Переглядів: 315

Знайдена серед квітів, або Нелегка робота — творити красу

Часто буває з нами так: ходимо, внурені у свої думки, замотеличені якимись нагальними турботами та клопотами… Й не помічаємо, не усвідомлюємо, що оточуюча дійсність — оте завше кипуче, мінливе та зі своїм темпом і ритмом, властиво, життя — попервах намагається йти поряд, потім починає обганяти, потроху залишаючи позад себе, а далі й не озирнеться…

І вже воно далеко попереду, і що йому тепер до того, що чи не щоднини ми дедалі частіше буркочемо та нарікаємо на нього. І ліньки нам, а то й нема коли роззирнутись довкола та розмислити, де ми і що ми, а може, й здивуватися, вчаруватись…

Чи не щодня, а бува, що й не раз за день, проходив цією вулицею — односторонній рух, швидкість, хтось обганяє тебе, сам когось випереджаєш… Аж раптом — зупинило щось погляд, вчарувало водномить. Щось таке небуденне, майже фантастичне, багатобарвне. Диво-дивнеє, наче райський куточок тут, на шумній вулиці середмістя: різне зело, найрозмаїтіші квіти, а поміж них — звичайнісінькі… гарбузи, тюки сіна, незвичне гілля та зрізи дерев, і все це прикрашене ягодами, кумедними мордасиками та ще бозна чим. Композиція краси незрівнянної! Й от сидить посеред усієї цієї краси така собі Настя — щирий усміх, симпатична чолка над сяючими очима, в руці — філіжанка з кавою: перепочинок на коротку хвильку. Та не така собі, а сама — як частка цієї розкішної композиції. Хвилинний перепочинок, поки нема нікого. Бо краса — це натхнення, праця з радістю обіруч, а вже потім — дарунок очам і душі.

Анастасія Квіткова (чи є щось, що може краще вповісти про господиню цієї не надто великої квітникарні, аніж оцей прибраний нею для себе псевдонім?) радо погоджується на розмову.

Якщо кажуть дитині, що її знайшли в капусті, то чом би не сказати, що хтось і посеред квітів знайшовся? Образно кажучи, то були перші несміливі квіти нашої незалежности (не дивуйтесь таким аналогіям) — нашої вимріяної в муках і народженої посеред болю та сподівань держави. Ровесниця країни, вона виростала в часі, коли формувалася нова свідомість, надто — й передовсім — у молоді, котра виростала вже вільною й незалежною у своєму світові-дчуванні. Котра інтуїтивно вчилася надіятися лише на себе, тво-рила себе. Хай і небагато їх було, але вони — основа майбутнього країни, її поступу у вільний світ. Вчилася мріяти реальними категоріями, вмінню втілювати свої мрії. Через труднощі йти вперед — перефразовуючи відоме прислів’я.

Анастасія змалку кохалася в квітах. А вчитись пішла… до залізничного технікуму. Є в цьому щось символічне, якщо поміркувати про локомотив як образ рушія, символ руху і швидкости. Навчаючись, працювала — звичайно ж, біля квітів: допомагала бабусі-квітникарці. Відтак продовжувала таку саму працю у своєї куми, й це так само було навчанням нинішньому її фаху. Квіти — краса і вишуканість, а праця біля них — дбайливість і втома, яких не видно за їхньою красою. Та й на обличчі квітникарки не завважити. Анастасія каже, що полюбила цю працю з перших днів. Коли людина щиро зізнається в такому, це щось таки важить. Подобається їй, каже, щось придумувати з квітами, щоби було незвично, оригінально. Подобається впевненість у собі, коли знаєш, що можеш і зробиш. Отак і набиралась і знань, і впевнености. Де б не працювала, адміністратором у «Просторі», на оптовій базі, далі знову на хазяйку… І все — з квітами. Розуміючи при цьому, що зможе й сама господарювати.

Аж тут — випадок.

— Я дуже хотіла в цей магазин. І раптом: здається в оренду.

Усмішка долі. Хто не боїться, тому щастить. Не аксіома — спостереження.

— Дуже обмежують нас наші страхи, не дають нам продиху, не дозволяють рухатись. Треба повірити в себе, тоді робота буде насолодою. Так-так, ви не будете реагувати на втому — вона буде солодкою для вас.

Хіба от увечері… але то вже особисте. Допомогла практика, яку повсякчас відчувала, завдячуючи своїм колишнім, сказати б, роботодавцям.

— Коли працюєш на когось з надією усамостійнитися колись, то вникаєш у роботу до тонкощів, вивчаєш всі, так би мовити, лазівки, прагнеш пізнати якнайбільше. Будь-яка робота вимагає творчости, передовсім — коли працюєш на себе. Я — за творчість завжди й у всьому. Коли людина не проявляє себе у творчості, вона тихесенько та непомітно для себе самої помирає — як особистість, як індивідуальність. Якщо не відчуваєш у собі сил та упевнености, коли тебе майже не помічають — ти занепадаєш у творчому сенсі, а то й замикаєшся в собі. Таку людину важко розворушити… Потрібно будь-що проявляти себе, бути самим собою. Бути відкритим. Люди чомусь остерігаються відкриватися… Важливо розуміти, що ти можеш сама щось придумати — щось таке незвичне, оригінальне, щось, як тепер кажуть, прикольне. Воно, може, дорожче, а може — й ні. Коли зосереджуєшся лише на грошах — це не робота. У мене це не працює. Гроші — це інструмент у житті. Дуже часто працювати лише задля заробітку — тут кажу себе — нерозумно. До того ж, має бути розвиток твоєї справи. Хочеться далі розвивати свій магазин.

Їй зауважують, що виглядає не по літах молодшою. Сміється. І жартома:

— Сімнадцять років працюю в холоді, це не на користь хіба? Коли допомагала бабусі на ринку, в благеньких наметах працювали, і нічого. Виживати ми вміємо… Цей магазин теж не опалюється. Коли працюєш — розігріваєшся.

У неопалюваному приміщенні, без вихідних, цілісінький день, — не всі так можуть. Не вистачає запалу.

— Я йду на роботу — кайфую. Нуджуся вдома сидіти. Мушу постійно щось робити.

Це так, творчість завжди захоплює, забувається час і саме життя, здається, зупиняється біля тебе, задивившись на вправні рухи, які формують букет — один по одному, зосереджено, без утоми та ще й з усміхом.

Її запитують: коли вже ти собою займешся, своїм, сказати б, життям?

— А я щодня цим займаюсь. Коли працюєш посеред такої краси… Квіти допомагають, квіти все розуміють, це віддавна помітили поети…

…Що ж, чи не досить відволікати розмовою зайняту творчістю людину? Квіти обертають свої чарівні голівки услід, прощаються, здається, навіть помахують листочками. І знову — звична вулиця, невпинний потік авто в один бік, у кожного в цьому потоці своя мета, свій маршрут і напрямок, його вказує нам саме життя, нами самими обране. Воно кличе — кличе не зупинятися, думати швидше, мріяти реально. Молодь розуміє це. Вона знає, якого майбутнього хоче, і творить його для себе.

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net