№ 32 (22457) четвер 3 серпня 2023 року

Парламенти 28 країн визнали Голодомор геноцидом українців, із них більше десяти — після початку повномасштабного вторгнення росії

Від винищення українців наймасштабні-шим Голодомором, керованим з москви, відділяє дев’ять десятків років. Майже півтора з них наша країна змушена протистояти повномасштабному нападу росії. І саме сучасний період російсько-української війни, страшний числом жертв, сформував для цивілізованого світу пришвидшений запит на правдиву інформацію про історію взаємин країни-агресорки й України в минулому.

Понад 10 країн на найвищому рівні з минулого року визнали, що у 1932—1933 роках проти української нації було вчинено геноцид. Серед них такі потужні політичні гравці, як Німеччина, Франція, Велика Британія. «Укрінформ» (www.ukrinform.ua) відстежує, як відновлення пам’яті про минуле згуртовує та допомагає послаблювати маніпулятивні російські впливи.

У суботу, 29 липня, відшумів приурочений до Дня Української Державності фестиваль «Чорноморський степ» — свято культурних, етнографічних, екологічних та інших ініціатив спільнот Одещини, учасниками якого стали люди різних національностей і конфесій, вподобань та віку.

У високості — блакитне небо, по вінця сповнене золотого сонця, внизу — блакитне море та білосніжні чайки, а поруч, на фестивальному майданчику, наповненому жовтими й синіми кульками, — море музики, усмішок, дружніх обіймів і радості від зустрічі офлайн. Емоційну атмосферу «якдовійни» підсилювали відсутність сирен та спокій, розлитий у літньому повітрі.

Новиною цього тижня стала спроба прориву морської блокади України ізраїльським торговим судном Ams1. За ним було ще два кораблі (Sealok і After) під грецьким і турецьким прапорами. Ще кілька суден готуються пройти прямим маршрутом до гирла Дунаю, ігноруючи попередження московського режиму, що будь-який корабель у Чорному морі, який прямує до українських портів, розглядатиметься вмс росії як «законна» воєнна ціль. Три судна супроводжує американський військовий літак, оснащений протикорабельними ракетами, і розвідувальний безпілотник.

Свобода судноплавства — світова проблема

Про основи міжнародного права після початку російської війни проти України намагаються не згадувати взагалі. Але якісь правила, що не дозволяють стріляти віялом від живота один в одного, у світі таки залишаються. Одне з правил — забезпечення вільного судно-плавства поза зоною бойових дій. Якби його не було, то будь-який збройний конфлікт перетворився б на привід для початку світової війни. До цього йшло на Близькому Сході, у В’єтнамі, біля берегів Кореї чи Тайваню. Але не доходило і поки що не дійшло.

Хто із політиків забере електорат «ОПЗЖ»

Протистояння з росією від самого проголошення Незалежності було центральною темою української політики. Уже з ранніх 1990-х кремль продукував нові й нові конфлікти, сподіваючись, що українська влада не втримає ситуацію: проголошення «незалежності Криму», спроба захоплення Тузли, газові війни, Чорноморський флот, блокування руху в НАТО, Харківські угоди, гібридна агресія 2014-го… Росія працювала системно й наполегливо, з кожною новою кризою дедалі гірше маскуючи свої правдиві наміри — прибрати Україну до рук або знищити її.

Але це не зупиняло українських проросійських політиків і громадських діячів від постійних повторів: «насправді винна не росія, а заокеанські куратори Києва». Проросійські партії в Україні з початку 2000-х витворили політтехнологічну реальність «двох Україн» і системно на ній паразитували, протиставляючи «україномовний захід» «русскоговорящему юго-востоку». І навіть після анексії росією Криму й розпалювання війни на Донбасі цей наратив не зник.

У ніч проти середи російські окупанти атакували портову та промислову інфраструктуру Одещини іранськими ударними безпілотниками типу Shahed, у результаті чого на об’єктах виникли пожежі, пошкоджено елеватор, повідомив голова обласної військової адміністрації Олег Кіпер.

«Очевидною ціллю ворога були об’єкти портової та промислової інфраструктури регіону. Сили протиповітряної оборони невпинно працювали майже три години», — зауважили в Оперативному командуванні «Південь», уточнивши, що ворог випустив безпілотники з Азовського моря і через Чорне спрямував на Дунай.

30 липня відомий колекціонер-україніст Причорномор’я, краєзнавець і публіцист Тарас Максим’юк відзначив славний ювілей — 80 літ від дня народження

Упродовж останніх 63 років життя Тараса Івановича незмінно протікає в Одесі, історію і культуру якої він глибоко знає й популяризує, особливо її український сегмент. Україноцентричність — базова основа його переконань, світогляду і принципів дії та поведінки в професійних зацікавленнях. Водночас він відкритий іншим етнокультурам, якими наповнений причорноморський край. Можливо, тому є бажаним гостем не тільки українського, а й болгарського чи єврейського культурних центрів, з інтересом відвідує заходи польського, грецького та інших товариств. Бути в гущі культурних подій і діяти — один з визначальних принципів цієї екстравертивної людини.

Що визначило цей пасіонарний національний психотип?

Народився Тарас Максим’юк у 1943 році на території Польщі, в древньому місті Холм, заснованому ще українськими князями. У лютому 1945-го його родину було примусово переселено на південь України. Пуповину з малою батьківщиною розірвали. Піщаний Брід (раніше німецька колонія Шпеєр) — Вознесенськ — Миколаїв — такою є географія його дитинства і юності. Саме тут, на півдні України, через війну катастрофічно бракувало робочих рук. Більшу частину переселенців, передусім у селах, складали українці. Арешт батька і заслання в Комі АРСР у 1946-у — ще один факт свавілля влади, який потребував осмислення. Вихованням малого Тараса займалися, здебільшого, дідусь і бабуся.

На Одещині військова контррозвідка СБУ викрила масштабну схему розкрадання бюджетних коштів в одному з окремих батальйонів морської піхоти ЗСУ.

Як повідомила пресслужба СБУ, бухгалтер підрозділу нараховував зарплати і премії на рахунки своїх знайомих, які не входять до складу батальйону і взагалі не служать у війську.

Правоохоронці припинили масштабну схему видачі довідок ВЛК про непридатність до військової служби, повідомляє управління комунікації Нацполіції.

У ході документування злочинної діяльності одночасно проведено майже 100 обшуків на території м. Києва, Київської, Полтавської, Вінницької, Дніпропетровської, Закарпатської, Львівської, Одеської, Житомирської, Івано-Франківської та Черкаської областей.

Коли Одеса із дня в день здригалася від ракетних обстрілів рашистів, музи не мовчали. Наприкінці липня у виставковому залі обласної організації НСХУ відкрилася звітна виставка дипломних робіт випускників кафедри образотворчого мистецтва Архітектурно-художнього інституту Одеської державної будівельної академії (ОДАБА), яка продемонструвала творчий і кадровий потенціал освітнього закладу.

Спілчани продовжили добру традицію подібних виставок, цього разу — дипломних робіт на рівні бакалаврату і магістратури цього вишу. Нагадаємо, у лютому перед громадою міста іспит складали випускники Одеського художнього фахового коледжу ім. М.Б. Грекова, згодом — художньо-графічного факультету Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського.

У четвер, 20 липня, у відділі краєзнавства «Одесика» ОННБ доктор історичних наук Олександр Музичко прочитав лекцію «Микола Аркас — популяризатор української історії та музики на півдні України», яка й надихнула мене нагадати читачам про цю непересічну та багатогранну особистість, пов’язану, зокрема, і з нашим містом.

Микола Аркас — видатний український історик, композитор, поет, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч, засновник і перший голова Миколаївської «Просвіти», меценат, людина різнобічних талантів, справжній патріот рідного краю. В імперські та радянські часи його спадщина не досліджувалася і практично замовчувалася. У радянську добу про М. Аркаса вперше написали, а згодом і заговорили тільки як про композитора наприкінці 1950-х. У дослідженнях заангажованих науковців постійно підкреслювалася «буржуазно-націоналістична» суть його творчості.