Марс-інтриган

Сьогодні на Марсі складні кліматичні умови. Середні температури падають до мінус 63 градусів за Цельсієм, хоча поблизу екватора денна температура влітку може ненадовго злетіти до плюс 25, а то й 30. Атмосфера планети, що складається переважно з вуглекислого газу, у сто разів менш щільна, ніж земна. Отже, Марс з усіх сил намагається утримати тепло, залишаючи свою поверхню відкритою для космічного проміння.

Однак ця планета не завжди була такою непривітною. У перші роки свого існування вона могла похвалитися щільною атмосферою та помірним вологим кліматом зі зливами та повноводними річками.

Вчені припускають, що приблизно три мільярди років тому на Марсі сталася важлива подія, яка призвела до зникнення його магнітного поля, втрати більшої частини атмосфери (можливо, через сонячний вітер) і перетворення поверхневої води на лід, який зараз прихований під корою планети. В результаті Марс перетворився з теплого і вологого середовища на холодне й посушливе, яке ми бачимо сьогодні.

Чому науковці впевнені, що Марс колись прикрашали річки? Вирішальним доказом цього є наявність давніх алювіальних відкладень, які характерні для водних процесів і можуть бути виявлені через топографічні особливості, як-от каньйони та темні лінії на марсіанській поверхні.

Марсохід виявив відкладення водного потоку у формації Керолін Шумейкер у кратері Гейла, пов’язані з чіткими особливостями рельєфу, такими як круті схили, уступи та виходи на поверхню. Провідний автор дослідження Бенджамін Карденас припускає: «Скельні утворення, виявлені Curiosity у кратері Гейла, цілком імовірно, є залишками давніх русел рачок».

Щоб оцінити, як утворилися ці скельні особливості, і зрозуміти, як часто такі структури можуть зустрічатися в марсіанських кратерах, Карденас і його колеги розробили числову модель, яка імітує водну ерозію на Марсі протягом тривалого періоду. Ця модель побудована за допомогою комп’ютерних програм, створених на базі супутникових знімків поверхні Марса, знімків Curiosity та 3D-сканування шарів осадових порід з-під морського дна Мексиканської затоки. Моделювання продемонструвало, що водна ерозія на Марсі може створювати скельні форми рельєфу, дуже схожі на ті, які спостерігав Curiosity в кратері Гейла.

Дослідницька група дійшла висновку, що круті схили, уступи та виходи, помічені марсоходом NASA, можуть слугувати індикаторами давніх водних покладів у марсіанських кратерах. Це відкриття дозволяє припустити, що такі структури можуть існувати в більшості марсіанських кратерів, а це означає, що у минулому Марс мав значно розгалуженішу річкову мережу, ніж вважалося раніше. Припущення того, що там колись вирували потічки і ріки, значно підвищує імовірність процвітання на Червоній планеті життя у минулому. Ось такий він Марс-інтриган.