Переглядів: 405

Бо хто, якщо не ми?

Про ставлення жителів Одещини до внутрішніх переселенців, співвітчизників з інших регіонів України, а ще — до скандалів навколо центрів комплектування та соціальної підтримки (це те, що колись називалося військкоматами)

Якраз, коли я читала результати цього опитування, готуючи чергову публікацію за матеріалами соціологічного дослідження від Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, до редакції зайшла пані Ольга, колишня жителька Костянтинівни (Донеччина). Вона приїхала до Одеси 23 лютого 2022 року на день народження онука. Повернутися додому вже не змогла — не було куди.

Про її ставлення до одеситів та як, за її оцінкою, одесити ставляться до вимушених переселенців — трохи нижче. А спершу — про саме опитування, яке, чесно кажучи, мене особисто дещо збентежило.

Отож, у рамках дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у липні цього року, на Одещині було опитано 708 респондентів віком від 18 років (вибірка — багатоступенева із застосуванням випадкового відбору населених пунктів на перших етапах та квотним відбором респондентів на заключному етапі. Вибіркова сукупність відтворює демографічну структуру дорослого населення Одеської області станом на початок 2022-го. Максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 3%. Водночас, слід зважати на систематичні відхилення вибірки через вимушену міграцію мільйонів громадян, спричинену російсько-українською війною).

Чому мене збентежили результати? Та тому, що жителі Одещини пишалися і начебто пишаються своєю толерантністю до представників інших народів, а цифри опитування не такі вже й однозначні. Судіть самі з результатів запитань-відповідей у таблицях:

Скажіть, будь ласка, у якості кого Ви готові бачити представників наступних соціальних груп: внутрішні переселенці, які переїхали в Одеську область через війну
  %
Як членів своєї родини 17.1
Близьких друзів 16.3
Колег по роботі 8.1
Сусідів 14.7
Мешканців однієї країни 44.6
Як негромадян — відвідувачів моєї країни 0.3
Як негромадян, яким не слід давати дозвіл на в’їзд у мою країну 0.1
Важко сказати 17.3
Скажіть, будь ласка, у якості кого Ви готові бачити представників наступних соціальних груп:
Українців із західних областей
  %
Як членів своєї родини 13.5
Близьких друзів 13.9
Колег по роботі 8.9
Сусідів 13.2
Мешканців однієї країни 49.7
Як негромадян — відвідувачів моєї країни 1.4
Як негромадян, яким не слід давати дозвіл на в’їзд у мою країну 0.3
Важко сказати 16.6
Внутрішні переселенці, які переїхали в Одеську область через війну
  %
Як членів своєї родини 17.1
Близьких друзів 16.3
Колег по роботі 8.1
Сусідів 14.7
Мешканців однієї країни 44.6
Як негромадян — відвідувачів моєї країни 0.3
Як негромадян, яким не слід давати дозвіл на в’їзд у мою країну 0.1
Важко сказати 17.3
Росіян
  %
Як членів своєї родини 5.7
Близьких друзів 3.5
Колег по роботі 3.1
Сусідів 7.9
Мешканців однієї країни 15.4
Як негромадян — відвідувачів моєї країни 4.4
Як негромадян, яким не слід давати дозвіл на в’їзд у мою країну 38.5
Важко сказати 32.3
Ромів
  %
Як членів своєї родини 1.4
Близьких друзів 1.0
Колег по роботі 1.1
Сусідів 10.2
Мешканців однієї країни 37.7
Як негромадян — відвідувачів моєї країни 16.6
Як негромадян, яким не слід давати дозвіл на в’їзд у мою країну 4.4
Важко сказати 30.2

На що соціологи, аналізуючи результати цього дослідження, звертають увагу насамперед? Перший аспект — це ставлення до українців із західних областей. Найбільше з-поміж опитаних (49,7%) готові бачити цю групу як мешканців однієї країни. І дещо менше (сумарно) — 49,5% — як сусідів, родичів, колег друзів.

Мене, уродженку Львівщини, яка більше половини свого життя віддала саме Одещині, чесно кажучи, дивує відсоток тих, хто бачить у нас, західняхах, добрих сусідів, колег, друзів і т.д. Втім, і переселенців, а це, зрозуміло, жителі півдня і сходу нашої країни, не всі одесити хочуть мати за сусідів, родичів, колег… Але сумарно до внутрішніх переселенців одесити ставляться прихильніше, ніж до уродженців Західної України.

На цьому акцентують увагу й самі соціологи: «Щодо внутрішніх переселенців, які переїхали в Одеську область через війну, то 44,6% опитаних готові сприймати їх мешканцями однієї країни. Цікаво, що є збільшення відсотка відповідей у категоріях «Як членів своєї родини» та «Близьких друзів» порівняно з першою групою».

І тут повернуся до пані Ольги, згаданої на початку. У підсумку з’ясувалося, що те оголошення, яке вона прийшла подавати в газету, їй не потрібне. Моє запитання-уточнення і порада звернутися до відповідного соціального органу, два телефонні дзвінки — і питання вирішилося. Просто, швидко і без додаткових клопотів для людини, яка через російську повномасштабну агресію стала, скажу так, вимушеною одеситкою.

«Ви, одесити, — мовила пані Ольга, — неймовірно привітні і прихильні люди. За кілька хвилин вирішилася проблема, яка для мене здавалася нездоланною. Ви не уявляєте, як комфортно я почуваюся тут після восьми років життя в постійному стресі, в очікуванні біди».

Ось і хочеться запитати тих 17,3 відсотка респондентів, які не визначилися зі ставленням до людей, котрі не з власної волі знайшли прихисток у нашому краї: звідки таке неприйняття чужого болю? Вже й промовчу про тих, хто волів би взагалі не пускати внутрішніх переселенців або бачити в них негромадян, таких собі туристів.

Ставлення до ромів ще складніше. Лише 37,7% респондентів вважають їх мешканцями однієї країни. Аж 21% не хотів би їх бачити поруч (хіба як відвідувачів країни, а то й взагалі не пускати в державу). Тут соціологи звертають увагу на зниження відсотка в категоріях «Як членів своєї родини», «Близьких друзів» та «Колег по роботі», що, кажуть вони, свідчить про наявність стереотипів у суспільстві.

Ставлення до росіян, зауважують експерти, в Одеській області виявилося досить поляризованим: 38,5% опитаних не хочуть давати їм дозвіл на в’їзд, а 15,4% готові сприймати їх мешканцями однієї країни.

З моєю, дещо песимістичною, оцінкою результатів опитування цілком не згоден начальник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, старший сержант Збройних сил України Сергій Гуцалюк:

— Більшість опитаних, якщо сумувати результати, прихильно ставиться і до переселенців, і до представників різних національностей, а це засвідчує згуртованість нашої політичної нації. Війна стала тим каталізатором, котрий зміцнив нашу націю, нашу державу.

У свою чергу соціологи, підсумовуючи дослідження, зауважують, що його результати відображають строкатість ставлення жителів Одещини до представників різних етнічних груп. Проте в цілому вони досить нейтральні, а більшість не ставиться з особливою прихильністю до жодної з етнічних груп. На це варто звернути увагу, кажуть експерти, у процесі напрацювання політик з питань міжетнічних відносин, на освітні програми, спрямовані на боротьбу зі стереотипами та на сприяння інтеграції різних етнічних груп у суспільстві.

Ще один блок питань цього опитування стосувався скандалів навколо колишніх військкоматів (тепер їх офіційна назва звучить так: «Центр комплектування та соціальної підтримки»).

Спусковим гачком скандалу, який сколихнув не тільки Україну, а й дав відлуння далеко за її кордонами, став наш земляк — очільник обласного центру комплектування Євген Борисов з його статками-маєтками, надбаними невідомо як.

Тінь корупції лягла на всіх військкомів, хоча, як кажуть навіть самі захисники, далеко не всі, хто працює (чи тепер уже — працював) у цій службі, причетні до корупції. Але тінь упала на всіх.

Ось що розповіли соціологам жителі Одещини.

На запитання «Чи чули ви від ваших друзів чи знайомих про випадки вручення повісток представниками ТЦК (військкоматів) у публічних місцях — на вулицях вашого міста (селища), у громадському транспорті тощо?» Ствердно відповіло аж 90 відсотків опитаних і лише 10% респондентів сказали, що не чули про таке.

З тим, що вручення повісток у публічних місцях є законним та виправданим для мобілізації, погодилося 11.3% опитаних, але питома більшість — 61.8% —  сказали, що вручення повісток у публічних місцях є невиправданим кроком та порушує права людей    

Тих, хто не підтримує ні ту, ні іншу позивію — 26,9%.

Про те, що друзі/знайомі вживали заходів, аби не отримати повістку в публічному місці, сказали 38,65 респондентів, майже стільки ж —  37,1% засвідчили, що таких з-поміж їхніх друзів не знають. Ще 24.3% було важко відповісти.

Чи чули Ви про звинувачення в корупції начальника Одеського обласного ТЦК Євгена Борисова?
  %
Так, добре обізнаний/на про цю справу 27.6
Щось чув/чула, але не цікавився/лася подробицями 41.2
Ні, до сьогодні нічого не чув про це 31.3

— Те, що більшість опитаних до вручення повісток просто на вулиці, в публічних місцях ставиться негативно, обумовлено тим, що у ЗМІ ці факти постійно подаються саме з негативним підтекстом, — переконаний уже згаданий Сергій Гуцалюк (на знімку), який не чекав повістки, а добровільно став на захист Батьківщини.

— І таким чином, — додає він, — суспільству нав’язується певна модель оцінки.

Але ж мало хто замислюється, що триває тяжка війна і ті, хто в перші місяці став до лав ЗСУ, потребують відпочинку. На жаль, багато хто зазнав каліцтв, загинув. Не відомо, скільки ще триватиме війна. Ворог має великий потенціал. Нам потрібно мобілізовуватися і не чекати, що не я, а хтось за мене воюватиме.

Ситуація з Борисовим та подібними, на жаль, дуже нашкодила як ЗСУ безпосередньо, так і всьому українському суспільству. Прикро, але це стало дуже потужним аргументом для ворожої пропаганди.

Але хто, якщо не ми, захистить нашу державу?

Ольга СІРА.

Цей матеріал підготовлено у рамках проєкту Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, що здійснюється за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Тут представлені винятково результати дослідження авторів. Вони не обов’язково відображають позицію Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net