Військовик і музикознавець

Після закінчення в 1898-у семінарії Федір Стешко був призначений учителем церковнопарафіяльної школи в Таращу, де заодно диригував соборним хором. Однак така перспектива не задовольняла юнака і наступного року він вступив до Київського юнкерського військового училища, після закінчення якого в 1901-у у званні підпоручника потрапив на Далекий Схід. Що в училищі, що на службі не поривав з музикою. Перебуваючи на Далекому Сході, організував з вояків полковий хор, який виконував як світські, так і церковні твори.

У 1908 році вступив до військово-юридичної академії в Петербурзі. Протягом навчання в столиці поглиблював свою музичну освіту, ретельно вивчаючи історію музики у професора консерваторії Л. Саккетті. Закінчивши в 1911-у академію, переїхав до Одеси, де відвідував оперний театр та бібліотеки. За цей час капітан Стешко належно підготувався і в 1912-у успішно склав іспити при юридичному факультеті Новоросійського (Одеського) університету, після чого повернувся до своєї частини на Далекий Схід. У середині 1914-го був призначений на посаду помічника військового прокурора Владивостока. Перебуваючи протягом шести років у цьому місті, брав активну участь у його музичному житті, обирався членом ради місцевого відділення Музичного товариства.

26 березня 1917 року підполковник Федів Стешко став одним з організаторів Владивостоцької Української Громади, головою її музичної секції та диригентом хору. Невдовзі, у травні, був обраний головою Громади. З цього часу й до свого від’їзду з Владивостока Федір Миколайович був активним учасником місцевого українського культурного життя, виступаючи як хормейстер і диригент на численних національних концертах та святах.

Наприкінці 1917-го демобілізувався і присвятив себе музично-педагогічній діяльності, працюючи вчителем співу в кількох школах міста. А після відкриття у Владивостоці в 1918-у педагогічного інституту почав там викладати музику.

Зі встановленням на Далекому Сході колчаківської влади Стешка, як кадрового офіцера, було призвано на службу — підвищено у званні до полковника й призначено на посаду помічника військового прокурора Приамурського військового округу. Навесні 1919 року завдяки зусиллям Української Громади було створено І-й Український Далекосхідний курінь вільного козацтва. Однак уже в червні колчаківська влада розпочала репресії проти українського руху, внаслідок чого курінь розформували, а українські провідники зазнали арештів та переслідувань.

31 січня 1920-го у Владивостоці відбувся переворот, організований демократичними силами. Був утворений Український Революційний Штаб, який очолив полковник Стешко. Під його проводом Штаб почав займатися відновленням української військової частини. Однак уже в лютому Федір Миколайович через родинні справи, а також з дорученнями Українського Далекосхідного Секретаріату разом з частинами чехословацьких військ виїхав до Європи.

Із Праги невдовзі поїхав в Україну, де жили його дружина з сином, які вибралися з Далекого Сходу раніше. На початку липня прибув до Кам’янця-Подільського, але вже за кілька днів уряд УНР змушений був покинути це місто. Федір Стешко долучився до заснування в Кам’янці «Народної консерваторії», в якій викладав теорію музики, працював також диригентом одного з місцевих хорів. У цьому місті він пробув близько п’яти місяців, а потім виїхав до Польщі, в Тарнув, де в 1920 — 1922 роках очолював культурно-освітній відділ Генерального штабу Армії Української Народної Республіки й одночасно до весни 1922-го керував хором державних установ УНР, з яким улаштував низку концертів, що мали великий успіх. У Тарнуві почав серйозно студіювати музикознавство, зокрема історію української музики, та збирати різні матеріали з цієї теми.

У 1922-у, довідавшись про створення в Празі Українського вільного університету, Федір Миколайович для продовження своїх музичних студій переїхав туди. Упродовж 1923 — 1926 років навчався на факультеті філософії Карлового університету. 1923-го почав викладати музикознавство в новозаснованому Українському високому педагогічному інституті (УВПІ) ім. М. Драгоманова. У 1924-у, разом з Н. Нижанківським, П. Щуровською та Ф. Якименком, став засновником музично-педагогічного відділу УВПІ й був обраний його секретарем. Згодом очолив кафедру історії музики, здобув звання професора й увійшов до сенату інституту.

1931 року Федір Стешко подорожував по Галичині, збираючи матеріали до праці про чеських авторів в українській церковній музиці. Після закриття у 1934-у УВПІ очолив музичний відділ Слов’янського інституту й виступив ініціатором створення при ньому архі-ву слов’янської музики, зокрема його української секції. У 1935-у збирав матеріали в Болгарії та Югославії. У 1934 — 1937 роках, перебуваючи в Ужгороді, досліджував історію церковного співу на Підкарпатській Русі, літургічні твори старовинних греко-католицьких священників — композиторів Закарпаття. Із 1937-го почав співпрацювати з львівським часописом «Українська музика», а в 1938-у став членом його редколегії.

Під редакцією Федора Стешка Українське музичне товариство видало п’ять випусків пісень німецьких композиторів XIX ст. в українських перекладах. Він співпрацював з Українською загальною енциклопедією (1930 — 1933, Львів) та з чеськими енциклопедичними виданнями. Після поїздок на Закарпаття написав працю «Церковна музика на Підкарпатській Русі» (Ужгород, 1936). Федір Миколайович — один з перших дослідників давньоукраїнської музики, займався транскрипцією нотного письма зі старовинних церковних книг. З найвідоміших праць, присвячених цій темі, — «Перші українські нотодруки» (Прага, 1929), «Джерела до історії початкової доби церковного співу на Україні» (Прага, 1929), «Перші українські церковні композиції» (Львів, 1939).

Не забував Федір Стешко і своїх друзів, які залишилися на Далекому Сході. Зокрема, листувався з відомим українським журналістом і політичним діячем далекосхідної української еміграції Іваном Світом, що мешкав тоді у Харбіні, надсилав видання до книгозбірні харбінської «Просвіти».

Чеська дослідниця творчості Федора Стешка Тетяна Беднаржова писала: «Він зумів вникнути в малодосліджені ділянки української церковної музики, окреслити сферу її розвитку, зазначаючи, що український церковний спів є одним з найкращих у світі зі своїми стародавніми розспівами та новішими композиціями майстрів церковного співу кінця XVIII та початку ХІХ ст.».

Помер Федір Миколайович Стешко 31 грудня 1944 року, похований на Ольшанському цвинтарі у Празі.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець.