Хресний шлях отця Василя Вирозуба
Під час війни Україна стала справжньою Меккою для іноземних ЗМІ. До нас постійно приїздять журналісти з різних країн, щоб на власні очі побачити й відчути, як ми живемо і боремося за свою свободу.
Місяць тому в Одесі побувала журналістка французького видання «Marianne» Анна Дастакіан.
«Marianne» — щотижневий журнал, який носить ім’я жінки, що стала символом Французької революції. Він заснований у 1997 році і розповідає про політичне й економічне життя Франції та інших країн, дає актуальну інформацію з гарячих точок планети, висловлює свою думку на події, що відбуваються в сучасному світі.
Журнал знаменитий тим, що його номер за 14 квітня 2007-го, за тиждень до першого туру президентських виборів у Франції, розійшовся накладом понад пів мільйона примірників. Тоді він опублікував статтю з пропозицією розкрити «справжнє обличчя» Ніколя Саркозі.
Приїхавши до Одеси, Анна Дастакіан збирала враження, зустрічаючись з тутешніми жителями, щоб з перших уст почути, як живе і чим дихає наше місто. Вона дивувалася тому, що багато цікавих подій та людей проходять повз увагу закордонних ЗМІ. Один із героїв її статей, що вийшли згодом у Франції, — Василь Вирозуб. До речі, пан Василь, даючи інтерв’ю, категорично відмовився перейти на російську, яку французька колега розуміла і могла спілкуватися. Відтак журналістка «Чорноморських новин» Ольга Філіппова допомогла Анні знайти спільну мову з українським священником, перекладаючи його слова. У публікації використані світлини одеської фотографині Ніни Ляшонок.
З дозволу авторки друкуємо переклад українською мовою статті, що вийшла у журналі «Marianne» 24 травня 2023 року.
Православний священник і військовий капелан в Одесі Василь Вирозуб — знаменитість у своїй країні. Його заарештували росіяни разом із двома іншими капеланами й утримували шістдесят вісім днів, перш ніж звільнили у травні 2022 року. Відтоді він невтомно молиться за перемогу своєї країни.
Він — природжений оратор.
Дуже активний у соціальних мережах, Василь Вирозуб відданий справі вільної та незалежної України в умовах жахливої збройної агресії росії.
Елегантні й охайні мушкетерські вуса та тоненька борідка, густі брови і коротке рябо-сиве волосся, православний хрест на кремовій або чорній сутані — так виглядає Василь Вирозуб.
Він народився майже п’ятдесят три роки тому в Борщеві, що на Тернопільщині, на заході України.
Священник Української православної церкви з 1992 року, вже понад двадцять років служить церкві в Одесі, у південному портовому місті, де живе мільйон душ, переважно російськомовних.
На півдні України більшість місцевих православних парафій залежить від московського патріархату.
За словами отця Василя, ситуація цілком змінилася під час війни: «На Великдень, коли я правив службу, я не міг повірити своїм очам, як багато людей прийшло. Я вийшов і сказав їм: «Де ви були останні вісім років, з того часу, коли в країні почалася війна?».
Понад рік тому Василь Вирозуб став знаменитістю у своїй країні. 25 лютого 2022-го він у компанії ще двох протестантських капеланів та лікаря вирушив на цивільному рятувальному судні «Сапфір» до острова Зміїний, щоб повернути додому тіла українських захисників. Солдати та прикордонники, які зустрічали ворога у перший день війни на острові, відправивши «на х...» російський військовий корабель, що наказував їм здатися, вважалися загиблими. Та на Зміїному Василя разом із колегами і всією командою було заарештовано і взято в заручники російськими військовими.
Василь Вирозуб був ув’язнений у Криму, а потім у — росії впродовж шістдесяти восьми днів, аж до звільнення під час обміну полоненими на початку травня. Його євангельських колег відпустили через 44 дні, Василя ж тримали довше...
У полоні він зазнав знущань, побиттів і тортур, схуд на 15 кілограмів. Випробування, яке пройшов, ще більше переконало його: «Ціла прірва відділяє тоталітарну росію від моєї дорогої України».
Настоятель храму Пресвятої Трійці в Одесі після повернення з полону невтомно опікується пораненими на фронті бійцями й благає про звільнення захисників Зміїного, бо частина із них і досі перебуває у полоні. Із 80 бранців — військових, прикордонників та цивільних (дружина солдата і доглядач маяка) — 39 дотепер, уже чотирнадцять місяців, є заручниками. Батьки роблять багато кроків, щоб їх звільнити, але їх обмінюють по одному — підтверджує журналіст, зна-йомий із ситуацією.
— Ще із 2014 року в російських тюрмах є ув’язнені лише за те, що вони — українці, — додає отець Василь, який твердо вірить у перемогу України.
— Це боротьба Давида проти Голіафа. Наші хлопці зупинили другу армію світу, — каже він, перш ніж нагадати, що корабель, який атакував острів і перехопив «Сапфір», крейсер «москва» — флагман російського флоту на Чорному морі.
— Крейсер був потоплений через місяць двома українськими ракетами «Нептун», освяченими мною у 2020 році, — додає він, широко посміхаючись.
Капелан пристрасним тоном, яскраво жестикулюючи, розповідає про пережиті пригоди, підкреслюючи при цьому особливості ненависного «русского міра».
— Я проходив військову службу вже наприкінці СРСР у Ленінграді. Коли я опинився під вартою, відчув, що подорожую назад у часі, повертаюся до совка — з тими ж жартами, з тими ж проблемами…
Під час важких допитів офіцери розвідки звинуватили трьох капеланів у шпигунстві. Їх катували, постійно згадуючи Степана Бандеру (1909—1959, лідер українських націоналістів, який був убитий совєтами у Мюнхені).
— Вони запитали мене, що я про це думаю і для якого відділу СБУ працюю. Вони не могли повірити, що священник діє з власної ініціативи, а не виконує доручення спецслужб, як московські попи, — ділиться Василь Вирозуб.
У документальному фільмі протестантський капелан Олександр Чоков, затриманий разом із ним, зізнається:
— Вони хотіли, щоб я засудив Василя як агента СБУ. Я, звичайно, їм відмовив.
Інший протестантський капелан Леонід Болгаров, у якого спочатку конфіскували Біблію для перевірки її змісту на предмет «тероризму», уточнює:
— Нас спочатку звинуватили в тому, що ми хотіли підірвати острів.
А Василь Вирозуб резюмує:
— Вони не могли розуміти, як священники різних конфесій моляться разом. Я відповів, що для нас один Бог, одна Україна й одна армія, де ми служимо капеланами.
Чому отця Василя тримали на три тижні довше за його колег? Мабуть, щоб з його тіла зникли сліди знущань, яких він зазнав.
— Росіяни казали нам, що України більше нема, що Одесу взяли і що Зеленський утік. Ми не знали, що думати, у нас не було жодної інформації, — згадує він.
Після Криму полонених літаком доставили в росію, в Старий Оскіл Бєлгородської області, у фільтраційний табір, а потім — у в’язницю. Там, на відміну від Криму, був мороз, температура сягала —20°C. Умови утримання різко погіршилися: охорона спустила на них собак, які їх покусали. Священників позначили номерами (в отця Василя був номер 24), кидали на землю, змушували ставати на коліна в снігу. Їх допитували годинами, принижували, били, катували струмом.
Отець Василь показує нам свої відірвані зі шматками м’яса нігті. Його кілька разів залишали в підземеллі, у карцері з гумовими стінами, без одягу, позбавивши їжі, без тепла і навіть без можливості ходити в туалет.
Чому? Через те, що знайшли в його телефоні фото, де він, усміхнений, позує поруч із високопоставленими українцями? Чи через його приналежність до Православної церкви України, яку звинувачують у «розколі» та «підриві влади російської церкви»? Чи нібито через переслідування українських церков, які залишилися під московським патріархатом?
— Я їм сказав, що ми не російську церкву переслідуємо, а хочемо вигнати колаборантських сепаратистів і тих, кого москва послала будувати «русскій мір», тих, хто зраджує Україну, — наголошує отець Василь.
Більше того, тюремники намагалися змусити капеланів співати гімн росії.
— Ми у відповідь прочитали «Отче наш» українською, — продовжує він, усміхаючись, і не без емоцій додає: — Я відчув себе ніби в радянському фільмі про нацистські концтабори, де німці говорили б російською.
— Боявся, звісно, у мене тремтіли коліна, коли мене били. Але я не міг дозволити собі показати свій страх перед нашими молодими солдатами, які трималися хоробро. Я молився за перемогу України українською мовою…
І ми розуміємо його небажання говорити російською.
— Мова — це зброя, — пояснює отець Василь. — Ми, українці, як люди культурні та доброзичливі, завжди переходили на російську, щоб полегшити спілкування з нашими російськомовними співбесідниками. Але росія використала мову для окупації України. Мовляв, ми ображаємо, принижуємо і хочемо винищити російськомовних. Це неправда. Зараз більшість людей розмовляє українською. Тепер мова має велике значення. Це засіб самоідентифікації народу. Рік тому я повернувся в зовсім іншу країну, де люди стали українцями в серцях.
Військовий капелан із 2015 року Василь Вирозуб каже, що обрав цей шлях після подій на Майдані в Києві у 2014-у.
— Наші молоді діти пішли протестувати, бо хотіли жити в Європі, а президент Янукович хотів повернути Україну до росії. Коли їх били або навіть вбивали, батьки виходили на їхній захист. Я тоді також супроводжував їх. Тоді, оскільки Україна була слабкою у військовому сенсі, росія скористалася можливістю відібрати Крим. Коли наші хлопці пішли захищати Донбас від «русского міра», я пішов туди добровольцем, бо священник має бути там, де його люди. Солдатів треба було не лише взути й одягнути, але й морально та духовно підтримати.
Після повернення з полону і короткого періоду одужання капелан Вирозуб постійно відвідував поранених бійців в Одесі, у шпиталі, куди їх евакуювали та лікували.
— Вони пройшли через жахливі речі, — каже він. — Мій обов’язок — піклуватися про тих, хто поранений тілом і душею, й переконати їх, що вони потрібні країні. Величезне завдання, оскільки кількість смертей на полях битв продовжує зростати...
Анна ДАСТАКІАН.
Одеса — Париж — Одеса.
Переклад статті та світлини Ольги ФІЛІППОВОЇ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206