Хрести як свідки доімперської історії

У 1775 році, ліквідовуючи Запорізьку січ, Катерина змусила козаків, що селились тут, на схилах Шкодової гори, підписати документ, у якому вони обіцяли ніколи не брати до рук зброю, а імператриця, в свою чергу, обіцяла залишити їх у спокої та не переселяти на Кубань.

Склавши зброю, козаки взяли до рук кайла і зайнялися видобутком вапняку — єдиного будівельного матеріалу на цих землях. Так-так, і штольні в Нерубайському, які нині розкручені під назвою «Одесские катакомбы», — це їхніх рук робота. До речі, вся Одеса тоді зводилася з цього козацького вапняку.

Саме на цьому цвинтарі поховані власники найбільших штолень — козаки Шмигора і Гетьманенко.

Сам цвинтар невеликий, усьо-го збереглося близько двохсот хрестів, частина з яких — мальтійські, частина — грецькі, заокруглені, з півмісяцем, чотириконечні, шестиконечні та восьмиконечні. Фахівці стверджують, що тут є 32 види унікальних за формою надгробків.

Найстаріший хрест датується 1771 роком, і, згідно з написом, під ним поховане немовля. Багато могил з позначками 1822, 1855 років.

Усі написи зроблені здебільшого по-українськи, з домішками староцерковних слів. І скажіть мені після цього, що Одеса завжди була «русскоговорящей»!

До слова, подібне кладовище є недалеко звідси — на вершині Шкодової гори, але там збереглося десь близько п’ятдесяти могил. Але саме це місце — визначне, вважається центром Усатівської культури. Розкопки показали тут поховання, датовані другим тисячоліттям до нашої ери.

Як думаєте: чому про цвинтар знає так мало людей, хоча це одна з найвизначніших пам’яток не лише Одещини, а й України? Чому донедавна він був повністю зарослим та занедбаним?

Чи не тому, що він ніяк не вписується в історію про те, як «Катерина заснувала Одесу», яку так активно просувають і захищають малороси в Україні?

Тому коли почуєте від чергового експерта з історії чергове «не надо трогать Екатерину, это наша история», запитайте в нього, що він знає з козацької історії краю. Скоріше за все, там — величезна дірка. У формі двоголової курки.

Олександр ДУМА.
Текст — із ФБ-сторінка автора.

Від редакції. За організаційної підтримки обласного центру патріотичного виховання дітей та молоді пізнавальну екскурсію на Сотниківський цвинтар, а відтак і в доімперську минувшину нашого краю, періодично провадить знаний до-слідник докатерининського періоду Хаджибея-Одеси професор Тарас Гончарук (анонси таких мандрівок можна знайти в соцмережах або замовити групову лекцію через організаторів).

До повернення із забуття цієї унікальної пам’ятки доклалися кафедра історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова на чолі з доктором історичних наук Оленою Бачинською, Південний регіональний відділ Українського інституту національної пам’яті (керівник — Сергій Гуцалюк) та ціла когорта істориків і волонтерів — захисників правдивого життєпису нашої причорноморської перлини й усього краю.

Від квітня 2021 року цей некрополь (його ще знають як Куяльницький цвинтар) перебуває під опікою держави — внесений до реєстру нерухомих пам’яток. Тепер важливо, щоб про таку спадщину, якої не має жодне інше місто, знали всі одесити і не проливали сліз за «засновницею», яка насправді була катом для всіх народів, що населяли наш вільнолюбний край.