Переглядів: 262

Порятунок через допомогу іншим

Катя ніколи не думала, що їй доведеться покидати рідний Маріуполь під вибухи та гуркіт канонади в 2022 році... Родина Влада потрапила під обстріл під час виїзду з Херсона... Але випробування для українців розпочалися набагато раніше — у 2014-у: тоді дитина донеччанки Карини була вся в попелі після ночі на вокзалі в Ясинуватій. І як зраділи пасажири потяга, коли в’їжджаючи до Слов’янська, побачили на стовпах українські прапори...

Війна, кривава, нещадна — випробування на міцність. І свідчення тому — люди, які подолали розруху, голод, злидні, здобули нову професію і стали волонтерами благодійного фонду «Тримай», створеного журналісткою Юлією Федоровою у перші дні війни, щоб допомагати нашим бійцям та переселенцям.

Волонтерка соціального фронту

За час війни з росією Одеса прийняла понад 70 тисяч співвітчизників, які були змушені виїхати зі своїх зруйнованих, випалених міст та сіл.

Карина працювала юрисконсультом на митниці у Донецьку. Вийшла заміж, народила дитину. Матвійчику було лише пів року, коли у 2014-у Донецьк окупували.

Карина згадує: «Ми виїхали із Ясинуватої. На той момент уже точилися бої. Все горіло. Ми сиділи на вокзалі. І дитина була вся в попелі. Коли прийшов поїзд, провідники відчинили двері й усіх пускали вже без квитків, аби лише виїхати».

Тоді жінка помітила таку річ. У потязі зазвичай люди знайомляться, дістають їжу, запитують одне одного, куди їдуть. А тут цього не було. Усіх скувала жахлива внутрішня напруга. Бо всі думали, що може щось статися, снаряд потрапить у поїзд або десь їх зупинять і висадять. Це було до Слов’янська. «А потім ми побачили на стовпі намальований прапор України. Аж тоді заспокоїлися. І я дуже зраділа, коли побачила українську поліцію», — розповідає жінка.

В Одесі сім’ю Карини прийняла знайома подруги. У кишені було лише 600 гривень. Вони нічого із собою не взяли. У чому були, у тому й поїхали.

Чоловік Карини улаштувався продавцем у магазині. Вона працювала копірайтером, потім — торговим представником у київській компанії.

24 лютого 2022-го знову перевернуло її життя. Почалася повномасштабна війна. Карині зателефонували знайомі з Харкова й попросили забрати із санаторію «Хаджибей» дітей, які там були на лікуванні. Карина доглядала малечу. Надвір практично не виходили, тільки в магазин. Але бездіяльність була нестерпною. Карина почала шукати інформацію. І знайшла повідомлення, що потрібен модератор. Вирішила спробувати: «Я не знаю, хто такий модератор, але тільки скажіть, що треба робити». Й усе вийшло.

У благодійному фонді підібралася міцна команда, до якої Карина влилася як менеджерка. Сьогодні вона керує видачею гуманітарних пакетів. Також шукає продукцію, займається комунікуванням, постачанням. Спочатку напитувала дитячі речі, памперси, харчування. Нині вже розширила спектр. Якось вони з колежанкою Олею їхали в машині й вирішили збирати продукти для наших захисників. І так постав напрямок «Приносьте на ЗСУ». Нещодавно започаткували ще один проєкт — допомогу прифронтовим селам Херсонщини продуктами, які там розподіляє церква. А ще запровадили обмін між дітьми іграшками. Хтось награвся лялькою чи машинкою — прийшов і поміняв на іншу. Син Карини уже втретє змінює іграшки. Так і з книжками. Потім прийшла думка подбати і про чотирилапих друзів — збирати корми для покинутих тварин.

«Ми можемо зібрати на «Байрактар» для ЗСУ»

До роботи волонтерської організації долучився і десятикласник Влад. Він виїхав із родиною з Херсона навесні 2023-го. Жив в окупації пів року. Там не міг навчатися. Вчителям заборонили вести уроки на окупованій території. На сімейній раді вирішили рятуватися. На виїзді із міста потрапили під обстріл. Довгий час стояли у колоні. За шість годин вибралися із Херсона і попрямували у Вінницю до родичів, а потім — до Одеси.

Коли мати шукала житло, на сайті знайшла оголошення, що потрібні люди для збору коштів на ЗСУ. Влад пішов разом із мамою. Спочатку вони як вимушені переселенці отримували гуманітарну допомогу, але зараз відмовилися, бо, вважають, комусь вона потрібна більше. Мама Влада реєструє людей. Син донатить. «Сьогодні дві тисячі зібрали. Якщо так триватиме, зможемо зібрати на «Байрактар». У нас також є музей орків, їхні каски, зброя, бронежилети, амуніція, залізяччя, яким вони начиняють ракети», — розповідає хлопець.

Волонтерство для нього дуже важливе. Тому що всі разом. І так спокійніше, впевненіше, коли всі допомагають. Сьогодні Влад навчається дистанційно у херсонській школі №56, де викладають як місцеві вчителі, так і з Одеси, Львова. Він уже наздогнав програму, і його навіть перевели до математичного класу.

«Коли потрібні руки, завжди відгукуюся»

Катя навчалася у гімназії №27 Маріуполя. Через бомбардування сім’ї довелося переселитися до родичів в інший район, де було спокійніше. Місто постійно обстрілювали. Чотири години тиші, а потім знову вибухи. У квартирі вимкнули газ. Батько з офісу приніс макулатуру, поруч був невеликий лісок — готували на багатті. У Катиній сім’ї були лише крупи, у сусідки — засолене м’ясо. Об’єдналися й варили великими каструлями. Із продуктами було складно. А з водою пощастило — брали із джерела у приватному секторі. Щоправда, доводилося вистоювати у черзі.

Коли висадили в повітря «Сіті-центр», вирішили виїжджати з міста. Були величезні черги. Просувалися по 200 метрів. Коли стояли в заторі, почався обстріл, лунала канонада. На посту перевіряли машини, документи, телефони…

Приїхали до Одеси у березні, оселилися, облаштувалися. Сидіти без діла, коли всі допомагають країні, було найгірше. Мама знайшла оголошення: потрібні люди, щоб збирати гуманітарні пакети. Катя також підключилася. Вона бере участь у заходах фонду, зустрічає переселенців, допомагає їм орієнтуватися, пояснює. Для неї це дуже важливо, бо, переконана, вона також на своєму фронті. «Коли бачу оголошення, що потрібні руки, завжди відгукуюся», — підсумовує дівчина.

Підтримувати тих, кому важче

Ольга приїхала до Одеси із Луганська ще в 2015 році. Там втратила роботу, будинок. Але на облік як вимушено переміщена особа стати відмовилася. Вирішила, що комусь це важливіше. За порадою подруги пішла на курси тестувальників. І знайшла нову професію. Заробляє й допомагає переселенцям та воїнам ЗСУ. Слідами Ольги пішла і її знайома, яка також отримала професію тестувальника й знайшла роботу, попри пенсійний вік.

Про пережите під час війни Ольга написала розповідь. І стала лауреаткою конкурсу для переселенців та про переселенців «Подолання», який організували Одеський інститут соціальних досліджень та обласна організація Національної спілки журналістів України у рамках загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання». Сподівається, що її розповідь, яка опублікована в соці-альних мережах, допоможе й іншим переселенцям стати на ноги в новій для них обстановці й теж почати допомагати тим, кому важче.

Війна є випробуванням для кожного з нас. І важливо носити в собі переконання, що ми зможемо подолати ці випробування. Що обов’язково переможемо!

Інна ІЩУК.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net