаний фахівець з історії комуні-стичного терору і комуністичних спецслужб в Україні та в СРСР, автор численних публікацій раніше засекречених документів з архівів ЧК-ГПУ-НКВС-КДБ і з архіву Компартії України, свого часу оприлюднив матеріали з виступу тодішнього компартійного керманича УРСР Павла Постишева на пленумі ЦК КП(б)У 29 серпня 1937 року про викриття в радянській республіці «буржуазно-націоналістичної антирадянської організації колишніх боротьбистів» (див.: Шаповал Ю.І. Україна 20—50-х років: сторінки ненаписаної історії. — К. 1993).

З ініціативи тодішнього одіозного наркома НКВС УРСР Ізраїля Леплевського (1894 — 1938), якому, на догоду Кремлю, ввижалася наявність широкого націоналістичного підпілля «як у Києві, так і у всіх областях України», за сфабрикованою енкаведистами справою протягом 1937-го було заарештовано і страчено численну групу безневинних жертв, серед них — і чимало одеситів.

У даному разі мою увагу привернула трагічна доля двох із репресованих — у минулому директорів Одеського театру держдрами (нинішній Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька) Миколи Федоровича Шостацького (кримінальна справа за архі-вним номером 6542-П, що зберігається в архіві Управління СБУ в Одеській області) та Федора Романовича Гопака (кримінальна справа за архівним номером 10216-П, що також зберігається у тому ж архіві). За моїм зверненням відомство надало мені ці матеріали в електронному вигляді з метою дослідження. В оригіналі вони складені винятково російською мовою, тому вибіркові цитати з них у цій публікації наводжу у власному перекладі українською.

Варто також зауважити, що у рідкісному виданні «Десять років Одеського Театру Революції» (1936), що зберігається у фондах Одеської національної наукової бібліотеки, у переліку директорів цієї установи М.Ф. Шостацький вказаний на посаді з 19.02.1934 року, а інформація про Ф.Р. Гопака відсутня. Тим важливішими для осмислення справжньої історії українського театру в Одесі стають збережені архівні матеріали, які й будуть предметом нашого розгляду.

Отже, за анкетними даними НКВС, Шостацький Микола Федорович, 1904 року народження, уродженець м. Київ, освіта середня, із сім’ї священника, член КП(б)У з 1927-го по 1937-й, начальник обласного управління у справах мистецтв, мешкав в Одесі за адресою: вул. Щепкіна (нині — вул. Університетська), 7, кв. 99, склад сім’ї: дружина і двоє дітей, був заарештований 12 серпня 1937-го як «член контрреволюційної української націоналі-стичної терористичної організації».

Гопак Федір Романович, 1905 року народження, уродженець с. Куцівка-Новоградівка Херсонської губернії (тепер — с. Куцівка Кропивницького району Кіровоградської області), освіта — середня, селянського походження, член КП(б)У із 1927-го по 1937-й, директор Одеського Театру Революції, мешкав в Одесі по вул. Пастера, 15, кв. 8, члени сім’ї: дружина 24 років і 67-літня мати, заарештований 20 серпня 1937-го з тим же обвинуваченням, що й М.Ф. Шостацький.

У протоколі допиту М.Ф. Шостацького від 17 вересня 1937 року зазначено визнання ним факту того, що на початку 1936-го він був завербований до контрреволюційної організації колишнім секретарем Одеської обласної організації КП(б)У на прізвище Голуб, який був членом уже дещо іншої за назвою — «троцькістської контрреволюційної терористичної організації» — і ставив за мету поєднати її діяльність з діяльністю «організацій націоналістичного підпілля».

Серед членів «контрреволюційної української націоналістичної терористичної організації» М.Ф. Шостацький називає імена свого заступника по управлінню з питань мистецтв Солтиса, директора Одеського Театру Революції Гопака, «завербованого ним наприкінці 1936 року», художнього керівника українського драматичного театру в Одесі Юхименка, колишнього редактора газети «Чорноморська комуна» Ісаєва, директора українського драматичного театру імені І.Франка в Києві Тельмана, щоправда, через абзац у протоколі це прізвище виправлене на «Гетьман» з уточненням, що раніше він перебував на посаді того ж начальника управління у справах мистецтв в Одесі. Зі слів Шостацького, останній також підтримував зв’язок групи з представником «центру націоналістичних організацій у Києві», начальником управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР на прізвище «Хвиля» (Хвиля Андрій Ананійо-вич (1898 — 1938), справжнє прізвище — Олінтер, політичний і державний діяч, публіцист, у 1936 —1937 рр. — начальник управління у справах мистецтв. при Раднаркомі УРСР, репресований. — Прим. А.Г.).

Основною метою згаданих організацій — «троцькістської» та «націоналістичної», як зафіксовано в протоколі, є поєднання дій, «спрямованих на повалення керівництва ВКП(б) і радянського уряду, захоплення влади та реставрацію капіталізму, відрив України від СРСР і створення самостійної української держави фашистського спрямування», а також застосування методів «індивідуального терору проти керівників партії і радянської держави, диверсій і шкідництва». Усі ці протокольні «свідчення» підписані Шостацьким власноруч (про застосовані органами НКВС методи досягнення цього «результату» потім розкажуть свідки, які виживуть, але про це — трохи нижче).

Що стосується Р.Ф. Гопака, то у протоколі його допиту від 22 серпня 1937-го буквально у перших фразах зафіксовано визнання ним того, що він «до дня арешту був активним учасником контрреволюційної української націоналістичної організації, до складу якої був завербований у 1936 році Шостацьким — начальником обласного управління у справах мистецтв в Одесі», та підтвердження антипартійної й антирадянської мети її створення і функціонування.

Гопак, як випливає з протоколу, з-поміж учасників цієї організації назвав одеситів, додавши до цього списку прізвище Бузька (Бузько Дмитро Іванович (1890 — 1937), український письменник і кінодраматург доби Розстріляного Відродження, мешкав в Одесі. — Прим. А.Г.), кілька імен киян, з якими спілкувався з питань мистецтв та зустрічався переважно у Хвилі. Останній, зізнавався, «особисто рекомендував мене в Одесу на посаду директора українського театру революції з подачі Гетьмана», колишнього начальника управління у справах мистецтв у місті.

Протокол допиту Ф.Р. Гопака від 22 вересня 1937 року, проведеного начальником 4-го відділення 4-го відділу УДБ УНКВС Одеської області лейтенантом держбезпеки Майським, містив лише одне питання: чи визнає арештований себе винним у пред’явленому йому звинуваченні? Відповідь для тих часів передбачувана: «Я визнаю себе винним у висунутому мені звинуваченні. До моменту арешту я справді був учасником антирадянської націоналістичної організації і проводив роботу відповідно до завдань і задач цієї організації».

Цікавими і вражаючими є й матеріали протоколу допиту Ф.Р. Гопака від 20 жовтня, де він не тільки знову і вкотре підтверджує, що до складу членів «контрреволюційної організації» його завербував Шостацький, але й за наполяганням і на вимогу слідчого повідомляє про те, що сам «намітив на вербування в організацію Недзвідського для просування націоналістичного репертуару театру… однак завербувати я його не встиг (Недзвідський Андрій Володимирович (1908 — 1984), літературознавець, краєзнавець, театрознавець, доктор філологічних наук, професор. — Прим. А.Г.).

Тоді ж, як зафіксовано в протоколі, зізнається, що «разом з Юхименком ми просували постановку в театрі націоналістичних п’єс, таких як «Вій». Ця п’єса була не тільки націоналістичного змісту (?!), але й носила релігійний характер». (Юхименко Іван Якович (1891 — 1943), український актор, режисер і педагог, із 31.10.1933-го по 19.02.1934-го — директор Одеського театру держдрами, із 18.07.1933-го по 1937-й — також і художній керівник цього театру. — Прим. А.Г.).

Одним із зразків сталінського репресивного свавілля можна вважати протокол очної ставки від 22 жовтня 1937 року між М.Ф. Шостацьким та Ф.Р. Гопаком, де вони майже наввипередки намагаються визнати жахливі звинувачення про свою участь у «контрреволюційній діяльності», висунуті їм органами НКВС, погоджуючись з ними без будь-яких заперечень. При цьому у заключній частині Ф.Р. Гопак уточнює, що після вербування Шостацьким був особисто поінформований, що «організація у боротьбі проти керівництва партії і радянської держави стоїть на позиціях індивідуального терору», а він ці «терористичні плани організації повністю поділяє».

На підставі «зібраних» матеріалів колегія Верховного Суду СРСР у закритому судовому засіданні, яке відбулося у Києві 26 жовтня 1937 року, визнала Ф.Р. Гопака винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 54-8 і 54-11 КК УРСР, і присудила його до розстрілу. В матеріалах архівної справи збереглася довідка про виконання цього присуду 27 жовтня 1937-го в Києві.

Військова колегія Верховного Суду СРСР у закритому судовому засіданні, яке відбулося в Києві того ж 26 жовтня, визнала винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 54-8 і 54-11 КК УРСР, і М.Ф. Шостацького, призначивши йому також найвищу міру покарання — розстріл. Довідка про виконання відповідного вироку датована тією ж, що й у справі Гопака, датою — 27 жовтня 1937-го, м. Київ.

Такий надзвичайно трагічний фінал життєвих доль двох неординарних представників театральної спільноти Одеси сумнозвісних тридцятих років ХХ століття.

Важливо, що архівні справи дозволяють пролити світло крізь товщу часу на певні деталі, подробиці біографій цих жертовних людей.

Минуло майже два десятиліття. Уже в часи Хрущовської відлиги, 2 листопада 1955-го, до Військової прокуратури Одеського військового округу надійшов лист від дочки Миколи Федоровича — Шостацької Ганни Миколаївни — з проханням надати інформацію про те, «де зараз перебуває батько і в якому статусі, чи засудженого, чи рівноправного члена суспільства?». Про себе повідомляла, що народилася 1930 року в Одесі, де проживала до 1937-го, потім, із 1937-го по 1946-й — в Кагарлику, що на Київщині, там закінчила 7 класів. Із 1946-го по 1950-й навчалася в Барнаулі, у будівельному технікумі, після закінчення якого працює в тресті «Тагілбуд» у Нижньому Тагілі заступницею начальника цеху №2.

16 березня 1956 року на адресу тієї ж прокуратури надійшов лист і від дружини М.Ф. Шостацького — Файнберг Клари Матусівни з питанням про чоловіка: «Де він нині перебуває і чи живий?». Вона тоді також проживала в Нижньому Тагілі.

Під час розгляду цих звернень були опитані свідки, які дали позитивні відгуки щодо діяльності М.Ф. Шостацького у час його перебування в Одесі. Деякі містили конкретні уточнення стосовно його кар’єри. Зокрема, Р.А. Рівкіна повідомляла, що саме міськком партії скерував Миколу Федоровича на профспілкову роботу на завод Січневого повстання, де його обрали на посаду завідувача культсектора завкому. За її словами, «за короткий проміжок часу Шостацький налагодив роботу так, що про нього заговорило все місто. Він чудово організував роботу клубу, за-працювали всі секції. Була дуже добре організована самодіяльність. Незважаючи на те, що Шостацький був лише завідувачем культсектора завкому, він став обслуговувати весь район».

На думку Р.А. Рівкіної, не випадково, що, зважаючи організаторські здібності, М.Ф. Шостацький за рекомендацією партійних органів був скерований на посаду директора українського театру і невдовзі театр став найкращим за всіма показниками в місті. Саме з огляду на організаторські здібності у 1936 році обком партії висунув його на посаду начальника обласного управління у справах мистецтв. І «на останній посаді він проявив себе блискуче», підсумовувала свідок.

Загалом всі опитані прокуратурою свідки жодних проявів націоналізму з боку М.Ф. Шостацького не зафіксували і не підтвердили.

(Далі буде).

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net