Переглядів: 293

Про вулиці, пам’ятники і мир у нашому домі

Під ракетними обстрілами одесити твердо налаштувалися на зміни. В тому числі і на прибирання зовнішніх ознак імперського періоду. Йдеться про перейменування вулиць та знесення одіозних пам’ятників. Але чимала частина містян категорично проти. Бої попереду? Чи можливий інший шлях, мирний? Тобто рух уперед без надмірної категоричності й «ламання через коліно». Бо що доброго у взаємопоборюванні?

Деякі фахівці вважають, що ще ніколи в часи незалежної України патріотичні сили не були настільки розколотими, поляризованими, як оце зараз, після історії з Іриною Фаріон. А це дуже небезпечно, зважаючи на те, що «вісь зла» (росія, Китай, Іран, КНДР тощо) успішно формується, а допомога Україні може істотно зменшитися. Спробуємо спокійно розібратися в тому, як рухатися далі.

Знайомий одесит, з яким я листувався у соцмережах, до Львова на постійне проживання саме 23 лютого 2022 року. За день до війни. Чи знав він про можливий початок бойових дій? Ні! Але не мав жодного сумніву в тому, що в доступному для візії майбутньому Одеса залишатиметься неприхильною до українства, принаймні, писав, двоє його маленьких синів у найближчі десять років не виростатимуть в україномовному оточенні. Про переїзд не шкодує, бо тепер діти мають багато приятелів і давно перестали бути «білими воронами». Ще двоє патріотичних родин перебралися в Галичину із Запоріжжя. Також через мову. І теж нині задоволені.

А всі ми? Нас влаштує такий стан речей, коли українська мова залишиться у більших чи менших резерваціях, переважно на заході країни? Як зробити, щоб і в Одесі, і в Запоріжжі, і в Харкові вона почала відроджуватися масштабно й невідворотно? Ми ж тут однодумці з Іриною Фаріон.

Пошук оптимального шляху

Так ось, певні підстави для оптимізму є. У соцмережах помітно зросла кількість тих, хто демонструє ненависть до путінської росії і вже рік-півтора, як перейшов на українську мову. Хоча й пише поки що з помилками. Якщо мова раніше не загинула, то зараз уже точно вистоїть! Але наскільки ефективними є силові методи?

Подивіться, як вирує Фейсбук з осудом силових дій представників ТЦК. А їх тепер важко звинуватити у тому, що вони нерішучі. Попри те, що йдеться про лінію фронту, про долю держави, про захист мільйонів українських життів, більшість таку «рішучість» засуджує. Думаєте, з мовою буде інакше? Та ні, буде так само. Знайдеться чимало прихильників тези «не на часі», а до того ж зорганізовані путінською агентурою антиукраїнські сили, користуючись нагодою, можуть натворити багато чорних справ.

Натомість, уже сьогодні багато людей пропонують інші підходи. Ось що пише молодий мешканець Кривого Рогу, звертаючись до Ірини Фаріон:

«У Львові десятки тисяч переселенців з поганою українською. Роботи — непочатий край! Та піди хоч в одне переселенське «гетто» в Запоріжжі, Дніпрі чи в Слов’янську. Поговори з людьми, просто сядь та поговори з тією дитиною, яка українську чула лише з «ящика». Потримай її за руку, відчуй глибину тієї прірви, з якої вилізли десятки тисяч наших співгромадян. Поплач із ними... Ти ж хочеш українізації? Хочеш? Чи хочеш помсти російськомовним? Тут треба визначитися, бо одночасно і те, й інше не вийде. Збери їх у будь-якому кафе — жінок з дітьми, які бавляться чужими, подарованими іграшками. Візьми їм кави з пляцками чи морозива... Проведи лагідний майстер-клас з української мови під жарти й усмішки панянок та оточуючих. Це ж знімуть і «завірусять» на Тік-Току, як Ірина з академічної гарпії перетворюється на просту і ніжну українку, яка допомагає своїм співвітчизникам. Ні, не тільки краще говорити українською, але й жити! У такий момент можна вистрелити в зовсім іншому амплуа. Та обі-грай якось смішно свій колишній зашквар з іменами дітей у садочку. «Віруснись» у соцмережах. Їздь по країні! Поїдь у той університет у Дніпрі, де викладачі проводять лекції російською, поговори з ними. Допоможи, покажи, навчи. Внеси хоч один кварк впорядкованості в наш вічний хаос боротьби і розбрату».

Завершує Віктор з Кривого Рогу переконливим аргументом: «Без консенсусу розвалиться і східний фронт, а після цього розвалиться наша держава».

Спроби компромісів були й будуть

Пригадую, як частина жителів колишнього Дніпропетровська протестувала проти запропонованої назви «Січеслав», а радила залишити стару. Щоправда, з обов’язковим поясненням, що місто поіменоване на честь св. Петра, а не більшовика Петровського. Добре, що більшість мешканців міста-мільйонника зійшлася на назві Дніпро, бо до неї звикла — мало хто казав «Дніпропетровськ». На цьому й помирилися, забувши про Січеслав.

Подібне відбувається і з Павлоградом. Пропонують назву залишити, але зазначити, що вона не на честь російського імператора Павла, а цілком полі-тично нейтрального святителя Павла.

Не знаю, чи це остаточне рішення, однак подібний підхід можна застосувати і до нинішньої Одеси. З людьми треба постійно радитися, а варіанти для обговорення є різні. Скажімо, вулицю Олександра Пушкіна можна перейменувати на вулицю білоруського художника Алєся Пушкіна. Імперця прибрати, а патріота Білорусі й друга України увічнити. Тобто назва залишиться й одеситам не доведеться перелаштовуватися: Пушкін був і Пушкін буде! Для нас важливо те, що Алєся можна вважати білоруським Стусом. Цей художник своєю незламністю дуже нагадує нашого поета. І долі схожі: білоруський Пушкін загинув у тюрмі за невстановлених обставин 11 липня 2023 року.

Скажете, імперськи налаштованим одеситам такий варіант все одно не підійде? Припускаю. Білоруські «нацики» також не є їхніми кумирами. Але я не певен, що таких буде більшість. Та й узагалі, йдеться про сам підхід до справи. Не нав’язувати силою, а обговорювати! Не вийде по-нашому тепер, то вийде пізніше. Адже перемогою є не стільки насильне «втискування» в місцеву топоніміку пам’я-тника чи вулиці, скільки зміна світогляду. Допускаю, що дехто, зціпивши зуби, погодиться на компроміс, щоб наполягти на своєму десь в іншому місці. Може, й так. Зате збережемо мир, час працюватиме на нас, діти нинішніх «компромісних» через 10 — 15 років цілком можуть стати справжніми українськими патріотами.

Важливо формувати цілісну картину світу. Білоруси були і, сподіваюся, залишаться нашим спокійним, прогнозованим сусі-дом. Дуже близьким за історією і культурою. А білоруськомовна інтелігенція як була, так і залишиться прихильною до нас. І те, що вони окуповані росією, не означає, що на них треба ставити хрест. Значна частина Запоріжжя, Херсонщини, Донеччини, майже вся Луганщина і весь Крим також окуповані. Але ж ми не вважаємо їх чужими? Віримо у звільнення і реінтеграцію цих наших територій. Попри те, що в одній лише Горлівці 20 тисяч чоловіків загинули, воюючи проти України. В інших містах — подібна ситуація. Буде непросто. То навіщо робити ворога ще й з Білорусі? Ви бачите, як тепер поводяться поляки, словаки, угорці? А вони ж не окуповані росією... Тож ми постійно повинні працювати над тим, щоб тріщина з Білоруссю не поглиблювалася. Пам’ятники білоруським воїнам, які загинули, захищаючи Україну в складі полку Кастуся Калиновського, також потрібні.

Не слід забувати і про національних діячів тих народів росії, які ще не втратили повністю своєї ідентичності. Науковець з Удмуртії Альберт Разін у 2019 році вчинив акт самоспалення в Іжевську, протестуючи проти знищення удмуртської мови. У нас про нього багато хто знає? Боюся, що ні. А от у Каунасі, де я побував нещодавно, про нього чули всі литовці середнього і старшого покоління, з якими я розмовляв на місці самоспалення їхнього національного героя Ромаса Каланти.

До речі, киянин Володимир Олівець, координатор й один із творців «Білоруського розмовного клубу», який тепер воює на сході України, зі мною цілком згоден. Як щодо стосунків з білорусами, так і з поневоленими народами росії. Він пише: «Так, саме зараз треба просувати в публічний простір тему знищення ідентичностей народів Росії. До слова, в бага-тьох містах України є вулиці Джохара Дудаєва, і це нормально сприймається як чеченцями, так і українцями!».

Тож вважаю, що в сучасну топоніміку Одеси цілком вписалася б і вулиця Альберта Разіна. Чому Одеси? Та тому, що саме звідти «рускоміровскими» просторами поширився імперський наратив: «Украінскіє нацисти в Адєссє людей живйом сжигалі!». А присутність вулиці, названої на честь героя удмуртського народу, красномовно засвідчувала б протилежне: це саме імперська росія неодноразово доводила людей до самоспалення. Що не в толерантній Україні, а в тоталітарній росії винищується національна ідентичність корінних народів.

Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net