Турецький фактор

У переліку подібності режимів путіна та Ердогана виявилося жорстке придушення внутрішньої опозиції та переслідування опозиціонерів за кордоном (прихильників Ґюлена, керівників Курдської робочої партії) і тих, хто перебуває всередині системи, але налаштований проти економічної політики президента, проти пріоритету політичних вимог гри над вимогами економіки. Спорідненість режимів двох диктаторів, звісно ж, не варто перебільшувати. Вона проявляється там, де близькі інтереси Туреччини та росії. Але не слід і применшувати ступінь симпатії цих двох людей. Вони схильні вчитися і наслідувати один одного. При цьому взаємні симпатії зросли саме після розв’язання путіним масштабної війни.

Тому Ердогана не можна розглядати як нейтрала чи посередника у вирішенні так званого українського питання. Так, він бореться на власній барикаді. Але ця барикада захищає водночас і російську позицію. Так, він подає себе як прихильник суверенітету і територіальної цілісності України. Але тільки тому, що цю цілісність підтримують кримські татари, етнічно близькі туркам.

А з цілої низки питань, де можна і невинність зберегти, і зовнішньополітичного капіталу надбати, турки займали і займають відверто «шкурну» позицію. Що проявилося, зокрема, під час укладання угод про вивезення зерна з чорноморських портів України за посередництва ООН. Не секрет, що дві воюючі країни, укладаючи дві тимчасові угоди, вкладали у них різний зміст і мали різні цілі. Наша країна зберігала експорт продовольства, заробляючи мільярди доларів, а російська сторона вважала, що вирішує цілу низку своїх завдань. У тому числі тих, які не пов’язані безпосередньо з перевезенням зерна.

Не зайвим буде нагадати, що ці завдання лише виглядають самостійними. Вони, як у матрьошку, входять у те, що прессекретар путіна називає реальним станом речей. Тобто у визнання з боку ООН російської окупації України та у можливість красти на окупованій території все, що заманеться. Щодо вимог кремля про підключення до SWIFT «Россельхозбанка», зняття обмежень на постачання запчастин для російської промисловості, розморожування активів російських компаній, які потрапили під санкції, тощо, то це загалом означає капітуляцію Заходу перед путіним. Піти на таке ніхто не наважився б. Нічого з подібного переліку перед укладанням зернових угод російській стороні не обіцяли.

А є ще КНР

Репетування путіна, що «нас обдурили», на пресконференції з Ердоганом у Сочі означає лише крах російських надій. Не більше. І крах надії, що якимось чином вдасться утримати вкрадене-захоплене під час кривавої війни. З реакції Ердогана під час пресконференції було видно, що президент Туреччини чудово все розуміє і готується вжити заходів. Після реалізації планів російсько-турецького газового хабу, після того, як крадене українське зерно дійде до покупця у Катарі, президент Туреччини, зрозуміло, заявить про дисконт цін на газ і зерно на користь країни-транзитера.

У цьому огляді, можливо, надто багато місця приділено Туреччині, її інтересам та причинам, через які ця країна не може бути посередником у російсько-українській війні. Хоча, якщо розібратися, таких посередників наразі нема у принципі. Є країни, подібні до Індії, які проголошують справедливі гасла, але купують в обхід санкцій російську нафту, є країни західної орієнтації, подібні до Ізраїлю, які не бажають загострення відносин з кремлем… Одне слово, п’ятдесят відтінків сірого, якщо не більше. І є Китайська Народна Республіка, здатна реально вплинути або й взагалі зупинити російсько-українську війну.

Згадайте, що у лютому 2022 року путін вирушив саме до Пекіна, щоб отримати добро на масштабне вторгнення в Україну. І, судячи з усього, отримав, запевнивши Сі, що вирішить поставлені завдання у короткий термін малою кров’ю. Але, м’яко кажучи, не склалося. Сі занепокоївся, подався до москви з державним візитом, щоб з’ясувати, що пішло не так у дорогого друга володимира. І не здогадався заїхати до Києва, дізнатися, що саме пішло не так. Комуністичні функціонери з оточення очільника КНР запевняють: української держави не існує, а режим у Києві тримається на американських багнетах. Із цим переконанням Сі Цзіньпін живе вже півтора року. І нема ознак, що його позиція змінилася бодай на міліметр.

Щоб звірити годинники, голова КНР знову вирушить до москви і знову омине увагою Київ. І знову отримає імпульс від своїх функціонерів. Політика путіна правильна, скажуть вони. Те ж саме після розпаду Російської імперії робили Ленін і Сталін. І якби не Горбачов, засланий американськими імперіалістами, радянська влада існувала б на шостій частині суші донині. Треба дати кремлю більше зброї, можливо, послати добровольців — й отримаємо дві України. Як у п’ятдесятих роках минулого століття отримали дві Кореї.

Китайці, схоже, вірять, що історія завмерла в часі, а кордони держав залежать винятково від рішень їхнього керівництва. Наші збройні сили, гадаю, скоро це спростують.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.