Зболені, але не здолані Суми

Музей російської ганьби

Саме тут, у Сумах, діє «Славетний український музей позорної кацапської недослави», який створили журналісти телерадіокомпанії «Суспільне мовлення: Суми». Розташований він у фойє сумської редакції Національної телерадіокомпанії України. Відвідати його можуть усі охочі.

Просто на підлозі, біля вікон, роз-кладено чимало різного «сміття»: зразки форми російських окупантів, погони, зимові шапки, шоломи, протигази, солдатська фляга, офіцерський посуд, сухпайки, танковий приціл, номери техніки, рештки гранат, кулеметні стрічки та купа іншого смертоносного металобрухту. Є тут і старий ідеологічний мотлох, яким ще із радянських часів задурюють голову росіянам: номер пропагандистської газети «Красная звезда», наконечник для прапора з п’ятикутною зіркою, бойові листівки поряд із молитвословом. Та, видно, що вбивцям не допомагають молитви.

Павло Борисов, волонтер громадського фонду «Суми», знайомить нас із музеєм:

— Це музей доказів злочинів армії рф на українській землі. Перші експонати з’явилися тут завдяки українським воїнам, які привезли в редакцію «Суспільного» якісь речі з фронту. Перший експонат кацапської недослави — шолом російської армії зразка 1954 року — приніс сюди наш сумський журналіст Саша Качанов. Так народилася ідея створення тут музею російської агресії.

Частину експонатів привозять з фронту воїни Сил оборони України, частину — місцеві журналісти, які виїжджають у гарячі точки знімати свої воєнні репортажі.

Експонатів, зазначає Павло Борисов, могло б бути і більше, але частину з них уже відправили до Литви, де готуються до відкриття подібного музею.

Один з експонатів — відро уламків смертоносної зброї із написом «Металобрухт». До речі, тут майже всі експонати підписані влучним журналістським слівцем: «Кацапські осколки, випущені по мирній Юнаківці», «Орківський «Смерч», що прилетів на позицію наших козаків.(Нашим козакам нічого, усі живі та здорові)», «Уламки ракети, що влучила у кладовище у Краснопільській громаді, у мирному селі Малинівка 6 червня 2022 року». Підпис на порцеляновому чайнику, який уцілів в оселі мирних жителів у прикордонній Великій Писарівці: «Кацапомоскалі зруйнували будинок, та не вбили чайник»…

Не відомо, якою буде доля музею після війни, але, однозначно, ці експонати служать нагадуванням про злочини російських окупантів та подвиг українського народу.

Вишиванки війни

У Сумах ми познайомилися із дизайнеркою Світланою Волик, яку так і хочеться назвати «королевою вишиванки».

На створених нею сукнях та сорочках — птахи, будинки, люди, «байрактари», «джавеліни»… Її фантазія не знає меж. Джерело творчості й натхнення б’є ключем.

Ще у 2019 році пані Світлана створила і за цей час зробила відомим та популярним власний бренд «Своє». Її вишиванки носять політики, відомі люди. Зокрема, на саміті з відродження України міський голова Тростянця був саме у вишитій нею сорочці. Вишиванка «Хаймерс» є у головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного й у державного секретаря США Ентоні Блінкена. Вже створена ексклюзивна вишиванка для Олени Зеленської. Щоправда, її поки що не вручили.

Світлана мріє створити вишиту сорочку і для Володимира Зеленського.

— Для Президента хочеться чогось особливого, світлого, переможного. Це буде вишиванка «Перемога», — каже майстриня і додає, що працює над нею.

Першу вишиванку, створену під час війни, вона передала хлопцям із сумської тероборони. Чимало їх уже передала воїнам ЗСУ на передову.

Світланині вишиванки — це історія сьогодення України. Кожна з них має власне ім’я. «Джавелін», «Байрактар», «Хаймерс», «Маріуполь», «Суми», «Ірпінь», «Українська земля», «Да Вінчі»… Нещодавно майстриня створила й показала у Києві цілу колекцію вишитих суконь, присвячених країнам, які допомагають Україні, і вони також мають власні імена: «Польща», «Сполучені Штати», «Канада»…

Світлана не продає вишиванки з показу — дарує рідним загиблих воїнів, передає на благодійний збір коштів. Так, вишиванка «Хаймерс» була продана за 50000 гривень, а кошти пішли на Ірпінську спортивну школу.

— Звідки стільки ідей? — запитуємо у дизайнерки.

— Якщо ти людина, яка живе в Україні під час війни, ідеї витають просто в повітрі. У нас стільки всього відбувається, що з творчістю проблем не виникає, — відповідає вона.

Світлана спокійно ставиться до того, що її вироби копіюють — отже, вони того варті. Щоправда, зауважує, що копіювання її торговельного знака карається за законом, адже вона встигла запатентувати свою торговельну марку ще до війни.

Ексклюзивні вишиванки майстрині продаються лише в її магазині або ж на сайті «Своє».

— Мої вироби — це моя репутація, — каже Світлана.

З покупцями вона працює особисто, підбираючи одяг індивідуально. Її роботи — досить дорогі, від 5000 і до 40000 гривень, але вони варті того.

(Далі буде).

Ольга ФІЛІППОВА.

Одеса — Суми — Одеса.