Війна війною, а бунт — за розкладом

Навіщо підігравати негідникам?

Події за поребриком цікаві нам тоді, коли позначаються на ході воєнних дій. А вони не позначаються. Поки що. Аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) вважають, що на кількість наземних атак та атак з повітря на територію України «заколот» не вплинув. Плани наступів і контрнаступів генерали складають без урахування подвигів та випадкових подій. Тому більшість грандіозних планів не виконуються сповна. Їх коригують уже на марші. Так відбувається не лише на війні. Згадайте радянські п’ятирічки.

Весняний, літній, осінній і, ймовірно, зимовий наступ наших військ (якщо він у 2023 році взагалі відбудеться) у Києві планували задовго до того, як ідея «маршу справедливості» спала на думку кремлівському кухареві. Але після захоплення Ростова та стрімкого просування колони зеків до Москви навіть їжакам було очевидно: українські плани наступу треба коригувати, а смуту у стані ворогів використати. Негайно. Тим більше, що про ситуацію у всіх подробицях знали американці, а європейці здогадувалися. І що? Першою й останньою реакцією наших демократичних союзників було: це внутрішня справа росії.

Для негідників, які звинувачують міністра оборони та начальника генерального штабу у зраді й публічно називають президента своєї держави мудаком, війна проти Заходу та «розстріл України» — внутрішня справа росії. Так. То навіщо ж із негідниками грати у піддавки? Навіщо каналами МЗС просити українців під час заколоту не завдавати по російських військах додаткових ударів, щоб не розгойдати човен і не спровокувати нестабільність режиму? Не розгойдали і не спровокували. І «марш справедливості» використали на сто відсотків. Але використав його не Захід, а саме путін, який визначив бунт соратників під час війни як удар ножем у спину. У разі великої невдачі на українському фронті рашистам тепер не треба шукати винуватців. Працює заготовка столітньої давності — політична основа нацизму. Ніж у спину Німеччини встромили євреї та плутократи. Він не дозволив кайзеру виграти Першу (Велику) війну.

До речі, низка російських істориків під час прігожинського «заколоту» намагалася воскресити сюжет про «ніж у спину» стосовно російської імперії. Сюжет, однак, одразу роздвоївся. У першій частині ніж у спину державі встромили більшовики на чолі з німецьким шпигуном Леніним. У другій частині цей ніж встромили прихильники верховного головнокомандувача генерала Лавра Корнілова, які у серпні 1917 року організували рух армійських частин на Петроград задля розгону Петроградської ради й арешту зрадників на чолі з Леніним і Зінов’євим.

Утім, сюжет столітньої давності від сучасного сюжету разюче відрізняється. Корнілов і Ленін були політиками з певними, хоч і протилежними, цілями та програмами. Але стара росій-ська армія вже півроку була не армією, а бандою потенційних дезертирів. Утримати її на позиціях чи спонукати до наступу під час війни не могли вже ні розстріли Корнілова, ні припинення ленінської більшовицької пропаганди. Хоч і дванадцять ножів встроми у спину.

Тема та варіації

Судячи з результатів війни в Україні, російська армія боєздатність поки що загалом зберігає, а кремлівська «патріотична» пропаганда, підтримка населення і страх перед власними силовиками перетворили тамтешніх військовослужбовців на безжальних аморальних убивць. У цьому сенсі приватні військові компанії нічим не відрізняються від регуляр-

них армійських підрозділів. Хоча «приватникам» більше платять, а завербованим у зонах зекам прощають скоєні злочини. Скоріш за все, саме загроза скасувати різницю у забезпеченні (і ніщо інше) спонукала до бунту учасників нинішнього заколоту.

Але в голові кремлівського вождя, окрім основної теми (ножа у спину), постійно звучать варіації. У жодному разі не допустити повторення 1917 року та апокаліпсису громадянської війни, здатного знищити державу. Коментувати прояви по-дібної параної безглуздо. Радянських старців мучила та ж хвороба. Але яка сила слова! Нинішню авантюру прігожин назвав «маршем справедливості». А на справедливість у росії (і не лише у росії) — великий попит у всіх сенсах. У пошуках справедливості можна докопатися до таких речей, поставити такі питання, що москва затремтить, а вежі кремля впадуть. Починаючи з того, що 60% національного багатства і ще більше відсотків сукупних ліквідних активів зосереджені в руках одного відсотка громадян країни. І закінчуючи кричущою нерівністю решти громадян перед законом.

Відносно нечисленна банда головорізів, яка захопила владу у величезній країні, сахається від будь-якої згадки про справедливість. Особливо про со-ціальну справедливість як основу можливої російської революції з переділом власності та влади. Поки триває війна проти України, про подібний жах ні в кремлі, ні в будівлі на луб’янці намагаються не думати. Але ці намагання марні. Поразки у війнах у переможених країнах неминуче породжують революції. Питання лише у характері та глибині революцій. А також у готовності вождів поступитися народові. Запізнишся, як Каддафі, — отримаєш у дупу держак від лопати. Довго опиратимешся, як Саддам Хусейн, просто повісять.

Якщо путіну дадуть під дих в Україні, його шанс добратися живим до міжнародного суду — мінімальний. Рятуючи себе, соратники втоплять фюрера в туалеті на підході до Страсбурга чи Гааги. Без церемоній. Разом із путіним, сподіваюся, отримає своє і євгеній прігожин. Демократія у зв’язку з цим морально програє. Зате морально виграє справедливість.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.