№ 27 (22452) четвер 29 червня 2023 року

Російська агресія проти України становить загрозу не тільки для нашої країни, а й для всього світу. Некомпетентність і безжалісність військовослужбовців, залякування, насильство та пропаганда — це лише деякі з ознак російської агресії. Перемога України у війні є важливою не лише для самої України, а й для утвердження справедливості та миру у світі. Російська агресія має бути зупинена, а цінності демократії, свободи та прав людини повинні перемогти, забезпечуючи стабільність і безпеку для всіх націй.

«Аспен Інститут Київ» провів онлайн-діалог «Війна і природа людини». Під час заходу мислителі, інтелектуали, дипломати, правозахисники з України, інших європейських країн та Сполучених Штатів обговорили виклики війни і нову глобальну архітектуру миру.

«Історію московії в анекдотах» можна доповнити жартом ХІХ століття. Почали холопи бунтувати. З вилами пішли до маєтку. Кричать, матюччя сиплять. Вийшов на ґанок прикажчик: «Чего вам надо, холопы?». — «Чаво, чаво? — відповідають. — А ничаво». Почухали бороди. Розвернулися, розійшлися по домівках.

У цьому анекдоті дев’яносто відсотків того, що треба знати українцям про заколот євгєнія прігожина. Роздуми російських емігрантів, «хороших» і не дуже хороших росіян, про розкол у лавах кремлівської еліти, про втрату путіним обличчя, про близький розпад держави можна сміливо пропускати повз вуха.

(Закінчення. Початок у номері за 22 червня).

Ірина Матвійчук: Увесь світ зараз говорить про контрнаступ. У ЗМІ постійно лунає фраза, що країни Заходу будуть допомагати «стільки, скільки потрібно». Який результат війни буде для України перемогою? Чи, наприклад, перемога може передбачати переговори з росією?

Сергій Плохій: Перемога — це фактор, який в усіх війнах є процесом обговорення міжнародного, а також всередині країни, знаходження суспільного консенсусу.

Звертаючись до Верховної Ради з нагоди Дня Конституції, Президент України Володимир Зеленський заявив, що нашій державі, яка іде до перемоги, необхідна нова доктрина майбутнього.

«Так, як Конституція закладає основи, ми потребуємо доктрини для нашої держави. Ясної, нерозмитої, сміливої доктрини. Для України, яка йде до перемоги. Для України-переможниці», — сказав він.

Ось уже вчетверте зібрав свій рясний урожай міжнародний культурно-мистецький фестиваль «Козацькій славі жити у віках». Цього року дійство відбувалося 24 — 25 червня у багатостраждальній, нескореній духом Бучі, що на високославній Ірпінщині.

Фестиваль проходив під егідою Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії НАН України, відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Національної спілки краєзнавців України, Київської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану, відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міськради, ГО «Чорноморське козацьке військо», Інституту добросусідства, Союзу козаків Румунії, філії Сату Маре, Софійського університету Святого Климента Охридського (Болгарія).

І знову — про вивіски та рекламу. Це перше, на що звертаєш увагу, проїжджаючи трасою Одеса-Рені в межах колишнього Біляївського району. Великий Дальник, Маяки, Біляївка — у багатьох місцях складається враження, що ти перебуваєш не в Україні, а в росії. Повсюди до тебе звертаються російською вивіски магазинів, кафе, закладів побутового обслуговування.

Найбільше порушників — серед закладів харчування, торгівлі та обслуговування. «Продукты», «Стройматериалы», «Парикмахерские», «Ритуальные услуги», «Бюро ритуальных услуг» тощо є у кожному із населених пунктів, які ми відвідали.

У нашій 65-й бригаді служать люди різного віку, професій і національностей. Незалежно від свого віросповідання і мови, якою спілкуються щодня, вони гідно стоять на захисті української незалежності й виконують свій солдатський обов’язок. Адже Україна — це наш спільний дім, й обов’язок його захищати — честь для кожного справжнього чоловіка, вважає майор ЗСУ Тигран Антонян.

Здається, від уваги цього колоритного офіцера у стилі Еркюля Пуаро не сховається нічого, що погано впливає на психологічну обстановку у бригаді. Ще б пак: у минулому Тигран Арташесович (до речі, самбіст) працював в одеському карному розшуку, а потім — приватним детективом.

Психолог за натурою, він служить в управлінні морально-психологічного забезпечення бригади і допомагає бійцям підвищувати бойовий дух. По-одеськи, з гумором і з вірменським акцентом.

— Як я сюди потрапив? Я ж — військовий, маю відповідну освіту, служив за спеціальністю і постійно проходив перепідготовку, був у резерві. А взагалі-то мене призвали по мобілізації. За віком міг і відмовитися від служби, але кажу: «Якщо всі відмовляться, то хто піде воювати?». Як мінімум один чоловік із сім’ї має іти захищати свою родину. Правильно кажу?

Після підготовки ми потрапили сюди, на Запоріжжя. Моя основна робота — вивчати та підвищувати морально-бойовий дух воїнів. Люди вже дещо втомилися після року на фронті, та й служать у нас переважно мобілізовані, а не кадрові військові. Працюємо з бійцями, визначаємо, хто реально боїться іти на передню лінію, хто бунтує, а хто просто психологічно виснажився; провідуємо наших поранених і хворих у госпіталях; переконуємо, мотивуємо, підтримуємо тих, хто цього потребує.

Як громада може забезпечити житлом переселенців

Про механізм перетворення звичайного житла на соціальне та умови, на яких внутрішньо переміщені особи можуть його отримати, дізналися учасники інформаційної сесії, організованої програмою «U-LEAD з Європою».

Нині кожна громада, яка не розташована на території бойових дій або на тимчасово окупованій території, надає прихисток тисячам переселенців. До експертів U-LEAD надходять чимало запитів від представників органів місцевого самоврядування щодо роз’яснення механізмів організації шелтерів, використання майна відумерлої спадщини, а також створення соціальних гуртожитків.

Суми — за 20 кілометрів від навіженого сусіда. Місто, що дихає війною. Тут, на Сумщині, відбувалися страшні події перших днів і місяців війни. Державний кордон з «рашкою», що проходить через цю область, простягається на 560 кілометрів…

Саме сюди, у Суми, приїхали учасники престуру, організованого Харківським пресклубом за участі місцевих колег, аби побачити, як цей край справляється з ранами, завданими війною.

На Одещині правоохоронці викрили злочинну групу, яка привласнила понад 7,5 млн грн, ви-ділених державою на будівництво амбулаторій сімейної медицини. До складу групи входили, зокрема, службові особи облдержадміністрації та однієї зі столичних будівельних фірм.

Слідчі слідчого управління ГУ Нацполіції в Одеській області за оперативного супроводу СБУ та під процесуальним керівництвом облпрокуратури викрили злочинну схему ще в серпні 2021 року. Зокрема, встановили, що група, до складу якої входять службовці управління капітального будівництва Одеської ОДА та зареєстрованого у Києві ТОВ, що спеціалізується на будівництві житлових і нежитлових будівель, вчиняють злочини, спрямовані на заволодіння бюджетними коштами, виділеними на будівництво амбулаторій загальної практики сімейної медицини в Ізмаїльському районі.

26 червня 1954 року було придушене Кенгірське повстання — одне з найбільших табірних повстань, що їх до того не знала кривава імперія під назвою СРСР

Пригадалося, як у 2017-у ми в ці дні в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського зустрічалися з Володимиром Караташем — одним із активних учасників повстання, незламним патріотом, воїном ОУН-УПА із сотні Сталевого, що діяла — на хвилиночку! — не в Західній Україні, а на території Кіровоградщини, Черкащини тощо.

Ми встигли побачити й почути його — 91-річного. Він виглядав значно молодшим свого віку, був сильним, чітким, з феноменальною пам’яттю, але... вже 5 листопада того ж 2017-го його не стало...

Прем’єра музично-поетичного перформенсу за віршами українських поетів Розстріляного Відродження і поетів-шістдесятників «Я помщуся світу любов’ю...» (режисерка Валерія Федотова) в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька

Чом це долі більшості поетів
Наче збірки вибраних трагедій?
Михайло ЧХАН.

Мистецька подія, названа висловом відомого українського кінорежисера й так само шістдесятника Сергія Параджанова, мала на меті познайомити глядачів з поетами, котрі у 20—30 роках минулого століття своєю творчістю кинули виклик системі й були знищені нею або ж покарані різними термінами ув’язнення.

Добрий день, дорога редакціє! Пропоную вашій увазі несподівану добірку.

Перший вірш – про семінар молодих літераторів України, який щойно переступив грань свого 60-річного ювілею. Зберігся реєстр учасників цього представницького місячного форуму. Багатьох семінаристів уже нема серед живих. Іменем одного з учасників семінару Василя Стуса названа вулиця нашого міста. Треба сподіватися, що будуть і вулиці Бориса Нечерди, Миколи Вінграновського, Григорія В’язовського… Адже то була історична подія.

Як уже повідомляли «Чорноморські новини» (див. номери за 18 травня і 22 червня), Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України затвердило перелік, яким заборонило на землях лісового фонду та в лісосмугах висаджувати 13 чужорідних видів дерев, що мають високу здатність розповсюджуватися і трансформувати природні екосистеми. Таке рішення міністерства, за запевненням сторін, — компроміс між біологами, екологами і лісівниками.

Утім, деякі лісівники виступають проти цього наказу. Зокрема, у нещодавньому інтерв’ю «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) академік Лісівничої академії наук України, завідувач кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України, голова Товариства лісівників України Юрій Марчук розповів, чому саме. Найбільше ж дискусій викликало включення до цього списку дуба червоного, робінії звичайної (відомої як біла акація), гледичії колючої та горіха чорного.