Переглядів: 327

Тарас КРЕМІНЬ: Українська мова — це маркер свободи і реальної боротьби

Україна переживала багато хвиль захоплення та інтересу до своєї мови, культури, традицій. У 20-х — на початку 30-х років минулого століття — доба українізації, коли на арену вийшли молоді талановиті поети, драматурги, літературні критики, далі — блискуче покоління шістдесятників, початок 90-х — це відновлення української незалежності, яке принесло розуміння мови як ключового елементу української ідентичності.

Після початку Великої війни ми маємо рекордні, тектонічні зміни: більшість громадян України надає перевагу українській мові, а «мовні» права вважає одними з критичних факторів власної людської гідності та активно реагує на їх порушення.

Про те, як Офіс Уповноваженого із захисту державної мови сприяє, щоб і в сфері обслуговування, і на телебаченні, і в транспорті, і під час комунікацій з владою громадянам України була гарантована державна мова, напередодні Дня української писемності та мови, який відзначався 27 жовтня, кореспондентка «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) поговорила з мовним омбудсменом Тарасом КРЕМЕНЕМ.

(Нагадаємо, День української писемності та мови відзначається на пошанування пам’яті преподобного Нестора Літописця. З огляду на оновлення церковного календаря відтепер це свято припадає на 27 жовтня. — Прим. ЧН».).

— Пане Тарасе, Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» набув чинності 16 липня 2019 року і впроваджується поступово, послідовно в різних сферах нашого життя. Цей процес триває досі (у 2024-у набуде чинності стаття 25 цього закону), а остаточно процес має завершитися у 2030-у. Цікаво, чи в усьому встигаємо?

— Можна констатувати, що переважна більшість сфер встигає, а деякі пішли на випередження. Із 2019-го по 2023-й пройшло вже сім хвиль імплементації мовного закону. Спочатку всі побачили, що діє Уповноважений із захисту державної мови, а це одна з вимог закону, і я працюю на цій посаді з липня 2020-го. Потім Національна комісія зі стандартів державної мови в 2021-у впровадила іспити для визначення рівня володіння державною мовою. Хоча спочатку це викликало негативну реакцію, мовляв, у нас же є атестати, дипломи, ми вільно спілкуємося, але всі зрозуміли, що міністр, прокурор, начальник поліції, очільники обласних адміністрацій, міські голови чи директор школи обов’язково повинні володіти українською мовою.

У січні 2021 року набула чинності стаття 30 закону, відповідно до якої всі надавачі послуг, незалежно від форми власності, зобов’язані обслуговувати споживачів і надавати інформацію про товари та послуги українською мовою. Коли 16 січня 2021-го з’явилася новина про набуття чинності цієї статті, вона увійшла до трійки найпопулярніших, якими в той день цікавилися українці! Це був період пандемії, тоді жваво обговорювалися вибори в США, а в Україні — говорили про необхідність надання послуг українською в сфері обслуговування. Дехто вважав, що таким чином обмежуються чиїсь права, але ми провели досить ефективну інформаційно-роз’яснювальну кампанію і змогли продемонструвати, що за сприяння держави у взаємодії з представниками сфери послуг можна досягти результату.

У 2021—2022 роках з’явилося два важливих закони — про корінні народи і про національні меншини (спільноти) України.

Більшість телеканалів та радіо в Україні дотримуються мовної гігієни. Насамперед це стосується суспільних мовників, інформаційних агентств — їм не треба пояснювати, наскільки важливо дотримуватися норм закону.

Можна говорити і про справжнє відродження української музики в радіоефірах — в цьому величезна заслуга і виконавців, і радіостанцій, які сповідували таку традицію протягом багатьох років.

Тобто закон працює, всі сфери переважно забезпечують громадян України інформацією та послугами. Але бувають системні порушення. Наприклад, є сайт, на який ми наклали вже третій штраф.

— Це бізнес-сайт чи інформаційний ресурс?

— Інформаційний сайт загальнодержавного значення, і вони принципово не виправляються. Зараз матеріали щодо нього перебувають у провадженні державної виконавчої служби, ми будемо стягувати з них штраф, але паралельно звертатимемося до правоохоронних органів, кіберполіції, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, щоб вони також вжили відповідних заходів. Поширення інформації недержавною мовою — це ознака того, що там може поширюватися і дезінформація.

Наш мовний фронт

— Єдине, що не виконано вчасно з передбаченого мовним законом — досі не затверджена «Державна програма сприянню опануванню української мови як державної». Коли ви прогнозуєте її затвердження урядом? До початку 2024-го?

— Відповідно до закону, уряд мав затвердити цю державну програму до 16 січня 2020 року, але досі цього не сталося. Я вірю, що найближчим часом це буде зроблено, бо це — життєва необхідність, це наше повітря, ознака нашої ідентичності, наш мовний фронт. На засіданні профільного комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики проєкт такої програми вже схвалено і комітет звернувся до Кабміну затвердити цей документ.

Допоки цього не було зроблено, за нашою ініціативою із червня 2021-го підготовлено і затверджено 77 місцевих програм сприяння опануванню української мови як державної. З них 18 — обласні програми з реальним фінансовим забезпеченням на органі-зацію мовних курсів, закупівлю книжок, проведення конкурсів знавців української мови, на освітній процес для представників різних сфер, у тому числі комунальних.

Програми сприяння опануванню української мови як державної за-твердили не лише області, а й окремі громади: Маріупольська громада, яка зараз розкидана по всьому світу, Бахмутська об’єднана територіальна громада (незважаючи на бої, які не вщухають у цьому славному місті), а також кожна громада Херсонщини на деокупованих територіях.

Українська мова потрібна нам на деокупованих територіях, тому подолання наслідків лінгвоциду української мови і заходи з відновлення функціонування державної мови — серед пріоритетів цієї програми.

— Серед найважливіших напрямків програми — розвиток мережі безплатних курсів української мови?

— Так. З початком повномасштабного вторгнення ми організували понад 500 таких локацій на території України плюс десятки — за кордоном (для задоволення мовних потреб українців, що вимушено виїхали, а також громадян інших держав). Це доволі розвинена структура, яка спонукає і сприяє тому, аби кожен громадянин вільно володів державною мовою.

Завдання держави сьогодні — посилити це шляхом затвердження цільової програми та організації безплатних курсів за рахунок держбюджету. Це надзвичайно важливо. Я не знаю країни у світі, де не працюють державні мовні курси.

А ще — промоція української мови у світі. Це, зокрема, українознавчі студії при провідних університетах, які готові сприяти своїм студентам. Нині стало престижно і модно володіти мовою незламної нації.

— А університети інших країн готові до такої співпраці?

— Скажімо, Університет Любляни (Словенія) на моє звернення повідомив, що готовий відкрити у себе такий центр, тим паче, що у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка є кафедра словенської мови. На Закарпатті є кафедри словацької та угорської мов. Відповідно, я, як уповноважений, пропоную, щоб такі кафедри були в усіх країнах ЄС і світу. Треба працювати і над цим напрямком, який підтримує Міносвіти.

У кожному нашому університеті є кафедра англійської філології, німецької філології, то, відповідно, в кожній країні ЄС повинні бути кафедри української. Потрібно дзеркально відповідати міжнародним угодам і міжурядовим документам, які підписані на рівні міністерств та відомств.

Перерва — це теж освітній процес

— Коли ми вже торкнулися освіти, хочу уточнити: влітку ви закликали Міністерство освіти і науки посилити контроль за дотриманням мовного законодавства в закладах фахової передвищої та вищої освіти, оскільки там приділяють недостатньо уваги українській як мові освітнього процесу. Такі ж нарікання прокотилися на початку навчального року соцмережами і стосовно порушень у школах. Зокрема, багато хто писав, що на перервах діти говорять між собою ро-сійською, а вчителі не роблять за це зауважень, а інколи й самі так само спілкуються між собою. Чи відслідковували ви, яка ситуація сьогодні? Чи змінилося щось у позитивний бік?

— Українським законодавством визначено, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова. Ми зверталися до Міністерства освіти і науки за додатковим роз’ясненням, що є освітнім процесом, адже чимало порушень мовного закону — саме поза уроками. Позиція така: освітній процес — це всі види діяльності, які відбуваються на території закладу освіти. Тобто це і класна робота, і виховна робота, і спілкування здобувачів освіти та педагогічних представників у класах, учительських, їдальнях, коридорах, спортивних залах, на стадіоні, на території школи. Перерва — це теж освітній процес, і там має бути державна мова.

Було б прекрасно, якби роз’яснення посилилося конкретним сприянням з боку директорів шкіл, учителів української мови і літератури, вчителів історії. Адже освіта виконує ще й виховну функцію — виховання поваги до мови, до культури, до цінностей, до національної символіки. Особливо в контексті російсько-української війни.

Принципово важливо посилити мовні вимоги на всіх рівнях освіти, бо коли я бачу статистику порушень у дошкіллі, прекрасно розумію, що вони тягнуть за собою значно більше потенційних порушень, які можуть трапитися уже в школі. І далі це перенесеться на університетський рівень.

Освіта — це процес тяглий, освіта — це майбутнє. Від якості освіти напряму залежить те, яким ми побачимо громадянина майбутньої країни.

Масових порушень зараз нема

— Чи багато було скарг на порушення мовного законодавства цього року?

— За дев’ять місяців 2023-го надій-шло 277 звернень громадян щодо недотримання законодавства про державну мову в освіті педагогічними та науково-педагогічними працівниками закладів дошкільної, загальної середньої та вищої освіти. Звісно, були різні санкції, які ми накладали на окремих директорів шкіл через порушення (десь — через приватне спілкування зі своїми підлеглими, десь — через спілкування з батьками, і по кожному з таких прикладів до нас надходило звернення).

Цього року я наклав тільки один штраф на вчительку з Дніпра, але ситуація була справді кричущою: під час онлайн-уроку вона користувалася російською мовою, чим викликала резонанс і в професійному середовищі. Я тоді спеціально їздив до Дніпра, зустрічався із заступницею міського голови Ксенією Сушко, з усіма директорами шкіл, з директоркою цієї школи, наполегливо просив виправити ситуацію. Штрафи — це остання можливість, яку ми застосовуємо, тому що я з повагою ставлюся до своїх колег. У той же час потрібно з повагою ставитися до закону. Сподіваюся, цей випадок стане гарним нагадуванням усім.

Але порівняно з минулим роком ситуація кардинально змінилася, масових порушень зараз майже нема. Бувають випадки в соціальних мережах, у приватному спілкуванні, за межами закладу освіти, у спілкуванні з батьками або під час використання методичного матеріалу недержавною мовою.

Навіть ті порушення, які ми бачили ще рік тому на Закарпатті, в окремих школах з недержавною мовою освітнього процесу, відійшли в минуле: ми показали, де вони є, — їх виправили.

— Там порушення стосувалися використання в освітньому процесі угорської мови?

— Чинним законодавством не передбачено функціонування закладів освіти з навчанням мовою національної меншини, але є умови для діяльності окремих класів. Утім, у Берегівському районі (Косонська сільська рада) діяло чотири школи, офіційні повні назви яких містили слова «з угорською мовою навчання». А в більшості зі 108 шкіл Берегівського району Закарпаття функціонували класи з угорською мовою навчання поряд з державною, але у 37 з них не було жодного класу, де навчання відбувалося б лише державною мовою. Ми склали відповідний акт із рекомендаціями усунути недоліки. Зміни відбулися, і це важливо. Тепер ми бачимо гарантовану частку забезпечення освітнього процесу українською мовою. Я особисто попіклувався, щоб передати величезну шкільну бібліотеку українських книг до шкіл Закарпаття (м. Берегове), ми працюємо в тісній комунікації з керівництвом міста, обласною владою, департаментом освіти, директорами шкіл.

А от влітку, скажімо, ми здійснили виїзний моніторинг у південних ра-йонах Одеської області, і там переважає не болгарська, не гагаузька, не румунська мови, а навпаки — російська. Те ж спостерігається і в інформаційному просторі, і в органах міс-

цевого самоврядування, й у сфері обслуговування. Якщо ми хочемо справді розвивати самобутність етнічних болгар або гагаузів на Одещині, то ми повинні це забезпечити, передусім, в освіті, а там, на превеликий жаль, бачили застосування російської мови, що є подвійним порушенням, і це неприпустимо.

— Яка частка порушень у позашкіллі? Ви відслідковували мову спілкування в секціях та гуртках? Бо там дещо складніше…

— Позашкілля переживає зараз непрості часи, воно потребує оновлення законодавства, відчуває кадровий голод. На півдні і сході України взагалі знищена його інфраструктура. Свого часу я працював методистом Миколаївського територіального відділення НЦ «Мала академія наук України», і вважаю, що в умовах війни рівень забезпечення діяльності позашкілля недостатній. А саме воно формує імперативи громадянськості, культури і поваги, а ще — додаткові компетенції, які не може дати школа. Але ті незначні порушення, які там є, показують, що ситуація під контролем. Позашкілля — це велика родина, об’єднана спільними інтересами, які перегукуються з національними інтересами.

Сьогодні ми маємо більше проблем в університетському середовищі, тому що міграція здобувачів освіти, професорсько-викладацького складу і в межах країни, і за кордоном вплинула як на якість самої освіти, так і на дотримання мовного закону. Нещодавно у нас відбувся форум студентських мовних омбудсменів.

Книга повинна бути скрізь

— Тобто це лідери у питаннях мовної політики в університетському середовищі?

— Так, є активні, креативні й пат-ріотично налаштовані студенти, які свідомо працюють, щоби в їхньому закладі діяли мовні курси, розмовні клуби, відбувалися зустрічі з письменниками, представниками науки, культури, учасниками бойових дій.

У мені живе учитель української мови і літератури, в мені живе й викладач Миколаївського університету, я сумую за студентами, хотів би більше працювати в аудиторіях, викладати українську літературу. На жаль, зараз пропонують скоротити кількість її годин у школі, із ЗНО прибрали тестування з української літератури… Я цього не підтримую, вважаю упередженим, бо українська література, навпаки, має бути захищена — збільшенням кількості годин.

Потрібно посилювати підтримку українських письменників та видання української літератури, бо з початку повномасштабного вторгнення фактично половина полиць українських бібліотек спорожніла за рахунок вилучення книжок російською мовою. Нам треба перекрити цей недолік друком української літератури.

— Можна вважати 2023 рік знаковим для дерусифікації книговидавничої сфери?

— Цілком. За інформацією ДНУ «Книжкова палата України імені Івана Федорова», в Україні у першому півріччі 2023-го 93,3 — 99,5% книг і брошур, періодичних та продовжуваних видань, зокрема газет, надруковано українською мовою.

Оговтуючись від катастрофічних руйнувань, завданих війною російських людожерів проти народу України, книговидавнича сфера поступово відновлюється та стрімко українізується. Співвідношення надрукованого продукту державною та недержавними мовами вперше з такими високими показниками. Ще кілька років тому український книжковий ринок не був таким сильним, як зараз.

Ми це бачимо на прикладі великих книжкових фестивалів, таких як «Книжковий арсенал» чи Lviv BookForum — видавництва відновлюють свою діяльність, у нас безліч талановитих авторів.

Скажімо, авторка цьогорічного тексту Радіодиктанту національної єдності — шевченківська лауреатка 2022-го Катерина Калитко, а читав його актор Олексій Гнатковський, який зіграв Івана Довбуша у фільмі «Довбуш».

Але щоб люди читали українською, має бути гарантований доступ до книги — і до електронної, і до друкованої. Необхідна розгалужена мережа муніципальних книгарень, і їх, так само як і видавців, повинна підтримувати держава та місцева влада.

— Наскільки мені відомо, в Києві тільки одна комунальна книгарня «Сяйво книги»…

— І цього недостатньо! Звісно, книжки продаються і в супермаркетах, і навіть у деяких кав’ярнях, але вони повинні бути доступні скрізь, де ми працюємо, навчаємося (поблизу закладів освіти), відпочиваємо (біля кінотеатрів), звідки від’їжджаємо (на вокзалах, автостанціях). І тут надважливе питання якраз у тому, чи є забезпечення всього цього компонентом державної політики?

Коли у нас є закони, але вони не підкріплені фінансово, це викликає у мене здивування. Я вважаю, що люди повинні мати доступ до літератури, незалежно від того, чи це обласний центр, чи районний, чи селище — книга повинна бути скрізь. Наприклад, у столиці Словенії Любляні (де нещодавно був на ХХ Генеральній асамблеї європейських мовних інституцій) я побачив у кожному кварталі книгарню. Якщо це не класична книгарня, то це — букіністична література, буккросинг (обмін книжками безплатно). Також там діє широченна мережа бібліотек, заклади освіти мають власні книгозбірні — все спрямовано на пропаганду і популяризацію читання.

Тому й у нас повинна бути належним чином профінансована закупівля книжок для муніципальних, шкільних бібліотек. У нас є блискучі молоді автори, про яких мало хто знає. От хто знає про всеукраїнську щорічну премію у галузі літератури для письменників-початківців, яка вручається у місті Ірпінь? А загальний преміальний фонд Літературної премії Ірпеня — 500 тисяч гривень. А про премію імені Дмитра Кременя, переможець якої отримує 100 тисяч гривень? Ця премія присуджується щорічно на конкурсних засадах за кращу поетичну збірку українською мовою, і її засновником є Довжанська територіальна громада Закарпатської області.

Без перекладу не буде Нобеля

— Тож до того, як отримати Шевченківську премію, можна спробувати свій письменницький дар на цих літературних конкурсах…

— Шевченківська премія — це наша Нобелівка. Її престиж — це, зокрема, і престиж культури читання, споживання культурного продукту в цілому.

Мені дуже сподобався приклад Норвегії. Цьогорічним нобелівським лауреатом став норвезький письменник і драматург Юн Фоссе. І суть у тім, що там уже понад 20 років існує Державне агентство перекладів, яке перекладає все, що друкується в Норвегії. Завдяки цьому тексти Фоссе перекладені більш як 50 мовами світу. А однією з вимог Нобелівського комітету є обов’язкова наявність перекладів мовами світу текстів, які подаються. Отже, Норвегія ще у 1990-х була зацікавлена у тому, щоб у них у найближчі десятиліття з’явився свій новий нобелівський лауреат.

Тож допоки в Україні не буде фінансування відповідних державних інституцій, які за кошти бюджету перекладатимуть наших авторів мовами світу, у нас нобелівського лауреата з літератури не буде ніколи.

У нас є блискучі перекладачі — Віктор Морозов (перекладач серії книг про Гаррі Поттера), Сергій Борщевський (іспанська та португальська), Ірина Сабор (норвезька мова)… Вони можуть вже сьогодні працювати в інтересах потенційного українського нобелівського лауреата, але держава має це забезпечити.

— Я думаю, у нас зараз не більше десяти авторів активно перекладається багатьма мовами. Насамперед спадають прізвища Андрія Куркова і Сергія Жадана...

— Це так. Але хотілося б, щоб держава в тому брала активнішу участь. Тим більше зараз, коли такий величезний інтерес до України, який підтверджують цілі серії видань українських авторів у різних видавництвах світу! Вони готові це робити навіть самотужки, але треба сформувати перелік авторів, перебувати у максимальній комунікації. Український інститут книги та Міністерство культури роблять багато в цьому напрямку, але треба виходити на інший рівень. Бо навіть якщо ми маємо 5—10 популярних прізвищ українських письменників, ми мало що знаємо про український переклад, слабо розуміємося на нашій класиці й абсолютно нічого не знаємо про українську драматургію!

— А її зараз з’являється багато нової. У жовтні завершився фінальний етап IV Лабораторії драматургії, учасники якої працювали над створенням нових п’єс. 4 листопада оголосять переможця другого фестивалю «Митниця. Нова режисура», який проводить Театр на лівому березі спільно з Театром драматургів. Усе виглядає досить обнадійливо. І все ж запитаю про дотримання вимог мовного законодавства в українському театрі...

— Ми провели моніторинг діяльності українських театрів (та їхніх сайтів), які функціонували впродовж 2023 року. Здебільшого в репертуарах переважає українська мова, і це — один із найвагоміших здобутків нинішнього часу.

Зараз громадяни України справді мають доступ до сучасної п’єси, до якісних перекладів світових авторів. Ви ж згадайте, ще в недавньому минулому в Україні було кілька театрів, які у своїй назві містили слово «росій-ський». Зокрема, Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, Миколаївський академічний художній драматичний театр, Одеський обласний академічний дра-матичний театр. Звісно, це мало по-літичний характер, і деякі політсили намагалися на цьому зіграти.

— А Харківський академічний драматичний театр у перші дні повномасштабного вторгнення відмовився від «імені Пушкіна» в назві…

— Так. Позиція Харківського академічного драматичного театру відмовитися від цього імені в назві і перейти на репертуар українською була визначальною для цього відважного міста. Такою ж знаковою стала позиція театрів у перші дні після 24 лютого 2022 року і для Одеси, і для мого рідного Миколаєва.

Буквально незадовго до повномасштабної російської агресії я зустрічався з тодішнім керівником Національного театру імені Лесі Українки щодо важливості перекладу вистав українською мовою. Тоді мені заявили: це категорично неможливо, це — російська класика, в українському перекладі на неї ходити ніхто не буде, ви зламаєте всю систему. Після 24 лютого я зустрівся вже з новим керів-ником театру Кирилом Кашліковим, який розповів, що коли в перший день вторгнення він прокинувся від вибухів і зляканого плачу своєї дитини, коли буквально в перший день частина акторів пішли на фронт, частина — почала плести сітки чи збирати гуманітарку, команда, не змовляючись, вирішила: будемо грати українською мовою і прибираємо з назви додаток «російської драми».

Для діячів культури зараз українська мова — це маркер свободи і реальної боротьби. Багато театральних колективів працювали і працюють навіть під час ракетних обстрілів — організували сцени в укритті і не залишають своїх глядачів. Тому коли театри в ці страшні, складні часи ставлять блискучі прем’єри українською мовою, беруть активну участь у міжнародних проєктах, то це свідчить, що кордон трансцендентності у питаннях мови давно перейдений. Надзвичайно важливо, щоб ми були одностайними в питаннях української мови в усіх сферах сус-пільного життя.

Любов БАЗІВ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net