Славний шлях побратима

За даними збірки документів «Реабілітовані історією. Житомирська область», лише представників роду Скоковських репресовано там 42 особи, з яких 28 розстріляно. Як знаємо, подібний сталінський терор у ті роки чинився по всій Україні. І сьогодні путінський терор проти українців є продовженням сталінського.

У Віктора Захаровича було троє братів і сестра. В часи розкуркулення і Голодомору, сталінського терору, німецько-совєцької війни та повоєнної розрухи сім’я Мастеренків мешкала у Житомирі, в селах Стара Рудня і Недбаївка (нині — Малинівка). Батько пройшов фінсько-совєцьку і німецько-совєцьку війни. У 1949-у його засудили на 15 років за прихований мішок пшениці, щоб якось прогодувати своїх чотирьох дітей. Відтак мама змушена була сама якось опікуватися ними. Діти з ранніх літ мусили працювати. Змалку Віктор пас колгоспних корів, телят та овець. Згодом у колгоспній трудовій книжці збільшувався перелік «посад», на яких працював школяр: косар, їздовий на волах, на конях, причепник, обліковець. У той час селяни — колгоспні раби, вирощуючи пшеницю і жито, хліб купували у містах. Двоє Вікторових братів виїхали на Донбас і Кавказ, щоб працювати й навчатися в школі фабрично-заводського учнівства — ФЗУ.

На початку 1954-го батька достроково звільнили і він повернувся додому. Того ж року в центрі Недбаївки Мастеренки збудували нову хату, в якій уперше з’явилася електрична лампочка. Згодом заговорив динамік, під звуки гімну з якого «Живи, Україно, прекрасна і сильна…» починався і завершувався важкий трудовий день селян. У жовтні 1954-го в новій хаті народився наймолодший брат Микола.

У 1956 році Віктор успішно закінчив школу в сусідньому селі Несолонському з однією «зайвою» четвіркою, що не дозволило йому отримати срібну медаль. Навчаючись на відмінно, хлопець активно долучався до громадської роботи, а завдяки артистичним здібностям — до художньої самодіяльності, був незамінним на всіляких шкільних заходах, концертах, де виступав у ролі конферансьє і декламатора. Після закінченням школи, звісно, постало питання: що робити далі? Служба в армії приваблювала тим, що давала можливість отримати паспорт, бо ж сільські жителі, на відміну від міських, паспортів тоді не мали, і це дуже обмежувало їхні можливості щодо навчання і працевлаштування.

Спочатку Віктор спробував вступити до Ленінградського вищого військово-морського училища, але це йому не вдалося. Після повернення з Ленінграда правління колгоспу запропонувало йому піти на 6-місячні курси керівників гуртків художньої самодіяльності, які щойно відкрили при Новоград-Волинському районному будинку культури, з перспективою очолити сільський клуб. Погодився, оскільки сільські клуби були структурними підрозділами районного відділу культури, що дозволяло отримати трудову книжку і паспорт. Як стверджує Віктор Захарович, навчання на цих курсах значно підвищило його культурний рівень. Головним здобутком було освоєння гри на баяні, що пригодилося у подальшому житті. Після курсів очолив Полі-янівський клуб, розташований у великій сільській хаті, де пропрацював до початку служби в армії у вересні 1957-го.

Строкову службу розпочав у радіолокаційній роті у Феодосії. Наступні три десятиліття віддав війську з широкою географією — від Ленінградського до Далекосхідного військових округів, а потім були Вільнюс, викладання в Ангольській авіаційній школі в м. Негаже.

Після 33 років служби в армії у 1989-у вийшов на пенсію і в 1991-у переїхав до Одеси. Відтоді активно включився у громадсько-політичне життя нашого міста і країни. Із 1995-го — засновник і кері-вник Одеської обласної органі-зації Всеукраїнського об’є-днання ветеранів (ВОВ). Був ініціатором й організатором багатьох конференцій і «круглих столів» на тему виховання українського патріотизму у підростаючого покоління на прикладах героїчного минулого українського народу. До цієї справи залучав відомих одеських науковців, педагогів, журналістів, письменників, громадських діячів. Віктор Захарович — автор багатьох публікацій з проблем ветеранського руху, патріотичного виховання, соціального захисту ветеранів. Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. Був організатором багатьох поїздок школярів, студентів, курсантів та викладачів місцями українських історичних подій.

Віктор Мастеренко — один із засновників Одеської крайової органі-зації Народного руху України (1993). Був довіреною особою кандидата у Президенти України Леоніда Кравчука і керівником виборчого штабу Одеської крайової організації НРУ до Верховної Ради (1994). Член центральної ради Української партії, голова Одеської міської організації цієї політсили. Був членом організаційного комітету і делегатом установчої Великої козацької ради зі створення громадської організації «Соборне козацтво України «СІЧ» (2004). Генерал-хорунжий СКУ «СІЧ», заступник гетьмана Соборного козацтва «СІЧ», отаман Одеського крайового козацького товариства СКУ «СІЧ». Сьогодні козаки цього товариства боронять Україну на сході й півдні нашої держави.

Багаторічна громадсько-політична діяльність Віктора Мастеренка є вагомим внеском у справу побудови громадянського суспільства в Україні, утвердження нашої незалежної держави. За активну діяльність у ветеранському русі з патріотичного виховання молоді, значний внесок у розв’язання проблем соціального захисту ветеранів удостоєний ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2004) та багатьох інших нагород і відзнак.

Батьки Віктора Захаровича прожили разом більше півстоліття, а сам він одружений з Ларисою Андріївною із 1962 року. Подружжя Мастеренків має двох дочок і трьох онуків, з якими пан Віктор ділиться своїм багатим життєвим досвідом і знаннями. Хочеться сподіватися, що, маючи такого мудрого і доброзичливого діда, його внуки зможуть обрати свій єдино правильний шлях у житті, будуть щирими українськими патріотами.

Дорогий пане-брате Вікторе! У день вашого славного 85-річчя вітаємо вас зі сходженням на високу вершину життя, бажаємо міцного, козацького здоров’я та довголіття, як у кошового отамана Петра Калнишевського, міцності духу й наснаги для здійснення всього задуманого! Нехай ваш життєвий досвід збагачує молоде покоління українців у їх боротьбі за звільнення нашої держави від рашистської навали! Нехай у майбутньому на вас чекає ще багато наповнених корисними справами і земними радощами років! Нехай доля й надалі буде прихильною до вас, даруючи радість життя, незрадливу удачу, вірних і надійних друзів!

Олексій ВОЛОВИЧ, Сергій КОЗИЦЬКИЙ,
Олекса РІЗНИКІВ, Андрій РУСІН, Валерій ШВЕЦЬ.

Від редакції. Приєднуємося до щирих привітань на адресу ювіляра і зичимо Вікторові Захаровичу всіх земних гараздів ще на багато щасливих літ життя.