Серед книжок і духмяної кави

Цілком несподівано до книгарні завітав учасник бойових дій, молодий воїн на ім’я Владислав. Приніс не лише відлуння важких боїв з-під Авдіївки — хоч прибув не безпосередньо з фронту, а прийшов зі шпиталю, в якому очікує на операцію після важкого та небезпечного поранення. Та, попри цю обставину, молодий захисник зумів не лише зворушити присутніх — часом до сліз, а й додати всім певности й оптимізму. До книгарні прийшов, щоби забрати заздалегідь замовлену книжку з історії різних воєн. «Поки в госпіталі — почитаю», – сказав.

А найбільш зворушливою стала та обставина, що Владислав, як і Тетяна Маслова, родом з Херсона. І саме річниці визволення рідного міста художниця присвятила свою виставку. Втрапивши в окупацію, Владислав тоді дивом вирвався на підконтрольну ЗСУ територію і вже тут, в Одесі, пішов до військкомату. «Підлікуюсь, і знову — туди, до бойових друзів, бити ворога», – упевнено мовив. На обличчі молодої дружини Марії, яка мовчки стояла поряд, поки він вповідав про війну, уперше за весь цей час майнув острах —попри тиху радість від зустрічі з чоловіком.

Виставка не формально присвячена звільненню Херсона — тут кожна робота немовби вповідає, про що в ті хвилини думала мисткиня, а думала вона про своє рідне місто. Ось «Ненька». Тут маленька дівчинка тулиться до матері, як до надійної захисниці, це немовби згадка про той час, коли, перебуваючи тут, в Одесі, найбільшим бажанням було – бути разом з мамою. Й вони таки зустрілися. Робота ця щемлива, щира й дуже проста, а водночас гранично виразна у зображувальних засобах… А далі — графічні аркуші «Характерник», «Шлях»… Спогади про рідне місто надихали її в роботі, а тривожні думки, неспокій передався кожній картині через барву, лінію, композицію… Зобразила художниця і ту хвилину, коли буде зруйноване лігвисько агресора і знищено нелюда.

Тож це не випадкові картини: кожна відтворює стан авторки у ті хвилини, тому кожну хочеться розглядати й наче розгадувати. Свої почуття, свою віру в нашу перемогу Тетяна Маслова висловлює у стриманій манері, не використовує яскравих барв та уникає пафосу, якихось аналогій.

Експозиція, розташована понад книжковими стелажами та кавовими столиками, немовби доповнювала затишний інтер’єр, як це завжди буває у цьому арт-просторі. А розкішні букети усе ще яскравих осінніх квітів та щирі слова студентів, котрі прийшли привітати улюблену викладачку, зробили цей вечір ще яскравішім, емоційнішим. І, безперечно, прегарною окрасою його стала старовинна пісня, яку заспівала сама художниця.

Роман КРАКАЛІЯ.