Переглядів: 294

Одеська філія «Плугу»: погляд крізь роки

Цікавою і багатогранною є творча спадщина нашого славетного земляка — поета-гумориста і сатирика Степана Олійника (1908 —1982). Він, нагадаю, народився у с. Пасицели на Балтщині, в Одесі закінчив семирічну школу імені Лесі Українки, потім — кооперативний технікум і літературний факультет Інституту народної освіти. Скласти уяву про ранній період його творчого життя, про талановитих ровесників та однодумців, а ширше — про особливості літературного процесу 20-х років ХХ століття в нашому місті допомагають автобіографічні спогади-оповідки, які становлять окремий — четвертий — том чотиритомного видання творів письменника (Київ, «Дніпро», 1979).

Зокрема, у нарисі від назвою «Поет молодості», присвяченому пам’яті свого ровесника і побратима, поета Панька (Пантелеймона) Михайловича Педи (1907 —1937), який став жертвою сталінських репресій, Степан Іванович розповідає що «в Одесі було тоді п’ять літературних організацій: «Гарт», «Плуг», «Потоки Октября», «Перевал» і «Молода гвардія». Певне враження про тогочасне творче розмаїття чорноморського міста дають окремі спогади про перші зустрічі молодого початківця з поетом Володимиром Сосюрою — «Ніжний, людяний», письменником-гумористом Остапом Вишнею — «Всі ми його любили», драматургом Іваном Микитенком — «Мій перший консультант».

Останній із 1922 року був студентом Одеського медичного інституту, а з 1924-го очолив одеську філію спілки українських пролетарських письменників «Гарт», ідеологом і засновником якої в 1923-у у Харкові, тодішній столиці радянської України, виступив поет Василь Еллан-Блакитний. Майже одночасно, в 1922-у, там же, у Харкові, Сергій Пилипенко заснував спілку селянських письменників під назвою «Плуг». Про одного із членів цієї літературної організації з одеських авторів — поета жертовної долі, перекладача і педагога, заарештованого одеською ЧК у справі «Спілки визволення України» («СВУ»), Аркадія Васильовича Казку (1890 —1929), написав статтю-дослідження незабутній письменник і літературознавець Григорій Зленко, яка вміщена в книжці «Подорож у минуле: розповіді про пошуки і знахідки» (Одеса, 2010). Утім, про заснування й подальше існування самої одеської філії «Плугу» конкретніших даних не навів.

З огляду на такі не досить обнадійливі обставини мій пошуково-краєзнавчий інтерес викликав часопис «Плужанин» — літературно-художній і критичний місячник, який виходив у Харкові в період 1925 —1927 років за редакцією Сергія Пилипенка, Івана Сенченка, Андрія Головка та Андрія Паніва. Знайомство зі змістом його публікацій, численних хронік тогочасного літературного життя в Україні дало можливість встановити перебіг подій, пов’язаних з виникненням і діяльністю одеської філії «плужан», окреслити коло ініціаторів, дотичних до історії її заснування та становлення.

Перша згадка про існування в Одесі літературного гуртка відповідного напрямку міститься у цьому часописі за №6 від 1.12.1925 р.: у розділі під назвою «Хроніка. В ЦК «Плуга» за офіційними підписами голови ЦК С. Пилипенка та секретаря Ів. Сенченка повідомляється, що серед інших осередків в Україні «ЦК ввело в список літгуртків, які ідеологічно зв’язані з ЦК, дістають від нього поради, вказівки… Одеський — при ІНО». Далі в тому ж таки номері вміщена окрема замітка під назвою «Одеська філія «Плуга», де зазначається, що «Справу розпочали студенти ІНО, вони заснували літгурток, який вже зареєстрований ЦК «Плуга» і досить розвинув свою працю. Поруч з цим у товаришів виникла думка про об’єднання кількох літгуртків (при Вузах і Радпартшколі) однією філією».

Про те, що перші об’єднавчі кроки на цьому шляху не були легкими, а зустріли реальний спротив з боку вже існуючої в Одесі філії «Гарту» під орудою І. Микитенка та групи «Потоки Октября», свідчить те, що на противагу об’єднавчому зібранню «плужан» на конкретну годину ті призначили свої зібрання на годину пізніше. Кількість учасників цих засідань — 34 проти чотирьох — суттєво підбадьорила прихильників літооб’єднання «Плуг» і призвела до створення оргбюро філії у складі активістів за прізвищами: Гурій (голова), Сенченко Он. та Огневик (секретар). Як зазначено в тексті, «керовником літстудії визначено тов. Сенченка».

Наступний випуск «Плужанина» — № 1 від 1.01.1926 р. — додає певних родзинок до загальної картини становлення новоутвореної літературної організації. Зокрема, в публікації під назвою «Одеський літгурток «Плуга» при ІНО» зазначається, що ініціативна група при ІНО утворилася у вересні (1925-го. — Прим. А.Г.) і спершу налічувала лише семеро осіб. Їм довелося чинити своєрідний спротив намаганню тодішнього культкому ІНО сформувати єдину організацію, без урахування літературних напрямків. При цьому за домовленістю «збиралися в БПСі (Будинок політосвіти селян. — Прим. А.Г.), бо в ІНО не давали помешкання».

У відповідь на звернення до профільної харківської літературної організації одесити отримали лише словесну підтримку, а свою основну енергію спрямували на встановлення дієвих контактів з іншими літературними осередками в ІЗО (тогочасний Інститут образотворчих мистецтв. — Прим. А.Г.) та Радпартшколи (РПШ). Серед тодішнього активу названі конкретні прізвища, які, як виокремлено в тексті, «заплужанились», і серед них — Огневик, Гусак, Гурін та Андрієць.

Докладені активістами зусилля призвели до позитивних зрушень: утворення філії, зростання її членів, урізноманітнення літературних читань і зустрічей, що в результаті забезпечило регулярність самих творчих засідань — двічі на місяць та стабільного числа їх учасників — 50 — 60 літстудійців. Одночасно зміцнювалися зв’язки і зав’язувалося листування з творчими особистостями у селах, переважно із середовища сількорів, налагоджувалося розповсюдження видань «Плужанина» на теренах Одещини.

Про ідейне розширення напрямків творчої роботи одеської філії, зростання авторитету й популярності її членів серед селян свідчить і підтримка форм та методів її діяльності з боку тодішнього редактора газети «Червоний Степ» на прізвище Красний, а також розміщення в одному з її номерів статті авторства Огневика про «Плуг» на Одещині.

З погляду сьогодення особливо цінний літературознавчий і краєзнавчий інтерес має надрукована фотографія із зазначенням прізвищ окремих учасників молодої літературної організації, серед яких — Білоус, Бачинський, Безхлібний, Петровський, Сінческул, Огневик, Сенченко Он.

Не менш цікавим для сучасного дослідження є наступне число «Плужанина», №3 від 1.03.1926 р., де в рубриці «По філіях і літгуртках Плуга» опубліковано фотографію під вельми красномовною назвою «Одеська філія Плуга». Порівняно з попереднім тут поданий розширеніший список студійців, а саме: Запорожець, Сенченко Он. (уповноважений редакції з розповсюдження журналу), Бачинський, Гурій, Гусак, Огневик, Педа і Калайда.

Редакторський колектив харківського видання був зацікавлений у підтримці творчих здобутків одеситів. Такий висновок можна зробити на підставі часопису за № 4/5 від 1.04.1926 р., де поряд з творами інших відомих тоді українських поетів (С. Бен, М. Нарушевич) вміщений вірш одесита Т. Огневика (текст подаємо наприкінці статті. — Прим. А.Г.).

Спарений номер 6/7 «Плужанина» за 1.06.1926 р. цікавий тим, що в розділі «Хроніка» опублікована замітка «Літературне життя Одеси». У ній повідомляється про створення в нашому місті окремої федерації пролетарських і селянських письменників, куди ввійшли представники різних літературних організацій на правах збереження своїх творчих напрямів. Ідеться також про спільне видання альманаху «Провесінь». Інформується про переформатування організації «Гарт» у «Вапліте», діяльність робкорівського гуртка «Станок», літгрупи прозаїків і поетів «Смена», асоціації пролетарських письменників «Потоки Октября», найдавнішої в місті за часом утворення (1922), з її секціями українських, єврейських та російських літераторів.

До цього переліку додається інформація про діяльність одеської філії «Плугу», яка, як зазначається в тексті, «народилась найпізніше з усіх інших організацій літературних, нині об’єднує міцний гурток молодих письменників, має літературні гуртки при місцевих ВУЗах, бере участь в виданні федерації «Провесень», твори окремих письменників філії та літгуртків друкувалися в одеських газетах і журналах, журналах харківських і в «Плужанині».

Наступний номер «Плужанина» — 8/9 від 15.08.1926 р. — поряд з добіркою поезій різних українських авторів (Н. Забіла, С. Григорович, А. Хвиля) надрукував вірш одеського поета Т. Огневика під назвою «Колискова», розмістивши на тій же сторінці фото самого автора.

Тогочасний літературний процес в Одесі загалом перебував під прискіпливою увагою критики й не завжди сприймався однозначно та оцінювався позитивно. Про це свідчить, зокрема, замітка під назвою «Літературна Одеса» автора на ім’я Михась Наварин, уміщена в №3 «Плужанина» від 1.02.1927 р. В ній висловлюється зауваження, що одеська преса загалом «чи не в змозі, чи не хоче відповідно реагувати на літературні події… киянина, а то й харків’янина вражає відсутність літературних доповідів, диспутів, літературних вечорів… «Известия» (тогочасна центральна партійна газета в Одесі. — Прим. А.Г.) освітлюють літературне життя Москви, частково — Харкова, самої ж одеської літературної хроніки подибуємо надзвичайно мало…». І далі: «…місцеві Одеські літературні орга-нізації — група плужан, філія колишнього Гарту, Потоки Октября, робкорівський літгурток «Станок» слабі, їхньої роботи майже не видно і не помітно… журнал «Провесень»… помер, нового журналу Одеса не має, а без цього Одеса ще довго буде пасти зади в літрусі…».

Не оминув автор й об’єктивних труднощів, пов’язаних із ходом тодішнього процесу українізації в нашому місті. Ось які думки і враження він зафіксував:

«Одеса українізується, як це і можна було чекати від такого міста — таки, нівроку їй, тугенько. На вулицях можна назбирати немало матеріялу для анекдотів з українізації. Вже остання зупинка залізниці коло Одеси дає обі-цянку на щось веселе далі: пасажири вагону здивовано читають — «пожежна шопа», а потім запитують своїх випадкових сусідів: Що воно таке? Ну й далі в місті бачимо: «зубовний лікар», «зшитки», кравці там шиють «по новішим кроям», кіно-афіші проголошують новий фільм «Дім ненавиду».

Характерна риса — у всій Одесі не можна ніде знайти комсомольських журналів та газети. Загалом, з українськими журналами по кіосках слабо. Натомість «Огоньок», «Бузотьор», «Сміхач», кіно-фото-спорто журнали всюди на першому місті і одержує їх Одеса з Москви досить акуратно».

Чи не нагадує вам, шановний читачу, ця ситуація наше зовсім недалеке минуле?!

Останнім акордом у висвітленні роботи одеських літгуртків «плужан» є світлина, вміщена у наступному випуску «Плужанина» (№ 4 від 25.02.1927 р.) під назвою «Одеський літгурток при Політехнікумі Образотворч. Мистецтв». Серед присутніх у кадрі зазначені прізвища його учасників: Криворучко, Запорожець, Гурський, Ткаченко, Коненко, Судариков, Горбенко.

З початком нового 1928 року на зміну часопису «Плужанин» за рішенням керівництва спілки почав виходити журнал під назвою «Плуг». У випуску №1 від 1.01.1928 р. у розділі «Хроніка» міститься коротка офіційна інформація про те, що «до членів спілки прийнято нових письменників: Казку Аркадія (Одеса)»...

Цей номер також цікавий тим, що поряд надрукована оригінальна замітка-дослідження під назвою «Що читає Одещина». Наведена інформація дозволяє відчути складнощі тогочасного процесу українізації в регіоні. Ось як про це пише автор «Книгар» (літературний псевдонім засновника «Плугу» Сергія Пилипенка. — Прим. А.Г.): «Про Одесу іноді, жартуючи, кажуть: «як би це її — «маму-Одесу» — та прилучити до України?». І справді: за одеськими відомостями в самій Одесі налічується лише 7% українців на 45% росіян, 41% євреїв та 7% інших національностей. Цілком природно, що й процес українізації в Одесі й на Одещині зустрічається з труднощами більшими, ніж в инших місцевостях. Своєрідний характер Одеси яскраво відбивається й на смаку її читачів — найбільшою популярністю користується література перекладна, а з посеред неї — американська».

Не менший інтерес становлять результати анкетування читачів бібліотек, проведеного тоді кабінетом одеської політосвіти. Загалом було оброблено 20 тисяч анкет, які по Одеській окрузі стосовно периферійних книгозбірень дали такі цифри: «Тут читачів української книжки, звичайно, більше — з белетристики видає укр.книжок — 55%. Цікаво: хто ще її читає? Анкети читачів говорять, що селян — 25%, робітників — 37%, членів родин — 27%, службовців — 30%, учнів — 31%; загалом 30% читають укр. книжки…». І як висновок: «А загалом цифра 30% укр.читачів — для Одещини ніби пристойна. Лишається одне — дати цьому читачеві інтересну, художню літературу».

На жаль, проблема видання якісної, високохудожньої української літератури для читацької аудиторії, сформульована ще в далекі двадцяті роки ХХ століття, залишається актуальною і в наші дні.

(Далі буде).

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net