Переглядів: 277

Свято і навколо свята

Сьогодні, 24 серпня, наша країна відзначає День Незалежності. Відзначає удруге після масштабного вторгнення російських військ на нашу територію. На початку війни, після окупації та анексії Криму, ми продовжували пошановувати цей день начебто нічого й не сталося. Святковий настрій не зник навіть після того, як російські терористи захопили Луганськ і Донецьк, а європейські союзники змусили Україну укласти з агресором ганебні «мінські угоди».

Апологія Зеленського

Декого протверезили лише масові вбивства агресорами українських громадян після 24 лютого 2022 року. А взяти на себе частину провини за розгубленість на початку вторгнення серед української політичної еліти здатні одиниці. При цьому особливою заслугою глави української держави вважають, що він не втік зі столиці, а залишився у Києві разом з адміністрацією, попри реальну небезпеку. Применшувати таку заслугу не варто, але Вінстон Черчилль у 1940-у теж не покинув Лондона. А Сальвадор Альєнде у 1973-у особисто захищав президентський палац і загинув зі зброєю в руках.

Особиста хоробрість і впевненість глави держави, звісно, мають значення, але феномен «бо не втік» діє на уми недовго. І працює, коли приводить до результатів. Під час війни — до перемог. На внутрішньому фронті особливою заслугою Володимира Зеленського є, хоч як це дивно, дотримання Конституції України. Судячи з усьо-го, він навіть на засіданнях Ставки Верховного головнокомандувача не нав’язує бойовим генералам свого варіанту ведення воєнних дій. Не ставить політичну доцільність вище, ніж дозволяють можливості ЗСУ.

А от на зовнішньому фронті Зеленському вдається те, чого не вдавалося жодному з україн-ських президентів. Майже два з половиною роки події у нашій країні перебувають у центрі уваги світової політики. Ба більше, вони багато в чому світову полі-тику формують. Як це вдається без очевидних перемог, а лише обіцянкою великого наступу — велика загадка. Але обіцянки діють на короля Швеції, на арабських шейхів і навіть на столітнього старця Кісінджера, який побачив за своє життя більше політиків, ніж може поміститися на глобусі.

Єдиним, хто постійний у «тверезій» оцінці політичних і військових можливостей України (а заодно і росії), є президент США Джозеф Байден. Але думка сімдесятидев’ятирічного демократа з Білого Дому не може похитнути нічого. Він, як і раніше, боїться перемоги у війні України, остерігається поразки й розпаду росії та сподівається, що політика «запобігання ескалації» принесе йому у 2024 році перемогу на виборах. Хоч за-глядай в очі Байдену, хоч його синові Хантеру ні за що заплати двісті мільйонів доларів — нічого не зміниться. І не варто Зеленському по літаки летіти до Вашингтона. Окрім чергової порції стурбованості та заклику до стриманості, нічого звідти привезти не вдасться.

За межами огляду залишається, природно, «глобальний Південь» з Китайською Народною Республікою, Індією, Латинською Америкою, Іраном та частиною Африки, яким Україна, російська агресія і все на світі — «до лампочки», але які не проти нажитися на нафтовій маржі та нелегальній торгівлі зброєю й товарами подвійного призначення. З ними вести переговори на найвищому рівні — лише час гаяти. Та й вони до переговорів не готові.

Не будемо «випрямляти» історію

Бурхливу зовнішньополітичну активність, уособленням якої вже другий рік поспіль є глава нашої держави, варто на якийсь час згорнути і зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем.

Святкування Дня Незалежності для цього є хорошою нагодою. І розпочати треба з осмислення природи сучасної незалежної української держави. Для романтиків важливо, щоб коріння нашої історії сягало вглиб століть і, за можливості, не перепліталося з корінням історії інших народів. А воно за тисячолітній період перепліталося багато разів. «Випрямити» історію, щоб із Трипілля перескочити до Київської Русі, з неї — до Гетьманщини, з Гетьманщини — до Української Народної Республіки, з УНР — до ОУН та УПА, а звідти — до УРСР періоду перебудови — нездійсненна мрія.

Слід визнати, що сучасна українська держава є продуктом не далекого, а близького до нас відрізку часу. Й нинішні українські управлінці за моделлю поведінки ближчі до секретарів та інструкторів комуністичних обкомів, ніж до козацької старшини чи армії технократів, «слуг народу» у демократичній державі. Якщо це взяти до уваги, багато особливостей нашого державного та суспільного життя стануть зрозумілішими. Сферу корупції як форму блату та кругової поруки «правоохоронної» мафії можна буде обмежити там, де вона за-грожує безпеці країни, а систему оподаткування впорядкувати, не посилаючись на особливий український менталітет.

Війна і воєнний стан при цьому не заважають, а, по ідеї, повинні підтримувати дисципліну. У рамках законодавства і в юрисдикції спеціальних судів, якими у нас аж рябить. Треба ними послуговуватися, терміново зміцнювати реальну, а не уявну вертикаль влади. Не перетасовувати колоду грабіжників, а притягувати корупціонерів до відповідальності. Наразі ж процес тотального грабежу в умовах війни на наших очах продовжується. Вартість військової амуніції за день шляху з Туреччини до України дорожчає у кілька разів, а міни, що поставляються на фронт, дорогою від одного до іншого українського виробника виявляються непридатними для використання.

Вертикаль влади при цьому займається покладанням квітів до пам’ятників Тарасу Шевченку та фотографіями себе на тлі всенародного свята. Частина керівників навіть не гидує робити селфі на тлі розбитої ворожої техніки, виставленої у центрі столиці, й давати інтерв’ю журналістам про становище на фронтах. Наших співгромадян, звісно, фотографіями не обдуриш. Але українських воїнів та волонтерів така безсоромність дратує. Роздратування й агресивність накопичуються і шукають виходу. Якусь частину образ могла б зняти показова перемога над ворогом «до дати». Такі ідеї гуляють.

Але наші військові не забули, до яких втрат у радянські часи призвели накази Сталіна форсувати Дніпро і взяти Київ до 7 листопада 1943 року. Наступ наших військ зараз продовжується повільно, але впевнено. І завершиться вигнанням окупантів з української землі.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net