Розумовний обшир України-Руси

2016-го у «Літературній Україні» була надрукована моя стаття, що закінчувалася пропозицією називати людину не Людина розумна (Homo sapiens), а Людина розумовна. Додавання всього двох літер -ов- творить диво, розкриваючи нові сенси взаємодії, взаємотворення розуму і мови.

Мені здається, що це тільки у нашій мові можливе таке природне красиве їх поєднання. А вони ж насправді нерозривні! Вони одне без одного не можуть існувати. Так вони разом, взаємопроникаючи, існують, живуть тисячоліттями. Від самого початку. Початку чого? Існування Людини, людства. Чи від початку Української людини?

Мова зустрічає дитину, немовлятко, просякає у його свідомість, творить цю свідомість, яка зоветься розумом, і все життя Людина-мовець розкошує у тій Мові. А згодом Людина відходить, а Мова залишається.

Чи не так само ми приходимо в цей світ, роблячи перший вдих, живемо, дихаючи, і бездиханними відходимо, а повітря, або возДУХ, як його називали в давнину*, залишається. Йоги називають оту силу, яка в диханні, праною**. Українці зовуть цю субстанцію снагою, або ДУХОМ. Чи не тому він і є здавна складовою цього старого високого слова возДУХ?

То виходить, що Мова (для людини) дуже і дуже подібна до повітря, або возДУХА. Що ж таке повітря, чи возДУХ, який оточує нас, який живить нас, який тримає нас на цій Землі?

Основними компонентами сухого повітря є азот (78,09% за об’ємом) і кисень (20,95%), а також невелика кількість аргону (~1%), вуглекислого газу (~0,03%), водню та інших газів.

Головним для життя людини є кисень. Саме його поглинають легені, пересилають у кров, і вона розносить кисень по тілу. Нормою насичености киснем крови людини вважається показник від 95% до 99%.

Ще у лоні материнському дитя через дві артерії пуповини отримує кров матері із киснем, який, здається мені, і є отією йогівською праною.

Не знаю, чи матиму я рацію у своєму здогаді, що оцей возДУХ, власне кисень, — це і є ота сила, ота снага, ота керуюча, направляюча субстанція, тятива, яка запускає стрілу життя і яка все життя наступне пантрує, контролює, скеровує і підтримує політ тієї стріли, себто підтримує життєдіяльність тіла людського.

Новонародженому немовляті після перерізання пуповини материну кров заміняє повітря, возДУХ. З цього моменту він починає входити в дитину-людину через його власні легені. Без кисню чи возДУХА людина не проживе і п’ятьох хвилин. Саме тому здавен ми й називаємо ДУХ святим.

Більшість Людей вірять, що життям нашим опікується Бог-Творець, який і створив Людину. Однією з трьох іпостасей*** якого і є Святий Дух. Тож я і міркую: чи не цей ДУХ, що у возДУСІ, ми зовемо Святим Духом?

Не подумайте, що це святотатство. Слово Дух має дві іпостасі: одна — матеріальна — кисень+ азот, а друга, ідеальна — саме ДУХ СВЯТИЙ.

Ми ж бачимо, як чудово, мирно, спокійно у слові «річ» уживаються теж дві іпостасі: а) річ-речі-речовина і б) річ-речення-мова.

Про цю мову, про Слово в апостола Івана читаємо: «На початку було Слово, Слово було з Богом, і Слово було Богом». А ми ж знаємо, що друга іпостась Слова — це матеріальне повітря, яке переносить звук від вуст мовця до вуха слухача.

Отже, розумовність поступово заполонює свідомість немовляти і творить з дитини повноцінну Людину розумовну. А яких вершин чи обшарів у розумовному обширі (дозволю собі таку словесну гру!) досягне вона, залежить від самої людини, від її генної спадковости, від її талантів чи геніальности.

Згадайте Тараса Шевченка — він за дитячі роки так вивчив Мову, що не просто пам’ятав її у своїх довголітніх мандрах поза Україною, а став зразком уміння користуватися нею. Іван Франко мав повне право сказати про нього: «Він був сином мужика — і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим».

Тож ноосфера, про яку говорив Вернадський, у нас може звучати як розумовна сфера. Хоча, зважаючи на те, що сфера все-таки є поверхнею чогось кулястого, а ми існуємо в середовищі розумовности, як і в середовищі атмосфери, то краще буде називати його обширом, себто — розумовним обширом, розумовним середовищем.

А чим же тоді є мій «Стислий кореневий словник»? Я ж у ньому зібрав понад 6200 коренів і майже усі-усенькі слова, які побутують в Україні: і прізвища, і назви селищ, і річок, і гір, і боліт, і долин. А у прикладах, цитатах з творів письменників, науковців, духівників показано, як ці слова в’яжуться між собою.

Тож він насправді є розумовним обширом України. А один із читачів мого словника назвав його інветаризацією Духу…

Овва!

Олекса РІЗНИКІВ,
лауреат літературних премій
імені Павла Тичини, Бориса Грінченка, Тодося Осьмачки, Євгена Маланюка та інших.

________

* Це наше старе слово подає Борис Грінченко у своєму словнику: «Воздух, -ху-, м. 1) = повітря. Се вже ми як той німець, що на шаєчку воздух вішає. Ном. №9926. 2) Воздухъ (церк. утв.). Ном. № 14182. Ум. Воздушок».

** Прана (із санскриту — дихання) — особливий вид життєвої сили, енергії, який, за уявленнями індійської філософії, пронизує Всесвіт. Прана є центральним елементом в Аюрведі та йозі. Прана найдоступніша через дихання, але у найбільшій концентрації вона міститься у крові, чоловічому сімені, жіночих вагінальних рідинах.

*** Іпостась (з давньогрецької — основа, сутність) — термін античної філософії, уперше вжитий Посідонієм (I ст. до н. е.) у значенні одиничного реального буття. У християнстві, починаючи з патристики, термін «іпостась» служить для позначення кожної з осіб триєдиного Бога: Бог-Дух, Бог-Син, Бог-Отець. У тварин немає духу. В ангелів немає душі й тіла. У неживих організмів немає духу та душі. У людей є дух, душа й тіло.