Сила чернігівської землі
Вечірня прогулянка Черніговом з редакторкою місцевої газети, екскурсоводом Вікторією Сидоровою. Чернігів — це справжній подарунок для журналістів, які приїхали сюди у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом.
Колега захоплено розповідає про рідні вулиці, парки і сквери, пам’ятки, яких тут удосталь. Відчувається, як чернігівці люблять своє охайне, доглянуте, атмосферне місто легенд, місто-герой, місто, в якому приємно жити.
Містяни вірять у те, що Чернігів — місце сили, яке має багато небесних покровителів, і саме тому йому вдалося встояти і не здатися ворогу, хоча на початку вторгнення пережило страшну місячну облогу.
Місто відкривається пошарово — від сьогодення до сивих глибин. Гуляючи його вулицями, розглядаючи будинки, наче подорожуєш епохами — від Х століття через козацьку добу і до нинішніх днів. Храми, пам’ятки минувшини гармонійно вписуються в його сучасний зручний дизайн, створюючи затишну атмосферу. Недарма Чернігів так люблять люди сучасних професій — айтішники із задоволенням переїздять сюди із Києва.
Коротка пам’ять війни
Красна площа Чернігова називалася Красною ще за часів Київської Русі. Тут був головний торг міста. Сьогодні, змінивши чимало назв, вона повернулася до свого історичного імені, що давньоруською означає красива, гарна.
Рівно о дев’ятій тут, на площі, очільники краю, військові. Хвилина мовчання, хвилина пам’яті. Згадуємо усіх, хто міг би жити, якби не почалася війна. Звук метронома відлічує удари серця. Цей ранковий ритуал налаштовує на цілий день, змушуючи замислитися кожного: а що я сьогодні зроблю для Перемоги, для України?
В’ячеслав Чаус очолює Черні-гівську область із серпня 2021 року. З початку війни призначений Президентом керівником військової адміністрації області, яка у перші години вторгнення прийняла на себе удар рашистів. Для нього хвилина мовчання — далеко не формальність, а болюче й глибоке відчуття:
— Інколи машини зупиняються, приєднуються люди… Але у війни коротка пам’ять. Викроїти зранку свою хвилину, не обов’язково на площі, будь-де, щоб вшанувати загиблих, — це наш обов’язок. Це те найменше, що кожен громадянин України може зробити, аби вклонитися пам’яті полеглих. Так, ми не можемо змусити людей це робити — кожен має вирішити для себе сам...
Пам’ять війни, яка триває, — це конкретні цифри. Очільник ОВА розповідає нам про наслідки російської агресії на Чернігівщині: 664 людини вбито, 1333 поранено, 12276 знищених і пошкоджених об’єктів інфра-структури.
— Територію області обстрілюють щодня, — підкреслює керівник ОВА. — Цієї ночі — тричі. За час війни відбулося 693 обстріли, 5600 «приходів» — тільки за 2023 рік. 1500 жителів прикордонних громад залишили свої домівки. Є такі села, де сьогодні ніхто не живе. 14000 наших земляків, що проживають практично на лінії зіткнення, не хочуть виїжджати, а ті, хто виїхав, — повертаються. Мотивація зрозуміла: це мій дім і я тут хочу жити. У всіх — городи, господарства…
— Одна із болючих проблем Чернігівщини, — продовжує В’ячеслав Анатолійович, — засміченість вибухонебезпечними предметами, заміновані площі, нерозірвані снаряди. 70 відсотків території області займають ліси. Нехтуючи забороною відвідувати їх, гинуть мирні люди, підриваючись на мінах. Гинуть ті, хто йде до лісу по ягоди, гриби, випасає худобу, гинуть трактористи — сільгоспугіддя також заміновані. І все ж, попри труднощі, ми засіяли 93 відсотки полів від довоєнного 2021 року. Провели оперативне розмінування, для суцільного — ще не час. Проводиться колосальна робота з маркування небезпечних територій.
Російські аксельбанти і корюківські партизани
Ми запитали в очільника області, як місцеві жителі ставилися до окупантів, чи були колаборанти, зрадники, адже на Чернігівщині є села, розташовані за якихось 600 метрів від країни-агресорки.
— Уявіть собі ситуацію на початок війни. Ти живеш на кордоні, у тебе нема мобільного зв’язку й інтернету, нема українського радіо та телебачення. Ти дивишся перший російський канал, у кращому випадку в тебе є місцева газета, хоча з логістикою зараз проблеми. І до тебе на вулицю після виступу бункерного дєда про «визволення» заїжджає російський танк… Але наші прикордонні громади розвертають російські танки. Коли заходили перші окупанти, їхали як на парад, з аксельбантами, бо були впевнені, що їх зустрінуть з короваєм як «асвабадітєлєй». Натомість наші люди виходили і розвертали танки: Корюківка, Ріпки, Новгород-Сіверська громада... Я шукав для себе відповідь: чому, дивлячись пропаганду, а вона дуже якісно промиває мізки, люди розуміли, що росія — це ворог? Відповідь у тому, що наша країна воює вже дев’ять років. Попри всю пропаганду, що ллється, вона не спрацювала. Тож Чернігівщина — край партизанської слави. Місцеві люди створили рух опору і робили дива, про які ми напишемо вже після війни, — відповів В’ячеслав Чаус.
— Задля боротьби з ворожою пропагандою сьогодні в Україні важливо зробити дві речі: забезпечити людям доступ до українського телерадіосигналу і заблокувати сигнал ворога. Щодо теле- та радіосигналу ми вже закриваємо все прикордоння, у нас не залишилося «білих плям», — ділиться очільник Чернігівщини, — а от з мобільним інтернетом трохи гірше: станції під обстрілом, людей, які піднімаються, щоб ремонтувати, розстрілюють.
Велика територія — мало людей
Особливість Чернігівської області — це велика територія і мало населення. Як уже мовилося, 70 відсотків її покрито лісами. Людей — лише 32 особи на квадратний кілометр. Складна логістика, та й та понівечена рашистами. 38 мостів було зруйновано під час війни, щоправда, 34 із них уже відновлено, тимчасово або ж капітально.
Пан В’ячеслав звітує про нинішню ситуацію:
— 95% руйнувань в області — цивільні об’єкти, з них 85% — це житло. 4500 будинків потребують відновлення, а 3500 уже відновлені. Знищено 143 заклади освіти, з яких 71 уже «в строю». Із 71 покаліченого закладу охорони здоров’я 43 відновлені повністю, 7 — частково, 5 — у процесі. Роботи проводяться за кошти обласного, державного бюджетів та донорів. Як тимчасове житло збудовано шість модульних містечок, де проживають люди.
Але для того, щоб відбудувати Чернігівщину повністю, потрібно, щоб повернулися люди, щоб скінчилася війна. Й очільник області це розуміє. І робить на своєму важливому місці усе, що від нього залежить.
— Є такі речі, які ніколи не стираються з пам’яті, — наголошує В’ячеслав Анатолійович. — Дитячі малюнки і Гімн України на стінах підвалу в Ягідному, де окупанти тримали в заручниках усе село. Про це неможливо забути. Про це треба пам’ятати. Щоб ніде й ніколи не повторилося. І робити все задля майбутнього, заради Перемоги.
Ольга ФІЛІППОВА.
Одеса — Чернігів — Одеса.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206