№ 39 (22464) четвер 21 вересня 2023 року

Атаки на українські міста та об’єкти (передусім цивільні) останнім часом посилилися. Це безпосередньо пов’язано з наступом наших військ. Чим успішніше наступаємо, тим більше атак з повітря і з моря. Російські ракети і дрони найчастіше запускають з глибокого тилу, відтак райони й майданчики тих запусків через віддаленість розташування не доступні для превентивних ударів або ударів у відповідь. Високоточних ракет у розпорядженні ЗСУ достатньо хіба що для ударів по Криму. А ефект від запуску дронів по російських містах, швидше за все, психологічний.

Чому не дають ракет

Щоб змінити ситуацію, потрібне постачання від союзників високоточної зброї великої дальності у достатній кількості. Цього в найближчому майбутньому не передбачається з трьох основних причин. Перша — фінансова, оскільки сучасні ракети далекого радіусу дії коштують набагато дорожче за танки та літаки. А допомога друзів обчислюється фіксованими сумами у бюджетах. Друга причина полягає в тому, що у наших європейських союзників кількість таких ракет обмежена або їх на озброєнні нема зовсім. А ті, у кого вони є, діляться з Україною неохоче або (як Великобританія) лише з ініціативи політичного, а не військового керівництва.

Із 1 вересня Українська греко-католицька церква і Православна церква України відзначають усі нерухомі свята за новим церковним стилем. Перехід для обох конфесій означає, що дати нерухомих свят (які щороку припадають на одну й ту ж дату) змінилися, а саме — змістилися на 13 днів. Дати рухомих свят, тобто Великодня і залежних від нього, залишаються поки що незмінними.

Про зміни, пов’язані з переходом на новий календар, і про те, коли тепер в ПЦУ та в УГКЦ відзначатимуть рухомі й нерухомі свята «УП.Життя» поспілкувалася з керівником інформаційного відділу департаменту інформації Української греко-католицької церкви отцем Тарасом ЖЕПЛІНСЬКИМ і представником пресслужби Православної церкви України протоієреєм Михайлом ОМЕЛЯНОМ.

У номерах за 31 серпня і 7 вересня «Чорноморські новини» вже розповідали про дослідження, проведене на Одещині Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у липні цього року (було опитано 708 респондентів віком від 18 років за багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору населених пунктів на перших етапах та квотним відбором респондентів на заключному етапі).

У попередніх публікаціях ішлося, зокрема, про те, як сьогодні наші земляки оцінюють Революцію Гідності та події 2 травня 2014-го, кого вважають винними у загибелі людей, а також про те, чи весь російський народ несе провину за війну, розв’язану рф проти нашої держави. Другий блок питань стосувався імовірних сценаріїв завершення війни, поступок, на які може чи не може піти Україна, а ще — почуття захищеності жителів Одещини сучасними системами ППО в умовах постійних масованих атак нашої області з боку агресора.

Фонд компетентної допомоги армії «Повернись живим» передав Збройним силам України дві майстерні технічного обслуговування загальною вартістю 740 тис. євро. Таким чином благодійна організація завершила проєкт із допомоги ЗСУ, профінансований на близько $1,8 млн із коштів, зібраних народом Польщі на Bayraktar.

Торік у липні наші сусіди зібрали понад 22,5 млн злотих на безпілотний авіакомплекс Bayraktar TB2. До ініціативи на краудфандинговій платформі долучилися більше 200 тисяч осіб. Тоді турецька компанія Baykar вирішила безкоштовно передати безпілотник ЗСУ, а кошти попросила спрямувати благодійним організаціям. Ініціатор збору журналіст Славомир Сераковський передав «Повернись живим» 5,13 млн злотих і 600 тис. доларів.

(Шукаємо союзників на Заході, не помічаючи проукраїнського потенціалу у самій росії)

«Вы людей живьем сжигали!» — цей московський наратив, що стосувався міфічних бандерівців, свого часу був жваво підхоплений значною частиною мешканців Одеси, Севастополя, Донецька, Луганська та інших міст південного сходу України. Мабуть, малися на увазі події 2014 року на Майдані та людські жертви в одеському будинку профспілок.

Але росія чомусь уперто замовчує самоспалення директора Інституту людини Удмуртського університету Альберта Разіна, яке сталося 12 вересня 2019-го. Мужній патріот зробив це на знак протесту проти знищення удмуртської мови. Як тут не згадати самоспалення Олекси Гірника 21 січня 1978-го на могилі Кобзаря в Каневі? У такий спосіб український дисидент протестував поти русифікації України. А кому з росіян довелося спалити себе на знак протесту проти витіснення російської з публічного простору? Такі випадки нікому не відомі, оскільки російська мова у нас і тепер «живее всех живых». І це після де-в’яти років кривавої війни, розв’язаною Росією.

Потяг «Одеса — Львів» плив у ніч, легко розгойдуючись, вибиваючи по рейках різноманітні ритми, а мої думки випереджали події і переносилися в Національний музей Львова ім. Андрея Шептицького (НМЛ), де вже розгорнуто довгоочікувану виставку творів відомого модерніста М.І. Жука (1883 — 1964) під назвою «Михайло Жук — вісник Відродження». Вже сама назва виставки наголошує на епохальному значенні постаті мистця.

Львів став тим містом, яке в умовах війни об’єднало багатьох музейників, галеристів, колекціонерів і всіх шанувальників мистецтва навколо постаті цього яскравого художника, письменника і педагога, чиє 140-річчя відзначатимемо 2 жовтня. Хотілося б наголосити, що особливо цікаво сприймати твори Жука саме у контексті львівського арт-простору з його історичним тяжінням, перш за все, до Відня чи Кракова — полісів, які значною мірою визначили творчі прерогативи молодого митця — уродженця Каховки (Північна Таврія).

(Продовження. Початок у номері за 14 вересня).

В есе «Козак Мамай у сузір’ї манкурта» (1990) Дмитро Кремінь засвідчив: «Коли на заключному вечорі-концерті в Кіровограді, де проходило свято української мови, наш видатний поет, неперевершений златоуст Дмитро Павличко прочитав тільки листа-звернення до уряду України з проханням надати українській мові державного статусу, — як бліднули, як жовкли державні лики, бачили б ви!».

На початку 90-х у Миколаєві не було жодної школи з викладанням українською мовою. Валерій Бойченко і закарпатець Кремінь заповзялися ламати цей льодостав у місті корабелів, не маючи підтримки офіціозу, як не мали її Павличко, Білаш у київських коридорах влади. Однак уже через рік почали функціонувати регіональні осередки Товариства української мови, зокрема й на півдні.

У жовтні 1989 року пройшла установча конференція в Донецьку. Про цю подію мені сповістили колеги з Миколаєва. Справа в тому, що у Кіровограді Павличко попросив нас опікуватися тендітною Галиною Гордасевич, літераторкою-патріоткою, яку сталінщина піддала жорстоким карам і випробуванням починаючи з підліткового віку. Її батька засудили на 10 років гулагівських таборів. Дівчинка жила у тітки (мати із сестрою поїхали добровільно до місця заслання батька).

Міста займають 3% площі земної поверхні, але в них проживає більше половини населення планети. 78% глобального споживання енергії та понад 60% світових викидів вуглецю припадає саме на міста. Але вони є й однією з найважливіших точок втручання для створення сталої місцевої економіки, зменшення впливу на природне середовище і підвищення якості людського життя.

Спека, забруднення повітря та води, підтоплення — це ті небезпеки, з якими стикаються міста через зміну клімату вже сьогодні. Ситуація з кліматом загострюватиметься й надалі, тому існує нагальна потреба у більш зелених містах, які матимуть мінімальний рівень викидів, сталу інфраструктуру, озеленення, переробку та максимально екологічну утилізацію відходів, будуть інклюзивними й комфортними для життя.

Ситуація з водною безпекою стає дедалі нестабільнішою як в Україні, так і в країнах ЄС

Цьогоріч WWF-Україна розпочинає напрацювання планів з управління посухами, адже проблема нестачі прісної води може стати однією з ключових уже в найближчому десятилітті. У своїх підходах ця природоохоронна організація (повідомляється на її сайті https://wwf.ua) застосовуватиме найсучасніші європейські практики та інструменти.

WWF є одним зі співзасновників Global Water Watch — платформи, що надає безоплатну глобально доступну інформацію про воду в режимі реального часу. Цю інформацію отримують за допомогою супутникових даних, машинного навчання та хмарних обчислень. Global Water Watch допомагає спростити доступ до даних, надає можливість адміністраціям реагувати на екстремальні погодні явища та керувати ризиками, спричиненими змінами клімату.