Переглядів: 366

«Рокові часи» Михайла Жука

Блажен, хто «рокові часи»
Не відчував на власній шкурі…
Микола ЗЕРОВ.

2 жовтня сповниться 140 років від дня народження Михайла Івановича Жука (1883 — 1964) — видатного художника, письменника, драматурга, казкаря, перекладача. Незважаючи на достатньо широке висвітлення цієї ще донедавна напівзабутої знакової постаті, дослідники продовжують виявляти маловідомі факти його біографії (див. «ЧН» за 15.06.2023).

Можна багато і довго говорити про значення Михайла Жука для української культури — як одного із перших українських художників-модерністів, одного з фундаторів Академії мистецтва, автора першого вінка сонетів українською мовою та ще багато про що. Серед створених ним картин — панно «Біле і чорне», найбільше в історії українського мистецтва. Натурником був його учень, молодий поет Павло Тичина.

Біле і чорне, світло і тінь, успіх і роки забуття — все це про історію життя самого Михайла Івановича.

Білим і чорним хотів би я бути:
В нічку щоб ясно світить,
В день же стояти, мов велетень скрути, —
В кожному серці болить [1].

Це рядки з поетичної збірки «Співи землі», що вийшла у 1912 році.

«Велетень скрути» — і це про Жука можна сказати. Вже років за десять по тому він напише у незавершеній казці про художника:

«Що він робить? — маляр, малює квіти. Про людей каже, що їх не варто малювати, бо виходять кращими, ніж вони справді. А от квітки — так ніколи кращими не виходять. А що ви думаєте — може й так.

От і сталося, що він заробляв собі на життя тим, що добре бачив. Воно, правда, не сите життя було, бо жив на світі убогим.

І як він не думав — не міг вирішити: чи варто добре бачити, — за такі речі люде не дуже дякують.

Що ж було приємним, так це те, що пошепки люде казали часом так, як воно є… Біле звали білим, а чорне — чорним.

<…>

І бачив маляр одне, а чув зовсім інше.

І зневірився він у своїх очах. Продав квачики, та купив хліба. Трохи згодом фарби продав і також проїв. Миші ночами гризли його малюнки, а порох запорошував недоїдене.

Літом у хату нахабно заходила спека, а зимою так само холод. І нічого не можна було зробити — сядуть собі і живуть, скільки їм треба.

А на всіх кутках люде кричали, що все гарно. Грали музики, співали замерзаючі та голодні хори, танцювали самі собою ноги, малі діти поверталися у великих злодіїв, а все було гарно… Всі казали, що гарно.

Очі не погоджувалися, і маляр замовк» [2].

Не одразу, але замовк і Жук. Безнадійна боротьба з цензурою, що забороняла його п’єси, та навіть дитячі казки, неспроможність друкуватися. Останнім сплеском була створена ним низка портретів його друзів — письменників та акторів. Більшість була розстріляна у 1934 — 1937 роках. Серед них був і поет-неокласик Микола Зеров. У 1920-у Зеров написав:

Блажен, хто «рокові часи»
Не відчував на власній шкурі,
І бачив явища понурі
В аспекті втіхи і краси, —
Знав революцію з фасаду,
Не відав «труса ані гладу»… [3].

У часи громадянської війни Михайло Жук звідав і першого, і другого. Документальних підтверджень не залишилося, але є начерк оповідання, де герой, Ор Степанович, згадує про пережите:

«… був у Київі та коли вперше до нього прийшли з трусом німецькі солдати. Вони увійшли в помешкання так просто, як до себе в хату. Все перетрусили, викинули на людські очі брудну білизну і все те, чого він не бажав би так одверто навіть сам бачити. То були люде теж з рушницями, з наганами в залізних збанянах на голові. Ор Степанович стояв, як обпльований. Чемність, яка була йому звична, тільки на зверхності панувала. А в середині кипіла буря образи, безпорадності, безглуздя. Як свердлом крутило питання — «Як же тепер жити на людях?» Як можна після такої образи існувати, як можна себе вважати за людину, за істоту з розумом, з чимось вищим, з почуттям власної гідности. Як і кому відповісти, коли це дія того, чиє імя маса. Винуватого знайти не можна. Але сам вчинок настільки жахливий, що ні сонце, ні ночі, ні час його не змиють. По такому вчинкові людина стає інвалідом, тим моральним інвалідом, що вже йому немає місця серед людей здорових, серед нормального життя» [4].

Усе ж таки нормальне життя начебто повернулося. Із 1925 року Жук жив в Одесі, викладав у Художньому інституті та в художній профшколі.

У 1931-у його заарештували. Про перебування у в’язниці Жук теж написав:

«…В прошлом, вспоминаю, такие же весенние дни. Окно с решеткой — те же темные петли, а за ними такое же голубое небо. Нет, еще верхушки акаций. Целый день плывут белые облака, а вечером, в углу, где стоит параша, умирают последние лучи вечернего солнца. Так больно сжимается сердце, когда умирает этот последний, розовый отблеск дня. И умирает в таком месте, где по необходимости человек принужден отправлять свои нужды. Как теперь, так и тогда я не знал и не знаю, что накопили против меня. Чувство боли, обиды сжимало грудь. Все время звучал один мотив — За что? А дни приходили и проходили. Много их ушло весенних и нежных, знойных дней лета, когда я задыхался от спертого воздуха и обливался потом от жары. То же одиночество, та же тоска и то же умирание последних розовых лучей дня» [5].

Вперше про арешт Михайла Жука написав Сергій Лущик: «З документів Одеського Художнього інституту відомо, що

М. Жука було заарештовано у лютому 1931 р., звільнено приблизно через три місяці» [6].

У картотеці Лущика був ще один запис: «З листа М. Жука до І. Коцюбинської від 20.10.1955: «…коли мене заарештували в 1931 р., то забрали багато книжок з автографами татка, Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Лисенка, Лепкого, Франка і багато інших, які я так і не отримав» (повідомлено В. Величком С. Лущику)».

Але точна дата як арешту, так і звільнення Михайла Івановича була невідома. Тепер, завдяки дослідженню Олександра Дмитренка про історію 1-ї художньої профшколи (уривок із статті буде надрукований у 10-у випуску наукової збірки Літературного музею «Дім князя Гагаріна»), можна встановити точну дату арешту.

О. Дмитренко наводить рядки з наказів:

«Викладачів Технікуму В.П. Соколова вважати заарештованим з 7 лютого 1931 року, а з 12 лютого — Жука. <…>

29 квітня 1931 р. в наказі №23 читаємо:

З огляду на те, що вже пройшло більше за 2 місяці як викладачів Жука М.І. та Соколова В. не звільнили з-під арешту, вважати їх вибувшими й викреслити зі списків викладачів Т-му з цього числа.

Але у вересні їх вже звільнили з-під арешту» [7].

Звільнили Жука, як і Соколова, або наприкінці вересня, або на початку жовтня, і свій сорок восьмий день народження Михайло Іванович відсвяткував уже на волі. А 27 жовтня 1931-го у Художній школі затверджували склад викладачів. У списку був і він: «Жук — графіка і живопис в клубі» [8].

На сьогодні точно невідомо, у чому його звинувачували. Справу Михайла Жука в архівах СБУ ще не віднайдено, а різні припущення щодо причин арешту поки що не мають документального підтвердження. Сподіватимемося, що з часом і ця сторінка біо-графії Михайла Івановича буде прочитана у повному обсязі.

Олена ЯВОРСЬКА,
завідувачка науково-експозиційного
відділу Одеського літературного музею.

Примітки:

1. Жук М. Співи землі. Чернігів. 1912. С. 24.
2. Зеров М. Сонети і елегії. К. 1990. С. 58.
3. Яворська О.Л. «Дайте мені можливість працювати…» (Казки Михайла Жука) / Дім князя Гагаріна. Вип. 6. Одеса, 2011. С. 342.
4. Жук. М. Замітки з блок-ноту. Листки календаря / Дом князя Гагарина. Вып. 1. Одесса, 1997. С. 106.
5. Жук. М. Замітки з блок-ноту. Листки календаря / Дом князя Гагарина. Вып. 1. Одесса, 1997. С. 107.
6.  Лущик С.З., Яворська О.Л. Михайло Жук — літератор / Дом князя Гагарина. Вып. 1. Одесса, 1997. С. 108.
7.  Дмитренко О.М. 1-а Художня профшкола (фрагмент книги) / Дім князя Гагаріна. Вип. 10. Одеса. 2023. С. 254 — 256.
8. Дмитренко О.М. Там же. С. 254.

НА СВІТЛИНІ: Літографія. Збірка О. Маркова (Київ).
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net