«Життя земного обрій неозорий»

На превеликий жаль, не було самого винуватця події, але до цієї обставини присутні, попри певне цілком очевидне розчарування, поставилися з розумінням. Утім, незрима присутність Івана Івановича відчувалася, передусім, у його прекрасних пейзажах (загалом їх було 43), завдяки відеосюжету, підготовленому автором цієї публікації разом з Ельвірою Заборцевою (монтаж), та присутності на вернісажі родини. Дорогий наш ювіляр подумки був з нами, і навіть ця його віртуальна присутність вельми тішила.

Радував і сам факт виставки в установі, з якою І.І. Козирод ментально пов’язаний — упродовж восьми років був директором цього знаного музею (1966 — 1974). На його долю тоді випав капітальний ремонт споруди, реставрація окремих творів фламандської та голландської шкіл живопису (Йорданс, Гальс), видання путівника й каталога. Тодішнім заступником Івана Івановича з наукової роботи був світлої пам’яті Василь Данилович Власов.

Почуття честі, безкорисливість та ентузіазм, які виявили ті, хто нині перейняв музейну естафету, роблять цю установу ще привабливішою і перспективнішою. Окрема подяка в.о. директора ОМЗСМ Ігореві Поронику і кураторові й авторові експозиції Едуардові Поронику, артистичному спікерові імпрези Володимирові Островському, запальній і гранично відповідальній Олександрі Степовій, яка у фіналі перейняла естафету розпорядника, і всьому колективу музею. Дуже порадував виступ харизматичної Ірини Глєбової, заступниці директора ОМЗСМ з наукової роботи, яка свого часу працювала тут під проводом Івана Івановича. Ірина Юріївна презентувала каталог, виданий за часів директорства І.І. Козирода, який став першою ластівкою на шляху до видання ґрунтовніших посібників про музей.

«Є такі постаті в історії нашого міста, яким судилося бути об’єднавчими «стовпами», які допомагають нам усвідомити свою історію, ставши, таким чином, її живими представниками», — звернувся до присутніх ведучий, старший науковий співробітник ОМЗСМ Володимир Островський. І з цим узагальненням теперішньої місії Івана Івановича важко не погодитися. Він залишається притягальною фігурою та прикладом безкорисливого служіння мистецтву.

В унісон спікерові прозвучав виступ відомого одеського художника покоління нонконформістів, випускника художнього училища Сергія Савченка: «Іван Іванович був свідком багатьох історичних подій, сплесків минулого, що адресовані у майбутнє. Почасти він був й учасником цих подій, переважно локального рівня, які, проте, не менш важливі в загальноукраїнському просторі. Його феномен, на мою думку, полягає в тім, що він поєднував у собі педагога, художника й чиновника і при цьому був цілком позбавлений кар’єрних устремлінь».

Звісно, були й подяки та відзнаки. Зокрема, від ОМЗСМ, обласних організацій НСХУ та НСЖУ. Їх передали ювілярові через доньку Анну Іванівну.

Привітали знаного педагога й митця також колеги по «худграфу» (Анна Носенко) та художнього коледжу (Борис Бєлов) — закладу з яким Іван Іванович був пов’язаний 52 роки. Ще раніше близько десяти років він викладав у Білгород-Дністровському педагогічному училищі (нині — коледж). Одеське художнє училище вписалося і в трудову біографію його дружини, Лариси Олександрівни Василевської-Козирод (1937 — 2020) та згаданої вище доньки Анни.

З приємністю зазначу, що із числа старих приятелів Івана Івановича на вернісаж завітав Тарас Іванович Максим’юк. Їх як колекціонерів об’єднує інтерес до україніки й особливо до такої «ренесансної» постаті, як Михайло Іванович Жук, 140-річчя від дня народження якого ми відзначали 2 жовтня. До речі, на момент організації ретроспективи автор цих рядків виношував ідею більш масштабного проєкту — крім власне доробку самого І.І. Козирода, показати ще й твори М.І. Жука та Р.М. Палецького з його збірки, однак не всі сторони, що були задіяні у цьому процесі, виявилися готовими до такого формату виставки.

З нагоди ювілею в обласній газеті «Чорноморські новини» вийшла стаття-присвята І.І. Козироду, свіжий номер якої можна було вільно отримати під час відкриття експозиції. Передати привітання ювілярові особисто прийшов редактор «Чорноморки» Іван Мельник. Упродовж кількох десятиліть Іван Іванович друкував у цьому часописі свої розвідки про національно заангажованих митців — М. Пимоненка, Є. Столицю, А. Ждаху, М. Жука та ін. До речі, у своїй творчості (як художник позитивно-консервативний) у сенсі мотиву він через реалістичну пленерну школу розвивав національно-романтичну тенденцію, притаманну як згаданим живописцям, так і, скажімо, С. Васильківському, С. Світославському чи П. Левченку. Окремі наукові публікації мистецтвознавця друкувалися в журналах «Україна» та «Образотворче мистецтво». До слова, у черговому, грудневому, номері останнього часопису запланована стаття про самого ювіляра.

Ювілейну виставку, що розмістилася у «фламандсько-іспанському залі» ОМЗСМ, доповнили вітрини з каталогами і путівниками, виданими за час директорства І.І. Козирода, рідкісні фотографії із сімейного архіву 1950 — 2000-х років, а також газетні публікації самого мистецтвознавця, світлої пам’яті Валентина Щегленка та автора цих рядків.

Музичне привітання винуватцеві свята передав симпатик його творчості, одеський композитор і співак Анатолій Себов, який у супроводі гітари виконав запальну патріотичну пісню, що мобілізувала зал, і дружні вигуки «Слава Україні! Героям слава!» стали найкращою нагородою як для виконавця, так і, впевнений, для ювіляра.

Володимир КУДЛАЧ,
співкуратор та координатор виставки.